Принадливий Тернопіль. Шматочок пасажу Адлера

Таки не Олени Кульчицької, а саме Адлера, бо будинок номер чотири зберіг манір та інший, відмінний від сучасного, уклад.

І ця мандрівка в минуле та його відчуття починається із вхідних дверей – на щастя, вони збереглися, тож розглядай донесхочу всі завитки та квітки. Потім — досередини, ступаючи по кахлі теплих кольорів. Тут хочеться ось так і застигнути – і вже нікуди звідси не йти.

Але ні – таки варто ще трохи пройти вглиб, бо як не зробиш того, то не піднімешся сходами, не побачиш балясин. А вони вартують того, щоби дивитися й вивчати їхні лінії. Піднятися на горішні поверхи та зауважити, що тут кахля з різними візерунками та поєднаннями кольорів. І вже потім, опинившись на останньому поверсі, дивитися на залізні двері, що ведуть на горище, та глянути вниз – як звиваються сходи.  Відтак можна й повертатися – на вулицю, у звичне життя.

Анна Золотнюк.