Дитина померла після щеплення, каже тернополянка Світлана Гундер

Лікарі наполягають, що смерть десятимісячної дівчинки настала через генетичну хворобу. Мати переконана – причиною біди стало щеплення, – пише газета “20 хвилин”.

– Це не лікарня, це трупарня, – каже тернополянка Світлана Гундер. – Я готова була на все, аби врятувати дитину. Але чому так сталося? Я не хочу нікому мстити, але хочу, щоб люди знали.

Уже минуло дев’ять днів, як не стало Анни – десятимісячної доньки пані Світлани. Офіційний діагноз – хвороба Вердніга-Гофмана. Її, як пояснювали жінці медики, змогли діагностувати лише завдяки Інтернету, оскільки раніше з таким захворюванням не стикалися. У тернополянки є своя версія – її доньку спочатку знесилило щеплення. Слід від нього не загоювався до кінця життя донечки. А потім її “залікували”. Упродовж цього часу жінку переконували, що її дитині не кращає, бо з таким діагнозом помирають до двох років.

– Моя дитина пролежала три місяці в реанімації, – згадує жінка. – Їй тричі на день кололи антибіотики. Лікарі вже й говорили: робіть щось, скільки вона вже тут буде лежати. Але я вірила, що їй буде краще, і молилася, і їй ставало краще.

Жодного стосунку до подальшого захворювання дівчинки щеплення не має, наполягають тернопільські лікарі. Дівчинка справді народилася здоровою, однак згодом у неї проявилися ознаки неврологічної недуги.

– Дитині зробили щеплення у пологовому такі, як і всім. Якихось відхилень не було, – стверджує дільничний терапевт Галина Ірха, яка спостерігала за дитиною. – Ми ж щеплень не робили, бо дитина мала протипоказання. Тому “живих” щеплень, котрі могли б вплинути на стан здоров’я, у неї не було. Більшою інформацією я не володію, адже після останнього прийому дитину направили у міську лікарню на вул. Федьковича, а вже звідти вона потрапила в обласну дитячу.

“Пологи були важкими…”

Більшу частину свого життя Анна Гундер дійсно провела у лікарні. Однак про те, що вона народилася здоровою, свідчить запис у медичній картці.

– Це були мої другі пологи, тому я не хвилювалася і ні з ким не “домовлялася”, – згадує жінка. – Почувалася добре та й дитина розвивалася нормально. Проте лікарі почали стимулювати пологи. Наскільки я зрозуміла, народити треба було до шостої, бо зміна закінчувалася. Попри це, плід не опускався. Напевне, ще був не час. Хоча пологи й були важкими, дитина народилася здоровою. Лише потім я помітила, що у неї потріскали судинки в очах і їй важко дивитися. Мабуть, під час пологів був сильний тиск на голову.

Упереджень до щеплення у пані Світлани не було, адже її старшу доньку також вакцинували й ускладнень не виникало.

– Я народила 5 травня, а вже 6-го дитинці зробили планові щеплення проти гепатиту і БЦЖ. Десь за тиждень маля пожовтіло. Цілий місяць було постійно під наглядом педіатра. І це був лише початок.

Не знали, від чого лікувати

Дитина, як згадує пані Світлана, почала слабнути. Спочатку донька плакала, потім почала знесилюватися – млявими стали і голос, і рухи. Лікарі нічого дивного не помічали. Проте у тримісячному віці направили до невропатолога у міську поліклініку. Він констатував понижений м’язовий тонус.

– Нам приписали масаж, крапельки і сказали купати в травах, – пригадує жінка. – Той курс результату не дав – дитина росла, їла, але активнішою не ставала. Тоді нам знову призначили масажі, ванночки, уколи й озокеритові аплікації. Під час процедур дитина отримала нежить. Адже розігрітою я несла її з першого поверху на другий, у прохолодний масажний кабінет.

Коли масажі закінчилися, дитина стала рухливішою. Та їй, як каже мати, стало важче дихати.

– Якось уранці в Ані піднялася температура і ми викликали швидку, – продовжує пані Гундер. – Нас забрали у дитячу міську лікарню, а ввечері перевели в обласну, у реанімацію, обґрунтувавши це необхідністю проведення пункції. Лікарі підозрювали, що у легенях є гній або вода. Але виявилося, що легені чисті. Нас перевили у палату. Тиждень лікували лишень одними антибіотиками, і дитина почала задихатися. Тоді знову забрали у реанімацію і під’єднали до апарату штучної вентиляції легень. Як пізніше пояснювали лікарі, проблеми з диханням були вродженими. Мовляв, спочатку хвороба проявляється в рухах, потім відмовляють легені і дитина задихається. Інформацію про таку хворобу, як вони ж самі сказали, медики знайшли в Інтернеті. Всі ознаки збіглися.

Не вірили, що дитина хвора

Із лікарні дитина вже не вийшла. Протягом 72-х діб її дихання підтримували штучно.

– Спочатку я довіряла лікарям. Але потім мені все більше хотілося оглянути Аню. Медсестри намагалися не підпустити мене: “Що ви там робите? Ми й самі добре справляємося!”. Та якось я зняла з дитини памперс і ледь не зомліла: там були криваві рани! Пролежень був і на шиї малюка. Тоді я сама почала лікувати ті рани. Звісно, порадилася з лікарями щодо засобів. Проте вірити їм я вже не могла.

