Лист-виклик Степану Барні

На адресу інтернет-видання “Погляд” надійшов лист від нашого читача, який слідкує за діяльністю Степана Барни, і прагне дати оцінку його діяльності.  Пропонуємо його лист вашій увазі.

Вирішив і я застрибнути на модну хвилю обговорення неординарних ідей Степана Барни.  Чому б ще раз не пропіарити чоловіка,  який задля нього, піару, озвучує такі ідеї, від яких у тернополян щелепи падають?

Чого вартує лише сама пропозиція назвати одну з вулиць Тернополя іменем покійного Стіва Джобса!  Взагалі, минулий тиждень був плідним для пана Степана в плані «творчості» – купа ідей, які не зроблять жителям міста ні тепло, ні холодно, зате про хлопа пише кожне ЗМІ.

Що ж спонукає Степана Барну аж так хотіти потрапити на шпальти? Чи то «горе від розуму»,  чи то, в кращих традиціях кожної партії, він обрав роль «клоуна»?  Гляди, і попаде в Верховну Раду. Цікаво тільки, скільки ж платять йому за те, що корчить з себе юродивого?

А з іншого боку – шкода чоловіка. Нічого доброго не почув у відповідь на свої патріотичні заклики та задуми. Скажімо, зняти  банер з обличчям нашого Гаранта з однієї із центральних споруд. Чи не має наміру Степан Барна повісити там свій портрет, як німий докір жителям міста, які не розуміють його …

В коментарях до однієї статті про свою популярну особистість Степан Барна (який не так давно покинув гостинну «Нашу Україну» на користь  «За Україну») ,  заплутався у власній партійній приналежності, спочатку написавши, що «я належу до партії “За Україну!”. Але за увагу дякую». Його перепитали: «як пояснити “належу”? Там у вас маленька кормушка чи що? Чи тимчасова?», відповів – «До речі, я не я членом жодної партії».  (детальніше можна прочитати тут: http://gazeta.ua/blog/686/pro-ternopil-ta-troliv).  Словом, заблукав в трьох соснах, не витримав тяжкої публічної зіркової долі, яка його спіткала після цікавих ідей, та ще й після розповіді про те, що в Тернополі людям не потрібне зимове взуття, вкотре пустивши на всю Україну тему про підігріті тротуари (http://gazeta.ua/blog/672/ternopil-pershe-misto-v-evropi-scho-vidmovilosya-vid-zimovogo-vzuttya). Але дуже гіпертрофовано, з відчуттям насолоди, думаючи, що вже трохи призабули всі, що ж обіцяв мер Надал, тому сприймуть, його Барнину розповідь за чисту монету. І  вкотре «пролетів»… Набридли людям кпини на тему тротуарів.

То ж я вирішив взяти на себе сміливість запропонувати панові Степанові спосіб вирулити із стадії анти-піару (хоча, як кажуть зірки, піар – він і в Африці піар). Нехай прийшовши втомленим одного дня додому, вигляне у вікно, і подумає: чи дорога під його домом, якою їздять тисячі автомобілів щодня, в належному стані? Чи добре справуються з обов’язками працівники ЖЕКУ, що обслуговують його дім?

Чи є поблизу дому дитячий майданчик, де може гратися його дитина? Чи безпечний він? Є чимало проблем цілком реальних, не космічних, вирішення яких вкрай необхідне, і не цікаве посадовцям, бо проблеми – банальні.

Пане Степане, якби ви спустилися до людей, не зважали б вони, яку партію ви представляєте. Якби ви зробили хоч щось, маючи певні важелі в руках, для себе. А попри себе  – і для інших.  Це помітили б, і можливо, хтось навіть би й подякував.  А натомість маєте, те, що маєте:  ваші ідеї надто прогресивні для нас, простих смертних.   А ми, прості люди, тяжко працюємо, щоб оплатити вам тяжкі трудові будні.  І поки хтось сидить собі тихенько, щоб із «кормушки» не зігнали, а то навіть робить вигляд, що працює,  Степан Барна гордо кидає виклик.  І все було б дуже смішно, якби не було так сумно. Скільки ще таких клоунів  в якийсь день цинічно вилізе, щоб показати тернополянам,  що не вміють вони обирати людей, які гідні довіри?

Іван Овсієнко