Тернополянин Андрій Підлужний зганьбив на всю країну М1, Скрябіна та Дзідзьо

Пісні лідера легендарного гурту „Нічлава” стали практично народними, на яких виросло ціле покоління. Їх співають Тіна Кароль, Олександр Пономарьов, Скрябін, Тоня Матвієнко. Їх виконують молоді виконавці на вокальних конкурсах і талант-шоу, зокрема, на „Голосі країни” та „Х-факторі”. Крім того, Андрій Підлужний є талановитим продюсером, який створив концепцію колись популярного столичного каналу «Сіті», розробивши 74 телепроекти, об’єднаних спільною ідеєю. Днями музикант та продюсер на своїй сторінці в фейсбук заявив, що в нього вкрали проект, який він реалізував на каналі «Сіті» кілька років тому. Ми зустрілися з митцем, щоб детальніше розібратись в ситуації.

– «М1» запускає проект «Стар-поіск», який, немов брат-близнюк, нагадує ваше дітище «Стар-сіті». Отже розкажіть все по порядку: як на «Перший Музичний» потрапив ваш проект і чому він стартує без вас?

– Коли на канал «Сіті» прийшла зміна власника, і конкурс телеведучих «Стар-сіті» закрили, я дещо модифікував назву проекту і почав вести переговори з іншими каналами щодо його реалізації. Я сам приніс свій проект у вигляді сторіборду в кабінет директора Валентина Коваля. Сторіборд – це візуалізація концепції проекту,  фактично готова програма з покроковим описом всіх тез та механізмів запуску кожного окремого модулю.  Грамотний сторіборд дозволяє зекономити бюджет та фізичний час виробництва телевізійного продукту, виключає потребу зйомки пілотних випусків. На «М1» розуміли, що я вмію створювати та реалізовувати складні проекти, адже я мав досвід роботи з ними. Придумав для них образ кумедного Діда Андрона, який був успішно втілений мною в ранкових та вечірніх прямих ефірах, і став свого роду візитівкою телеканалу.  Коваль мені сказав:  «Ти залиш, а тут наші працівники проаналізують, і ми тоді тобі повідомимо про результат». Я спокійно залишив сторіборд, навіть не підозрюючи, що його можуть вкрасти.

– І що ж вам відповіли?

– Мені морочили голову кілька місяців. Я кожного дня о 10:00 дзвонив на канал, мені відповідали: «Добрий ранок, ой, знаєте, пан Валентин ще не прийшов». Або: «Він тут був, але щойно вийшов, передзвоніть через 20 хв», – і я надзвонював протягом дня до 16:00. Нарешті зі мною зв’язалися і відповіли, що концепція каналу не передбачає набору ведучих з вулиці. Тоді я почав вести переговори з іншими каналами, зокрема, «К1», «Перший Національний». Назву змінював відповідно до логотипу каналу, куди звертався, наприклад, «Я – перший», «Ми І-ші», «ТелеСтар», «ТелеГуру». І тут днями я вмикаю комп’ютер, заходжу в інтернет і бачу анонс свого проекту на «М1». Вони навіть назву та логотип майже не змінили…

– Ви намагались зустрітись з керівництвом каналу, щоб особисто висловити претензії щодо плагіату? Чи є на сьогоднішній день офіційні заяви, пояснення, коментарі «М1»?

