Кого любить «Погляд» на цих виборах

Питаються мене файномістяни: за кого голосувати і яку політичну силу підтримати. Ну, типу, щоб в країні зміни на краще відбулись.
Щоб корупція перестала хабарювати, злочинність безчинствувати, беззаконня влізло в рамки закону, порушення Карного Кодексу перестали бути безкарними, а цивільні непорозуміння вирішувались цивілізовано. Щоб влада від дерибану переорієнтувалась на суспільно корисну працю. Щоб зростали соціальні стандарти, а не соціальні негаразди. Щоб метою медицини було здоров`я людини, а не крематорій. Щоб молодь отримувала якісну освіту, а не куций просвіток знань, передбачений програмами Мінквіта. Щоб піднімався добробут, а не тарифи. Щоб зростав ВВП країни, а не БПП одного гаранта.
Люди ще мріють. Люди хочуть якісних змін. Люди готові повірити. Вкотре готові. Це вже наша національна риса . Класична. Озвучена більше сотні років тому Лесею Українкою : “Без надії, таки, сподіватись…”
Добре, що надія помирає останньою і добре, що вона ще животіє в людях.
Але…
Не знаю, чого можна сподіватись від людей, котрі знову хочуть бути владою, але з обіцянок, даних на попередніх виборах, не виконали, практично жодної. Натомість, як свої власні, тяжкими трудами здобуті, досягнення подають мізерні результати того, що вони мали б усі ці чотири роки дійсно робити. Ці люди вимагають вдячності від городянза своє невдячне ставлення до них і до міста.
Ну, так. За чотири роки команді мера вдалося навести сякий-такий зовнішній лоск на мапі міста. Трохи підлатати в найпрестижніжих місцях, трохи підчистити ( в основному від зелених насаджень) і масово, ті ж, найпрестижніші місця, забудувати. Не без вигоди для себе, як свідчать дані громадських активістів і порушених проти чиновників, кримінальних справ.
Сьогодні ці люди знову кандидують в депутати. На біржу по безробіттю, де простим людям платять 600 грн., йти не хоче ніхто.Натомість, до міської ради хочуть потрапити аж 87 офіційно безробітних.
Мовчу вже про перефарбованих регіоналів, реліктових комуністів і просто політичних проституток з різним стажем і досвідом хамелеонства.
Одним словом : на цих виборах я, як і моя улюблена партія Правий Сектор, не підтримую нікого. Але, переглянувши ретельно списки кандидатів від різних партій, Дзвінка Торохтушко зробила для себе висновки.
Якби я жила не на своєму окрузі, а на виборчому окрузі № 30, то віддала б свій голос за добру, чуйну, відповідальну і, просто хорошу людину – Ірину Жигунову.
Також аналогічне якби : на окрузі №9 я б підтримала Андрія Шкулу, на окрузі №17 – Євгенія Голоюха, на 32 – Сергія Лупака , або Зоряну Яремишин,
на 34 – Назара Зелінку, а на 37 – Сороколіта Івана.
І ще одне якби. Якби політсили, котрі так рвуться до влади, були дійсно готові до конструктивної роботи, то включали б до своїх списків не слухняних іванів-покиванів, а людей, здатних реально працювати, змінювати систему речей в місті і державі. Дуже б хотілось бачити в списку якоїсь , поважаючої себе, політсили нашу Лілію Проць. Та й не лише її.
Але то вже розмова під наступні вибори. А поки що : маємо те, що маємо. І знову обираємо вершки нашого каламутного суспільства. Надіючись на якісні зміни від кількісного партійного складу мерії.
До-речі, про мерію. Якби на посаду міського голови балотувалась Ліля Мусіхіна, я б не те що агітувала і голосувала за неї, я б її на руках занесла до кабінету.
А от всіх тих, хто мріє про ще один депутатський термін, поставила б в куток на гречку. Ту саму, котру вони роздають малозабезпеченим і пенсіонерам. На всю каденцію.Щоб мало не здалося.

Дзвінка Торохтушко