Війна за пиво?

4 липня працівники ТОВ «АНТ», яке очолює Михайло Ратушняк, вийшли з мітингом під стіни заводу «Опілля».  Люди намагаються повернути гроші, які були вкладені підприємством у завод.

Як розповів Михайло Ратушняк «Погляду» більше двох років тому Ярослав Джоджик звернувся до нього  з прохання допомогти заводу.  У той час акціонери «Опілля» нічого не робили для модернізації виробничих потужностей, ні для того, щоб просувати продукцію. Не займалися ні маркетингом, ні рекламою в плані оновлення пляшки, етикетки. Не платили державі податків, акциз, ПДВ, до місцевого бюджету, в пенсійний фонд. Не платили постачальникам за солод, хміль. Почали затримувати зарплату. Банкам не платили ні відсотків, ні тіла кредиту. На заводі були виставлені податкові пости, описували всю продукцію, до закриття заводу залишалось лічені дні…

– Завод мав значні зобов’язання перед банками, – каже Михайло Ратушняк, все йшло до краху, можу сказати, як підприємець з 20-річним досвідом. Я був дуже подивований, як можна було не платити ні державі, ні банкам, ні працівникам, ні постачальникам.

Товариство  «АНТ», яке очолює Михайло Ратушняк, мало досвід у плані реалізації та власні фінансові ресурси та можливості. Товариство є ексклюзивним постачальником продукції «Оболонь» на Тернопільщині, тому спочатку Ратушняк відмовляв Джоджику у допомозі.

– Але врешті-врешт через політичні домовленності, я погодився з колективом врятувати єдиний завод, який хоч трохи працює на Тернопіллі, – пригадує Ратушняк, – ми відразу перекрили санкції від податкової, закрили ПДВ, пенсійний фонд, віддали борги постачальникам та заплатили робітникам заробітну плату. Взяли повністю в свої руки реалізацію продукту.

За словами Михайла Ратушняка, впродовж двох років все негативне для заводу залишилось позаду. Завод позбувся боргів, збільшили вдвічі реалізацію. Та народний депутат, побачивши перспективу, захотів бути єдиним власником заводу, попри те, що обіцяв Ратушняку співвласність.

– Він зі своїми партнерами мав контрольний пакет – 62%, – Розповідає Михайло Ратушняк, –  Я навіть заплатив значну суму готівкою його партнерам за контрольний пакет. Але тоді Джоджик разом з ними задумав дивовижну аферу. Партнери переписали всі акції на нього, залишивши мене і мій колектив ні з чим. Народний депутат став реальним власником чергового заводу.

1 лютого Михайло Ратушняк покинув завод. Була домовленість, що Ярослав Джоджик рівними частками за рік віддасть борг. Михайло каже, що ситуація дуже неприємна для нього в моральному плані, адже за ним стоїть великий колектив.

– Пройшло півроку, від обіцяного заплачено сміхотворну суму, – обурюється Ратушняк, – я зробив йому останнє «китайське попередження». 5 липня подав до суду на завод «Опілля», а через тиждень подам до суду на «Технотерн», який також винен значні кошти ТОВ «АНТ». Уже вичерпані всі резерви домовитись на людському рівні. Мені в голові не вкладається, як може народний депутат України, член парламенту, заступник голови партії правого спрямування – так вчинити. Він не мене кинув, а  весь колектив. Я не маю права на слабкість, бо повинен захистити інтереси колективу та його сімей.

Свою версію подій розповів “Погляду” і Ярослав Джоджик.

Довго думав як відреагувати на перше пікетування ВАТ”Опілля” представниками товариства “АНТ”. Кожен хто займається підприємницькою діяльністю несе відповідальність за свої рішення. Лише холодний розум керівника може рятувати підприємства та колективи під час кризи. Така відповідальність перед колективом невластива тим, хто будує свої досягнення лише на сприятливій кон’юнктурі ринку і результатах діяльності національних брендів. Таким людям невластива відповідальність за власні рішення. Вони нездатні адекватно адекватно зустрічати  і переборювати кризові  явища у власних підприємствах. Значно простіше повчати інших. З цієї причини я поблажливо ставився до емоційного прояву нездатності вирішення власних проблем і пошуку винних у своїх власних прорахунках.