– Офіційних нема, є неофіційні. В перший же день, знаючи, що вони ігнорують мої дзвінки, я написав Валентину Ковалю в фейсбуці, що порядність і «М1» речі несумісні. Я скопіював рекламу з їхнього сайту  і нагадав, хто насправді є автор проекту, який вони повністю злизали. В соцмережі є опція системи, яка показує прочитаний лист чи ні. Повідомлення прочитано, проте вже спливає 5 день, як офіційної відповіді я не отримав.  Натомість є неофіційні реакції. Про плагіат я написав також на своїй сторінці в фейсбуці з лінком на ex.ua, де у вільному доступі завантажений мій сторіборд з робочою назвою „Телегуру”. На наступний день сторіборд зникає, а на його місці, за цим посиланням, з’являється вульгарний демотиватор з натяком на Діда Андрона. Його зміст переказувати не буду, проте кожен бажаючий може зайти за цим посиланням і побачити наскільки збочена уява автора демотиватора. Підозрюю, що це «творчість» адміністратора з «М1», адже в своїх постах у фейсбуці про Діда Андрона я не згадував, і лише вони й досі мене ідентифікують з персонажем, який я для них створив, коли працював на каналі. Це і вся «відповідь». На сьогоднішній день іншої відповіді нема.

– Ваші опоненти заявляють, що ідея конкурсу не нова, мовляв, такі проекти є (і не лише в Україні), тому плагіату нема.

– Все це брехня. На момент розробки  проекту було промоніторено всі існуючі на той час формати. Тоді не існувало жодного, який мав би інтегрований зв’язок між телебаченням та інтернетом. Це було ноу-хау, що стосувалось інтерактивних платформ, які були індивідуально нами розроблені. Примітивні кастинги ведучих, що існували на той час, не мали нічого спільного до розробленого та реалізованого нами масштабного проекту «Стар-сіті». Прямо на сайті, де потрібно було лише зареєструватися, користувачі могли між собою спілкуватися, вони мали свою сторінку, бачили, хто знаходиться онлайн. Це була перша зі спроб в Україні створити соціальну мережу, і нам це вдалося. Там теоретично мав розвиватися дуже серйозний проект. Але сталося так: переформатування каналів, зміна власників, нас перекидали то на «Кіно», то назад на «Сіті». Не було чіткої програми в сітці: то ставлять на ранок, то на вечір… Але попри все це, проект був надзвичайно прибутковим, фактично на ньому тримався сайт і рейтинг каналу. На bigmir.net в категорії «Телебачення» ми (канал, який вчора народився) посідали третє місце після «1+1» і «Інтер». Варто зазначити, що на відміну від конкурентів, ми мали відкриту статистику кількості заходів на сайт.

– А як виникла ідея конкурсу ведучих «Стар-сіті»?

– Я сам з провінції, і завжди мріяв потрапити на телебачення, але схожих конкурсів не було. Будучи музикантом, проїхавши всю Україну, я бачив, що 99% молоді з провінції мають бажання: або категорично втекти з України, або як мінімум втекти в Київ. Цей конкурс, на відміну від існуючих відомих шоу, надавав можливість тим, хто не був якимось гіперталановитим вокалістом чи танцюристом або цирковим артистом, проявити себе. Основна преамбула звучала так: «Від 15-ти до 55-ти, якщо не зміг себе в житті знайти, пришлі резюме і фотографію, зміни на краще свою біографію». Знімальна група складалась з чотирьох чоловік, безпосереднім моїм керівником була Ірина Карпова, генеральним продюсером каналу «Сіті»Ольга Рудніченко.

– Яка на сьогодні ваша мета: заборонити вихід цього проекту на «М1» чи домогтись, аби вони заплатили вам гонорар за розробку проекту?

–        Моє звернення до керівництва каналу «М1» наступне: я хочу, аби вони припинили виробництво цієї програми. Щоб проект «Стар-поіск» не стартував. Тому що це моя робота, мій проект! Я не хочу від них жодних грошей. Це перша умова. Друга: хочу, щоб вони не чіпали тих людей, які мають відношення до моїх пісень. Щоб це не вплинуло на ротацію Тіни чи Тоні та нових співаків, які виконуватимуть мої пісні. Я не вимагаю жодних публічних вибачень. Бажано, щоб в найближчий  час: в вівторок чи середу вони припинили виробництво, і дали мені можливість спокійно взяти цей проект і продовжити перемовини з іншими каналами.

