“Хлопові не вільно їхати саньми без дзвінка, а панам – вільно людей розбивати!” пише тернопільська газета за 1910-ий рік

Не тільки вертепами і концертами, а й наріканнями городян і навіть скандалом запам’ятався відпочинок тернополян у новорічно-різдвяний час у 1910 році.

Отож свята – час благодійних зборів і турботи про культуру. Приміром, 8 січня у селі Чернелів-Руський під Тернополем молодь поставила виставу “Ніч Віфлеємська”. Акторів-аматорів готували місцеві патріоти, а зібрані кошти пожертвували на будівництво селянської бурси у нашому місті – гуртожитку для гімназистів. На жаль, “Подільське слово” не подало, скільки саме коштів зібрали.

Гроші на благодійні потреби збирали, як і тепер, колядники. Причому, коли у наші дні з колядою ходять здебільшого від церкви, то у минулому це охоче робили громадські організації. Наприклад, просвітяни із села Денисів у 1910-му пожертвували колядникам понад 26 корон. І кошти ці пішли на читальню “Просвіти”. От тільки у довоєнні часи колядники не могли ходити від хати до хати просто так – вони обов’язково повинні були взяти благословення у місцевих парохів чи єпископів.

Солодощі продавали через пошту

Уже в довоєнні часи навіть святкові номери тернопільських газет містили оголошення кафе і цукерень. Так, у тому ж номері “Подільського слова” від 15 січня 1910 р. цукерня Альфреда Коніковського рекламувала свої “цукри, тіста, чоколяду, морожене, тіста до гербати, медівники власного виробу як також вина і горівки”. Причому замовлення з-поза меж Тернополя цукерня відсилала поштою.

Невідомо, чи тернополяни у новорічний час справді масово сиділи у кав’ярнях, але от збори проводили навіть 1 січня. Пояснення у тому, що наші бабусі й дідусі до приходу “совітів” не зустрічали Новий рік 1 січня, а тільки 14-го – на свято Василія Великого. От тому і маємо повідомлення про буденні громадські акції.

“Першого січня відбулася в Кімнаті Бесіди конференція членів філії Взаємної помочі вчительської, на якій пан Миколаєвич провів незвичайно інтересно лекцію про новий спосіб навчання в школі народній,” подали новинку у газеті”.

Суть новацій, які запропонував педагог у перший же день 1910-го – використовувати побільше ілюстрацій, аби діти не нудьгували. Та організатори скаржилися, що на акцію прийшло небагато тернополян.

Пропонували фотопластикон

А от забутий нашими сучасниками технічний винахід під йменням фотопластикон збирав, вочевидь, черги. Це – пристрій для одночасного показу стереоскопічних зображень декільком глядачам. Фотопластикон, як подає “Вікіпедія”, – дерев’яний барабан діаметром 3,75 м, у стінах якого розміщені 24 чи 25 отворів, оснащених лінзами.

Незвичний апарат діяв у нашому місті на вул. Міцкевича, 47 – на теперішньому бульв. Шевченка.

“Фотопластикон представляє від 13 до 18 січня страшну катастрофу землетрясення В Калябриї в містах Reggio I San Giovanni, в яких загинуло 45000 людей. Сумну річницю сеї катастрофи обходжено сими днями в цілій Італії,” йшлося у спеціальному повідомленні газети.

А вже з 19 до 24 січня тернополянам у фотопластиконі показували святкування сотої річниці повстання у Тиролі 1809 року. Окремо повідомляли, що на шоу можна буде побачити, як участь у тих святкуваннях брали імператор Франц Йосиф І з дружиною та архикнягинями.

На санках – вулицями міста

“Модним заняттям узимку стало тепер спускатися на саночках. Розривка се безперечно приємна і здорова та проти неї не мали би ми нічого сказати коби лише не ставала вона небезпечною для других,” читаємо у статті під назвою “Панський шпорт”.

І справді, газета повідомляє, що у 1909 р. поліція міста навіть заборонила кататися вулицями з огляду на небезпеку для пішоходів. Але цього не зробили у 1910-му і через вулиці Погорецького, Скарги і Лелевеля (теперішні Родини Барвінських, Юліана Опільського і Січових Стрільців – прим. ред.) через натовпи молоді “всякого віку і пола” спокійно перейти не можна.

“От в понеділок, 10 числа сього місяця, санкуючі ся паничі і панни повалили на землю і сильно потовкли аж до крови якусь стару жінку і хлопця. Навіть поліціянтам, які патрулюють по вулицях, видала ся забавка не зовсім безпечною і вони пам’ятаючи на заборону з минулого року не дозволяли їзду по вулицях,” йдеться у статті.

Та коли в міській управі дізналися, що катанню на санках залюбки віддаються доньки тернопільського старости (посада на зразок голови Тернопільської райадмінстрації – прим. ред.), то одразу видали наказ для поліції – не чинити перешкод.

“Здається нам, повинні управа міста і поліція більше зважати на безпеку перехожих, ніж на забаганки панночок, хоч би і пана старости, та заказати цієї карколомної їзди,” читали тоді тернополяни.

Відтак тернополян закликали йти кататися за місто.

“Подумайте, панове, хлопові не вільно їхати саньми без дзвінка, бо може кого переїхати, а панам має бути вільно публічно людей розбивати!” підсумовано у статті.

Володимир Мороз