Якщо Вона сяде

«Україна перетвориться на Білорусь». Такий висновок часто доводиться чути в дискусіях про те, чим закінчиться суд над Юлією Тимошенко, іншими представниками опозиції та чиновниками колишнього уряду. Загалом перебіг процесу, надання обвинувачуваній і її захисту короткого терміну для ознайомлення з матеріалами справи, організація проплачених акцій (і провокацій), спроба створити інформаційну хвилю «свідки підтверджують вину Тимошенко» ніби сигналізують про налаштованість влади завершити процес обвинувальним вироком. Про це говорить і сама підсудна. Утім, застосування вищеозначених прийомів часто недолуге (і створює протилежний бажаному ефект), а винесення вироку може мати негативні наслідки для можновладців. Зокрема, ціла низка впливових інституцій і посадовців США та ЄС уже висловили занепокоєння вибірковістю правосуддя в Україні й особливостями процесу над опозиціонерами. До справи Тимошенко прикута пильна увага. Адже рейтинги її політичної сили однопорядкові з рейтингами регіоналів, і її усунення з політичного процесу (засуджені – байдуже, умовно чи з позбавленням волі – не мають права балотуватися до органів влади) означатиме надто очевидну спробу позбутися суперника. Мовою бізнесу це називається «недобросовісна конкуренція», і ставлення до «замовників» процесу над Тимошенко на Заході буде відповідне. Однак цим наслідки засудження екс-прем’єрки не вичерпуються.

БАЙДУЖІСТЬ ЗАХОДУ?

Багато хто в Україні впевнений, що, попри гучні заяви західних посадовців і навіть фактично перешкоджання попередньому ув’язненню Тимошенко, у разі винесення їй вироку Захід сприйме факт як данину, можливо, буде зроблено ще кілька заяв, однак дієвих наслідків це не матиме. Як приклад наводять те, що Захід «проковтнув» засудження Ходорковского та подальші антидемократичні процеси в Росії й так і не зміг вплинути на режим у Білорусі. Підстав для заперечення такого сценарію немає. Однак є серйозні застереження щодо того, що «проковтування» Європою засудження Тимошенко (та інших політичних підсудних) матиме негативні наслідки власне для української влади.

По-перше, воно стане серйозним аргументом у руках скептиків щодо України в США і ЄС, відтак інтеграційні ініціативи, насамперед ті, які вигідні бізнесу (зона вільної торгівлі) чи позитивно сприймаються громадянами (спрощення візового режиму), будуть згорнуті. РФ могла не зважати на такі перспективи – європейці все одно купуватимуть її газ, тож матимуть із нею справу в будь-якому разі. Нашій же країні таких аргументів бракує. По-друге, ціла низка посадовців вищого рівня, які, на думку Заходу, були причетні до організації процесу над Тимошенко, можуть стати нев’їздними до США і провідних країн ЄС. Так сталося, наприклад, із білоруськими чиновниками. У випадку Білорусі цей захід не мав особливого ефекту: тамтешній режим і без того не вітав роз’їжджання посадових осіб «по Європах». Однак Україна позбавлена такої специфіки – її можновладці звикли до можливості пересування «вільним світом». До того ж чимало з них мають на Заході ділові контакти, а дехто навіть власність чи рахунки. Втрата доступу до них не компенсуватиметься втіхою пересування в межах «Русского міра» за прикладом нев’їздних на Захід білоруських керівників. По-третє, у спробах протистояти намаганням Кремля взяти під свій контроль провідні галузі української економіки (знову-таки подібно до Білорусі) українська влада потребує свободи маневру і можливості спиратися якщо не на союзників, то принаймні на дружньо налаштованих партнерів у ЄС. Без цього довго протистояти російському тиску вона не зможе: економіка потребує зовнішніх кредитних вливань та інвестицій, які так чи інакше треба буде отримувати. Відчуження Заходу в разі винесення вироку опозиціонерам критично звузить свободу маневру керівництва держави.

Тож якщо Тимошенко та інших опозиціонерів засудять, то і країна, і влада суттєво програють на міжнародній арені й вплив з боку Росії посилиться. Однак особливо небезпечні наслідки доведення справ над опозицією до вироків чекають у внутрішній політиці.

ПЕРЕТИСКАННЯ ПРУЖИНИ

Небезпека сильних символічних кроків у тому, що вони починають диктувати свою логіку подальших дій і не дають змоги зупинитися. Просто посадити Тимошенко і чекати, що опозиційність в Україні розсмокчеться сама по собі, – марні сподівання. Якщо «БЮТ-Батьківщина» не виявить цілковитої неспроможності, то скористається роздратуванням суспільства від вироку над Тимошенко. 86% опитаних у студії Савіка Шустера заявили, що не вважають процес над нею правосуддям, тож емоційна реакція більшості громадян на новину про засудження екс-прем’єрки цілком прогнозована. А спрямувати емоції в потрібне русло бютівці вміли завжди. Але навіть без спеціальних зусиль із боку БЮТ обвинувальний вирок відіграє мобілізуючу роль: 2012-й – фактично рік виборчої кампанії, а в суспільстві накопичено надто велике невдоволення владою. Засудження Тимошенко цілком може зробити її символом – її гріхи часів перебування при владі остаточно забудуться, а підтримка зросте. У 2001-му вона вже входила до СІЗО з рейтингом у межах статистичної похибки, а вийшла з підтримкою близько 8%.

Відтак владі доведеться робити певні кроки, щоб не допустити провалу на парламентських виборах. На жаль, вона грає, як уміє: заходи, найімовірніше, означатимуть адміністративний тиск, визискування бізнесу для підкупу виборців і посилення цензури. Використовуючи юридичні та адміністративні «знахідки», випробувані на місцевих перегонах, керівництво держави робитиме парламентську більшість «під себе». Однак суспільство не подарувало йому такого навіть у відносно матеріально благополучному 2004-му. Нині внаслідок кризи демонстративне нехтування волею людей може призвести до протестного вибуху. Саме за результатами парламентських виборів спалахнула громадянська революція у Грузії.

Звісно, влада може спробувати «дати революції в морду», як учив російський «консультант» Глєб Павловскій, чи вести превентивну політику, залякуючи і перекуповуючи політиків, громадських діячів та журналістів, руйнуючи фінансову й організаційну основу опозиції. Такі дії зрозумілі й певною мірою звичні для нинішнього політикуму, але теж мають свою ціну. Вони передбачають зростання витрат на спеціальні служби, які забезпечуватимуть захист режиму від громадян. Апетити цих служб потребуватимуть дедалі ширших ресурсів, а їхня діяльність все більше озлоблюватиме українців. Понад те, держава, яка спирається на репресії, не здатна проводити реформи – пріоритети інші. Відтак стає майже невідворотним різке погіршення рівня життя, що після періоду відносного добробуту загрожує соціальним колапсом і перспективою того-таки протестного сплеску (як це було в середині 1990-х на Балканах чи на початку 2000-х у Латинській Америці).

Тож оголошення опозиціонерам (і насамперед Тимошенко) обвинувальних вироків несе ризики стабільності країни та позиціям самої влади. Довівши ситуацію до такого, можновладцям час шукати цивілізований вихід із політичних судових процесів.

Тимур Скорбенко