Про «Владу геть», «беркутів» і другий бік медалі

Коли відбувається хоч найменша можливість революції ‒ я обов’язково буду там. Інакше мені здається, що вона пройде повз мене, а історики все перекрутять 🙂 Тому, я, задерши лоба, завжди лечу відстоювати себе, своїх ненароджених дітей і пам’ять їхніх внуків.

Не всиділа й цього разу, бо ЗМІ довіряти ж не можна :), треба на власні очі оцінити, що, як, і чи є шанс. Оцінила. Їду саме в маршрутці, друга ночі (прокидалася в п’ятій ‒ маршрутка ‒ весь день на ногах ‒ шок ‒ маршрутка), а спати не можу.

Мені протягом усього дня було шкода правоохоронців. Я ходила, тридзвонила всім і розповідала, що стільки міліції я в житті ще не бачила. Гуляла Маріїнським парком, наче якимось величезним відділком чи військовою частиною. І дзвонила, і говорила.

Бо:
оскільки була сама, мала час і натхнення відвідати всі закутки, якими бродила під час помаранчевої революції. На Майдані Незалежності ‒ частина «євротусні». Там же, як всі знають, наша, так би мовити, влада оперативно почала встановлювати ятки для новорічної торгівлі і ЙОлку! Звичайно, обгородили це все металевим парканом і виставили охорону ‒ дітей. Справді ‒ діти, закутані в плащі, стоять протягом усього дня. Я не розуміюся у тих всіх правоохоронно-військових системах, хто вони, але точно не бійці зі спецпідрозділів. І от скільки вони там стоять, стільки ледь не кожен вважає за потрібне пройти мимо і обізвати їх. Мовляв, ви, такі пересякі, свято у вас на носі? ВеселитЕся зі своїм Гарантом?

Та чи від того зникне паркан, чи розсиплеться ялинка, чи Янукович пропаде?

Бо:
Будучи біля Кабміну, стала свідком того, як якась пані на всі лади викрикувала, що не хоче «давати зі своєї пенсії, аби тим («беркутам») зарплату платили. Диви, яку мордяку собі від’їв».

Мені стало соромно, бо ми ж з нею ‒ ніби по один бік барикад.

Бо:
Таки підійшла до одного з «Беркутів». Каже: «Девушка, вы испугали меня». Кажу: «Добре, що хоч не врізали мені автоматично». Каже: сміється. Кажу: «Мене тут мучить одне питання протягом дня. Мені вас дуже шкода. Скажіть: шкодувати вас чи ні». Каже: «Чего нас жалеть. Ми же взрослые мужчины». Кажу: «Ви ж тут весь день». Каже: «С 3 часов ночи».

Це вже було близько 20 години. Дуже багато із них стояли на віддалі один від одного і говорили по мобільних. Я їх шкодувала.

Бо:
Коли після сутички правоохоронці повернулися до своєї «вихідної позиції» ‒ кільця ‒ активісти-євромайданники взялися фотографуватися біля них, як біля артистів цирку, до прикладу. Заледве «ріжки» їм не ставили.

Віталій Портников намагався зупинити це: «Хлопці, будь ласка, не можна так ». Думаю, йому теж було соромно, що він ‒ ніби ж по один бік барикад із ними.

А тепер про основне. «Беркути» не прибігли і не почали бити народ. Якщо раптом хтось так подумав. Вони прийшли і стали кільцем. А люди взялися викрикувати образи в їхній бік. Одна пані стояла біля мене і шарпала одного з них за рукав, ображаючи. Аж поки якийсь хлопець-мітингувальник не зробив їй зауваження: «Вони ж на роботі тут, для чого ви так говорите».

З чого почалася бійка ‒ я не знаю. Але вона не почалася з приходом спецпідрозділу, вони не взялися «метелити» всіх підряд. Їм дали наказ ‒ вони мусять прийти, у них вибору немає. А як нам поводитися, ми можемо вибирати. Хоча, як виявилося, ми можемо лише заводитися, як іграшкові, при словах зі сцени: «Владу геть!», а оскільки до влади дотягтися ‒ руки короткі, то виплескувати своє безсилля на тих, хто ближче.

Мене найбільше хвилює одне питання: чому люди йдуть не на Майдан Незалежності до студентів, натомість приходять на Європейську площу до політиків, які їх використовують, як гарматне м’ясо, зіштовхуючи лобами.

Ішла на вокзал ‒ ледве пленталася: мало спала, рано встала, рюкзак вагою близько 7 кілограм протягом всього дня на плечах і ще й газу нанюхалася. Йду, ледве жива та тепла, думаю. Підняла ногу, щоб стати на ескалатор. Мене добряче штовхає якась жіночка з торбами ‒ мало не падаю. Кажу: «Ну для чого ви штовхаєтеся?» ‒ Мовчанка.

Тепер думаю: те, що вона мене штовхнула, не мало ж для неї ніякого сенсу: швидше ескалатора вона не поїхала, навіть попереду мене не стала. Просто їй здалося, мабуть, в певний момент, що я якось посягнула на її простір. А якби у неї був кийок?

Я не виправдовую насильство. Я не за сльозогінний газ ‒ від нього потім паршиво. Я за те, що люди, які просто так штовхаються в метро, просто так викрикують образи, запросто застосують кийок до інших за першої ж нагоди.

Ну і, як завжди, P.S: Яценюк хотів промову штовхнути для журналістів ‒ на фоні «беркутів» (якраз між «народом» і «міліцією не з народом»), типу який він ЯЦЕНЮК, що в бійці розібрався. А тут невдача: на сцені почали гімн співати. Мусив нардеп мегафон відкласти і співати з усіма. Тим часом мені, роззяві, гордо виспівуючій гімн і заразом знімаючій, що от які вони наші правоохоронці ‒ не співають ‒ один із «беркутів» сказав: «Девушка, я вас очень прошу, пожалуйста, отойдите отсюда».

Оля Дацюк, Волинь Пост