– Чи є музиканти, що висловили вам підтримку?

–        По телефону так. Публічно –  ні. Я не знаю, чи можу називати їхні імена. Вони мені лише приватно підтримку висловили, і чи не зашкодить це їм, якщо вони це зроблять публічно? Може, їм цей «М1» ще буде потрібен. Але якби вони колективно виступили з позицією, то, переконаний, це дало б результат… По одинці нас знищувати простіше, ніж командою. Адже несправедливість тут очевидна. Сьогодні мене обікрали, а завтра це може статися з ними. І так само їх ніхто не захистить і не підтримає. І я так само можу зіграти роль глухого і сліпого, що нічого не чує й не бачить. Знаєте, в період популярності «Стар-сіті»  та мого Діда Андрона, до мене в ефір постійно рвалися зірки. Я тоді був їм потрібен. А зараз, коли я не задіяний в популярних проектах на ТБ, раптом всі зникли. І нема жодних публічних заяв підтримки. «М1» входить в величезну структуру холдінгу, в якому купа різних каналів: СТБ, «Новий», ICTV, Тоніс. Тобто в мене йде боротьба з величезною машиною. З людьми, які мають купу грошей.

Зліва направо: А.Підлужний у ролі Діда Андрона, співачка Анна Сєдокова та партнер по дуету “Молочні брати” Ілля Мітько

–  Проект «Дзідзьо», як дві краплі води, схожий на вашого діда Андрона з «М1» – це теж крадіжка? Чи були у вас намагання офіційно заявити про це?

–        В наш час «офіційно заявити» –  це як мінімум зібрати прес-конференцію. А інформ-агенства просять за це немалі гроші. Необхідно мати величезну медійну підтримку, якої в мене нема. Кругом потрібні гроші, навіть щоб донести  про себе правдиву інформацію. Так, це вкрадений персонаж. Навіть сьогодні мені пишуть на сторінці у фейсбуці: «Ну, коли нарешті ту бороду скинете та почнете співати?». Тобто дехто й до сьогодні впевнений, що Дзідзьо – це я. Звідки ноги ростуть? На першому етапі Дзідзьо – був проектом лідера «Скрябіна» Андрія Кузьменка, який вже тоді свідомо заводив свого підопічного на моє місце.

Отже ви хочете сказати, що проект «Дзідзьо» є помстою Кузьми? А в чому причина вашого з ним конфлікту?

–        Кузьма чітко розумів, що створюючи цей проект, він тим самим залишає мене без роботи. В нього до мене дуже сильна образа, і він намагається тут мені обрізати, там кисень перекрити. Я в свій час повстав проти нього. Мені в якийсь момент набридли його несправедливі речі. Я писав пісні, Кузьма їх переписував та виконує дотепер. Іноді навіть не вказував мене як автора, як сталось з піснями: «Спи собі сама» та «Мовчати», які написав я, а він лише переробив.

Для прикладу візьмемо пісню «Ніжно», яку співає Тіна Кароль. Перед тим, як ми розійшлися, я офіційно подзвонив і попросив: «Окей, всьо буває в житті, але, будь ласка, мою пісню «Ніжно» не чіпай». Кузьма відповів, що ця пісня погана, а я не знаю, як треба правильно пісні писати. Він вирізав куплетну частину, вставив свій текст, а приспів лишив. І засмітив своєю версією весь ефір. Отже після цього моя причетність до цієї пісні була під питанням, але  ми з Тіною змогли вирішити всі ці питання, і вона її виконала блискуче… І тепер кожен слухач може порівняти, чия версія краща: моя чи Кузьми.

–        Що стало останньою краплею в співпраці з Кузьмою?

