А хто ж, як не ми, або відпустіть котячий хвіст!

От і докотився до кінця день,приурочений святкуванню річниці від Дня Незалежності України. День як день. Хіба концертів по ТБ збільшилось, по радіо прокручували  народні пісні, говорили про патріотизм, єдність та свободу,президент наш, Вітінька, щось читав   з папірчика в прямому ефірі.День як день. Розвішена державна символіка, як ліхтарики  на ялинці, майоріла по містах. Завтра усе знімуть, заховають у картонні коробки з-під телевізорів до нової річниці.  І далі «Порнографія (вибачте, політика) з  Савіком Шустрим». І далі говоритимемо про малі зарплати, пенсії, нитимемо, які ми пригноблені, яка погана влада, все «гребе» під себе, за народ не думає. Так увесь рік, аж до 24 серпня 2012 року, коли ми,ніби,переживаємо амнезію, б’ємо себе в груди, мовляв, які ми патріоти, як наші прадіди бились, щоб зараз ми жили під світлим небом.Знов ті ж концерти, президент з «шпаргалками за трибуною».Не побоюсь припустити, що на свій 50-ий  рік незалежності, якщо такий буде, все залишиться без змін. Якщо тільки…Якщо народ наш не підніметься проти того, що йому неподобається. Вже досить сидіти на кухні у компанії родини та поливати владу багном.. А «слабо» це сказати відкрито? Чи ми маємо по декілька життів, аби одне із них дозволити собі провести у лайні?! «Чому саме ми повинні кидати себе під ножі, прагнувши змін?» – запитаєте ви. «А хто ж, як не ми?!» – відповім  я. Досить випускати пусті слова в повітря,  двадцять років цим займались. Поговорили вже про все: про коліна, стесані голодом й війною, ворогів, героїв, владу, Синіх й Помаренчевих.Якби язик  мав у собі  кістку, то українці стали б німим народом через свою любов до «балачок». Ураїна- це не окрема  субстанція,Україна – це ми!. І все, що у ній відбувається – наші заслуги та поразки. Звісно, легше звинувачувати когось у власних «ляпах». Люди, ми не в казці. З неба утопія падати не буде. Чому городи перековувати у вас  сили є, а підняти голову, розкрити рота  і сказати : « З мене досить» – нема! От дилема.  Скільки можна сидіти «на гальорці» з принципом : «моя хата скраю»?!Немає часу вагатись і тягти кота за хвіст!Слава Україні!Українцям слава!Зробіть нарешті щось для того, щоб жити, а недоживати у власній, незалежній державі!

Тетяна Колеснік