Жінку переконували, що дитині не кращатиме, бо діагноз – важкий. Тоді родина вирішила повезти дитину у Київ.

– Мене відмовляли. Мовляв, Аню не можна перевозити, – додає пані Світлана. – Говорили, що це можна зробити тільки швидкою “Борис”, але це коштуватиме 10 тисяч гривень. Ми не здавалися. Але куди б не зверталися у Києві, там уже знали про Аню і казали, що приїздити не варто. Мовляв, ми довіряємо тернопільським лікарям. Згодом дочку відключили від апарату. Вона вже дихала сама. Проте, за їхнім діагнозом, такого не могло бути.

Дитині призначили масаж

Родина не вірила, що у доньки – вроджена недуга. Тож хотіли провести молекулярно-генетичне дослідження у Києві. Втім, врешті вдалося пройти обстеження у Львові.

– Ми самі передавали туди зразок нібито венозної крові дитини, – додає пані Світлана. – Однак коли у дитини брали кров, мені сказали вийти з палати. Це було у кінці січня. Згодом ми отримали нібито підтвердження діагнозу. Але я не знаю, чи десь серйозно сприйняли б той документ: у прізвищі – помилка, а дата забору – 17 січня 2012 р. Упевненості у тому, що хтось справді робив аналіз крові нашої дитини, немає.

Відтак батьки сподівалися на одужання доньки, адже їй поліпшало.

– Організм дитини був ослаблений, бо вона довго не рухалася. Проте у січні Аня почала рухати ніжками. Але лікарі переконували, що це лише мої вигадки. За якийсь час, як маля від’єднали від апарату, Ані почали робити двічі на день стимулюючі масажі, тривалістю по півгодини. Вважаю, це було завелике навантаження для ослабленого організму.

Після масажів серце дівчинки починало сильно битися, у неї піднімалася температура, каже мати. У відповідь на зауваження лікарям, жінка почула: “Ой, перестаралися”.

– Серце Анни не витримало, – каже, плачучи, жінка. – Під ранок 27 лютого дитина прокинулася, я взяла її на руки, поносила кімнатою. Аня заспокоювалася і засинала. Задрімала і я. Коли схопилася, пальчики дитини вже були холодні. Я схопила маля і принесла до лікарів… За якийсь час мені повідомили про смерть Ані. Коли через дві години мене впустили до тієї палати, донечка лежала у тій же позі, як я її поклала. Не вірю, що її хтось рятував. Таке враження, що усі давно чекали, коли це станеться.

Анну Гундер поховали 1 березня. Але біль батьків не пройшов.

“Провини за нами немає…”

За даними про стан здоров’я дитини кореспондент “RIA плюс” звернулася в обласну лікарню. Як запевняють там, медики лікування дитини проводили у повному обсязі.

– Дитина 16 листопада потрапила до нас у важкому стані і перебувала до 27 лютого, – розповідає головний лікар закладу Григорій Корицький. – Більше трьох місяців маля було у реанімаційному відділенні. Двічі на день його оглядали – я і мій заступник, чергові лікарі. Окрім того, приїжджала консультант із Києва, яка відповіла на всі питання, які ставили батьки.

Лікар при нас розгорнув картку Ані. Там дійсно є запис консультанта: “…лікування адекватне і відповідає захворюванню…”.

– Вважаю, що причин для сумнівів у якості лікування немає, – каже чоловік. – На жаль, стан дитини був дуже важкий. Нам справді прикро, що допомогти не вдалося.

Про те, чи могло щеплення вплинути на погіршення здоров’я дитини, лікар говорити не береться. А у діагнозі, мовляв, сумніватися не варто.

– Щеплення проводять лікувальні заклади первинної і вторинної ланки, – додає лікар. – Наскільки дитини була готовою до процедури – спростувати, заперечити чи підтвердити – повинен той, хто його робив. Якщо були сумніви щодо якості вакцини, варто було проаналізувати документи про отримання та зберігання вакцини, сертифікати. Потім слід простежити, скільком дітям вводили ту ж вакцину і чи були у них якісь ускладнення. У мене таких даних немає… Діагноз визначили на основі проявів хвороби. Потім його підтвердили лабораторними дослідженнями у Львівському інституті спадкової патології.

Помилка, допущена у документі про проведення генетично-молекулярного дослідження – літера „а” замість „е” у прізвищі та дата – 2012 рік, за словами Григорія Корицького, – описка. А тимчасове покращення здоров’я дівчинки, на його думку, не свідчить про помилку у діагнозі.

– Завдяки належному лікуванню здоров’я дитини покращилося і вона змогла дихати самостійно. Втім, хвороба прогресувала, – пояснює він. – Масажі не могли спричинити погіршення здоров’я. Їх робили навіть тоді, коли дихання дитини підтримували штучно.

Власне, претензій з боку батьків до лікаря, як він сам каже, не було.

– Час пройде, біль пригасне, – підсумовує він. – Тоді батьки можуть звернутися в медико-генетичну консультацію. Звичайно, якщо сім’я ще хоче мати дітей. Це генетика – троє дітей, можуть бути здоровими, а четверта – хворою. Або ж недуга проявляється в онуків.