–        Ми були в Луцьку, а йому дуже не подобалось, що більшість людей підходили й  перед концертом питали, чи я буду співати «Вставай, сонце». Такі самі історії були у Львові, був прецедент, коли між піснями почали скандувати « Вставай, Сонце». Це в Кузьми викликало таку агресію, що він сказав: «Тут концерт «Скрябіна», якщо вам треба «Нічлава», то ми зараз підемо, а він хай собі співає». Після концерту в Луцьку він почав мене звинувачувати в якихось дурницях і просити, щоб я визнав свою вину. Я цього не зробив, і вони мене кинули. Я вранці прокидаюся в Луцьку, а їх нема, поїхали.  Я вже казав, що в одній команді не може бути двох Лобановських.

– Як оцінюєте рівень сучасної музичної індустрії? Чи задоволені вмістом музичного продукту на ТБ?

– Категорично не задоволений.  До речі, я виступив лише щодо крадіжки проекту, а ще варто поговорити на предмет дотичності до українського. Якщо розібратися, у них один процент української мови серед ведучих, включаючи музичний контент. І можна взагалі присвоїти «М1» звання могильщика української музики. Бо вони своїми цінами на ротацію кліпів похоронили усе в зародку. Я знаю мільйон колективів, які телефонували і просили, аби їх кліп пустили в ефір. Проте їм ставили космічні ціни. А ці діти (молоденькі музиканти) знімали кліпи за останні гроші, хто продавав там щось, хто в батьків просив… А до них придиралися. Приймаючи цей кліп, казали, що там нема червоного кольору або зеленого не вистачає: «Ну, панімаєтє, нє фармат.» А хто їм дав право робити такі оцінки? Вони що: фахівці? Критики? Кліпмейкери, що можуть професійно оцінювати? У мене таке враження, що на «М1» живуть люди, які себе вважають небожителями, вершителями людських доль. Так не має бути.

–        Що потрібно, аби вітчизняна музика почала розвиватися? Адже нині відбувається певний застій…

–        На сьогодні не існує вільного телеканалу, який би давав можливість музикантам показати глядачу свою творчість. Якщо в Україні буде створений Перший Український Музичний канал, який виключить імовірність існування на ньому іноземної музики, – це дасть поштовх молодим. Я в якомусь зі своїх давніх інтерв’ю розповідав, що у Франції так і зробили. Для того, щоб могла вирости нормальна плеяда французьких музикантів, вони повністю розчистили для них телевізійний простір на законодавчому рівні. Іноземної музики було дуже мало. Там не зовсім все було гарно на початку, але поступово погане природнім чином відсіювалося і з’являлися дуже потужні команди. А зараз, коли ти дивишся французьке телебачення, отримуєш насолоду. Для цього потрібна державна воля. Бо коли нема державної вказівки, ви ж бачите, що вони роблять: ніхто не дотримується так званої квоти. Має бути нормальна програмна політика любові до рідного. Тут нема якихось націоналістичних закликів. Я не в Росії народився, щоб слухати кожного дня від продавців і решти російську мову. Я коли заходжу в магазин і йду по вулиці, у мене таке враження, що я приїхав до Росії. Я хочу чути в Україні рідну мову і слухати українську музику. А українська тут не може народжуватись, бо вона має величезну конкуренцію. Така ж історія з приводу форматності й неформатності пісні. Придумують там щось, ставлять якихось директорів з незрозумілим смаком, які до музики не мають жодного відношення. І ті, спираючись на свою суб’єктивну думку кажуть: ця пісня форматна, а ця неформатна. І от та дитини, молода талановита, записавши пісню, приходить на радіостанцію, дає цю пісню, а їй кажуть, що це неформат. Ця дитина або стрибає з мосту, або припиняє цим займатись. І так помирають: одна цікава творча одиниця, друга, четверта… А оцей непотріб: одна палка – дві струни продовжують ротацію. Бо в них є кошти, і їх музика відповідає смакам директорів. А українською вони не заспівають, ось в чому прикол. Якщо виведуть поза Україною всі ці топові радіостанції та телеканали, що порушують законодавство, тоді в нас буде в музичному світі повний порядок.