На фестивалі «Дзвони Лемківщини» губернатора Тернопілля В.Хоптяна водили, як Маланку – усі чарчину наливали (фото)

3-4 серпня неподалік Монастириська проходив 15 Всеукраїнський фестиваль «Дзвони Лемківщини». Протягом двох днів на великій та малій сцені виступали артисти та колективи зі всієї України і навіть з-за кордону.

 15-й ювілейний фестиваль походив з неабияким розмахом та розкішшю: містечко Майстрів,  сувенірний ринок, безліч кафе під відкрити небом, атракціони, майстер-класи по виготовленні рушничків, ляльок-мотанок, глиняних сопілок тощо, безкоштовна польова кухня для гостей і ще безліч  інших розваг. Спеціальними гостями цього року були Kozak System.

P.S. Як завжди не можу втриматись від коментування. Фестиваль вдався на славу, адже проходив у спокійнішій атмосфері. Організатори нарешті ввели певний ліміт на кількість номерів, однак порядок виконавців через «прохання і подяки»  таки змінювався. Все-таки реакція на минулорічні зауваження, хоч і незначна, але була.

Виникали певні непорозуміння з рухом автомобілів: не було чітко визначених місць для паркування транспортних засобів артистів і глядачів. Звичайно, було виділене місце для  транспортних засобів учасників, але весь час на ту територію заїжджали автомобілі глядачів. Регулювальникам слід на це звернути більше уваги, адже через таку деталь  виникали суперечки і конфлікти.

А зараз зроблю маленький ліричний відступ: на свято завітав сам пан Хоптян! І водили його містечком Майстрів, як ото Маланку водять на зимові свята – разом зі свитою запрошують в кожну хату, чарчину наливають, наїдками вгощають. І все би нічого, розумію, начальство приїхало, але у своєму супроводі пан Хоптян мав дебелих молодиків, які відсували люд смертний, аби хто, боже збав, яйцем не вцілив(а ніхто б і не поцілив, бо на такі фестивалі приїжджають люди з певними моральними принципами). І мене так відсунули коли я захотіла сфотографувати нашого губернатора.  Нічого, наступного разу візьму з собою посвідчення, хоча навряд чи воно мені поможе.  Тому звертаюся до Валентина Хоптяна – менше пафосу Панове! Будьте ближчими до простого люду.

Знаєте, в цьому явищі є парадокс: всі ці губернатори, мери, «голови», президенти, депутати – вони мають служити народу, але народ чомусь служить їм. І хоч закидайте мене зараз камінням, але це ми винні! Вдома поки ніхто не чує і не бачить ми нарікаємо, глузуємо, обіцяємо стати до дій, нарешті не мовчати і почати говорити правду в очі, але коли діло виходить на люди ми з посмішкою на обличчі, хлібом-сіллю в руках кланяємося нашим верховним вождям. Чому вождям? – Бо це ми їм дали таку владу.

На кінець знову повернуся до фестивалю «Дзвони Лемківщини».  Цього року я направду більше відпочивала, аніж працювала. Настрою мого не зіпсували навіть добре «налимарені» компанії.  Гостей, які завітали на фестиваль було майже вдвічі більше, ніж минулого року. Про це свідчили кілометрові лінії автомобілів, що стояли біля головної дороги, сотні наметів,  черги до води… і знаєте,  майже всі у вишиванках! Просто неможливо описати ту енергетику,  яка панувала на «Дзвонах Лемківщини».  Якщо організатори будуть старатися щораз краще – то фестивалю таки бути!

                          Текст, фото Анна-Лілія Кокора