«Автомайдан» звинувачує тернопільські громадські організації в байдужості

А вчора ми знову зустрічали вантаж “200”… я уже й не пам”ятаю який він для нас по рахунку, але кожен з цих Героїв для нас особливий… Про Мішу ми знали ще на початку лютого, коли серед ночі зустрічали бійців з 24 бригали до нас підійшли односельці сім”ї Григорович і попросили про допомогу з пошуком. З того часу, ми зідзвонювалися, обмінювалися “якоюсь” інформацією, але все зводилося нанівець. Ми знали, що найрідніша людина Міші – мама онкохвора, минулого року перенесла хіміотерапію. Ми знали як важко їй переносити той біль невідомості, однак у всіх жевріла надія. Адже, по інакшому і не могло бути, син – красень, закінчив університет, був душею всіх компаній, мав багато друзів. Однак, доля розпорядилася по-інакшому. Міша був смертельно поранений, тіло довго шукали, і лише через 2,5 місяці вдалося повернути додому.
Особлива подяка тим людям, з Борщівської самооборони, які від початку пошуків були з сім”єю, підтримували її, взяли всі процедури пошуку і привезення тіла додому на себе.
Однак, у мене є невеличке питання де ж були громадські організації Тернополя в цей день і не вийшли зустріти “вантаж 200”, на Збаразькому КПП були лише люди, які завжди виходять зустрічати своїх земляків з війни. Шановні ГО, ви повсюди називаєте себе патріотами, б”єте себе в груди що відстоюєте інтереси громади, “захищаєте від бездіяння влади”, чому ви не вийшли на зустріч, чи боялися схилити голову перед тілом загиблого???
Автомайданівці вчора трьома автомобілями супроводжували машину з тілом аж до самої хати у с. Панівці, і такого “цирку” як в Тернополі не було ніде. У кожному селі назустріч похоронному кортежу виходили люди, церковні процесіі, усі молилися, стоячи на колінах, встеляли дорогу квітами. Від Борщова, до самого дому не було такого села, де б назустріч кортежу не виходив священник, ми лише в годині 16 добралися до села. Уся Теребовля зібралася на центральному перехресті біля церкви. Жителі Борщова утворили живий ланцюг, від початку і до самого кінця міста, всі дороги були перекриті, всі стояли на колінах, від маленький діточок, до бабців, дідусів. Навколішках стояли і дорослі чоловіки і вагітні жінки, міліціонери, пожежники, усі дякували Герою. А скільки сліз було – тисячі, я вкотре обіцяла собі не плакати, но дивлячись на цих людей все таки не могла стримати сліз. Я плакала, коли фотографувала вихованців дитячого садка у Мельниці-Подільській, які тримали плакат “Герої не вмирають”, я плакала коли ми проїжджали повз дитячий психо-неврологічний інтернат у цьому ж селищі, де хлопці на колінах тримали свічечки. Односельці вийшли назустріч ГЕРОЮ далеко за село, а потім уже пішки йшли до села. Важко було дивитися на мамині сльози-крики, втрату свідомості.
Кожен, хто вийшов на зустріч похоронному кортежу плакав, подумки дякував за те, що Міша віддав своє життя, просив вибачення що не може захищати Україну.
Знаєте що ще мене обурило, ми усі знали що похорон відбудеться не у неділю, а в понеділок. Місцеві жителі кажуть, що в неділю місцевий священник править на цвинтарі і переніс похорон, він обгрунтував це тим, що на похорон прийде мало людей. Однак, односельці кажуть, що він просто втратить заробіток у цей день. Хочу спитати у вас, отче, а ви подумали про маму, яка уже й так довго страждає, як родині 3 ночі сидіти біля покійного, ви розтягуєте їхній біль через власні амбіції. І в кінці кінців подумали хоча б про тіло, хоч воно і в цинку, однак тіло 2,5 місяці просто “гнило” на купі інших тіл у сепаратистів.
Ви знаєте, в цьому пості я не хочу похвалитися які автомайданівці молодці, я просто хочу спитати інших “громадських активістів” де ви були в цей час???? Чому не прийшли попрощатися з Героєм.
На Забаразьке КПП вийшов Степан Барна і ви тут же звинуватили його в піарі, якби не прийшов що б тоді казали ви??? Але запитайте себе чому я не прийшов, чому не віддав останню шану Героєві?Що я зробив щоб хоч якось подякувати родині за подвиг сина.
Ми всі “паскудимо” владу, яка “зганяє” на якісь мітинги чи майдани своїх працівників, а я після вчорашнього зрозуміла що нашим людям інакше не дійде. Їх треба вести за руку і ще й сказати купи квітку чи візьми прапорець. Чому сумління жителів сіл, Борщова, Теребовлі прокинулося і вони вийшли назустріч Герою.
Шановні активісти, ГО, давайте замість самопіару будемо займатися корисними справами, проявляйте ініціативу, допомагайте родинам загиблих хто чим може.
Знаєте, я пушу цей пост і знову плачу…. бо всі справи відклала в бік, дедалі частіше дитина “пересиджує” мою відсутність у подружок, і ображається що я її замало люблю. Однак, моя дитина добре знає що таке війна і прекрасно розуміє,що треба допомагати іншим чим можеш. Але я, як і всі мої хлопці не можемо сидіти і бути “спостерігачами” в цьому житті. бо прекрасно розуміємо що хто як не ми допоможемо, хто як не ми почнемо зміни з себе.

Діма, дякую тобі що возиш в машині прапори, Міша заслужив на особливий прапор.

Наталія Гресько, активістка ГО “Автомайдан”