Дати відповідь вирішив тільки тепер. Нещодавно у ЗМІ з’явилася вміло зманіпульована інформація, яка по-суті перевернула з ніг на голову все, що відбувається на “Опіллі”. Сподіваюся, що громадськість вислухавши мене зможе сама дати об’єктивну оцінку подіям навколо “Опілля” і зрозуміти, кому вигідне очорнення підприємства і мене. Кожну подану цифру і кожен факт готовий підтвердити документально. При потребі зроблю це на прес-конференції.

Відразу скажу. Мені не соромно за жоден свій крок у цій ситуації. Дії людей, які потрапили у складну ситуацію через об’єктивні причини, а такі непрості часи через фінансову кризу пережило кожне друге підприємство в Україні, суттєво різнятья від тих, хто свідомо створює ситуацію для рейдерського захоплення підприємства. Соромно мені може бути тільки за те, що я попри свій підприємницький досвід допустив саме такий розвиток попри свій досвід.

Тепер спробую дати пояснення по суті справи. У 2005 році ТзОВ “Технотерн” у спілці із іншою групою акціонерів придбало більше 60% акцій ВАТ ”Опілля”. Особисто моя доля в цьому процесі становила 15% від усіх акцій. Ця цифра важлива. Завод ми придбали у складний час. Коли збанкрутувало більше 68 невеликих пивоварень. Багато поважних підприємців не рекомендували нам зв’язуватися з “Опіллям”, оскільки, на їх думку, цей проект був безперспективним, а “економічні закони діють невблаганно”.

Після придбання була розроблена нова стратегія. На першому етапі передбачалося проведення реконструкції, будівництво нових виробничих площ та перенесення виробництва. На другому етапі, планувалося будівництво житла. Третій етап передбачав модернізацію виробництва за рахунок реалізованого житла.

Цей план почав усвішно реалізовуватися. Були зроблені кроки щодо виготовлення документації, проведено певні будівельні роботи. Але криза внесла дуже суттєві корективи в першочергові плани. Виробництво до модернізації в умовах жорсткої конкуренції із міжнародними  транснаціональними корпораціями було збитковим. Виникла потреба надання постійних дотацій від інших афілійованих осіб, щоб не допустити  зупинки виробництва. Стояло завдання протриматися до завершення фінансової кризи та відновлення ринку будівництва. Тоді завершити модернізацію,  відшкодувати попередні збитків і перейти до прибуткової діяльності.За цей період  група “Технотерн” надала фінансову допомогу на декілька  мільйонів гривень, оскільки інші акціонери не мали можливості цього робити.

Однак початок кризи “Технотерн” зустрів з великими валютними кредитами на розвиток інших виробництв, що мали створити робочі місця. Тому надвати фінансову допомогу ВАТ “Опілля” ставало дедалі важче. Ми розуміли, що тернополяни не пробачать зупинки найстарішого виробництва міста, яке виробляє улюблений напій. Тому шукали інші варіанти порятку окрім зупинки.

Інша група акціонерів вирішила продати свої акції. Було знайдено.на мою думку, прекрасний вихід – новий акціонер. Він був  власником спеціалізованої  фірми по продажах. Була відповідна інфораструктура (близько 40 машин, більше 30 менеджерів). Цим новим покупцем акцій був М.Ратушняк, про що був підписаний відповідний договір.І З цього моменту, незважаючи на те, що Ратушняк лише заключив договір на покупку акцій, але не викупив їх, група  “Технотерн”  де-факто прийняла його в партнери  в пропорції 50 на 50. Більше того Ратушняка призначили управляючим партнером. Про те, що ця людина на протязі березня 2009 року –січня 2011року керувала  всім на заводі, знає кожен працівник заводу. Саме це рішення, на моє перекоання, було головною помилкою “Технотерну”.

Тепер проаналізуємо те, що говорить Ратушняк і що є насправді.

Ратушняк стверджує, що ВАТ „Опілля” розрахувалося з усіма боргами, налагодило виробництво за його власний рахунок. Тепер йому не поспішають повертати кошти.

Насамперед буду аналізувати результати діяльності підприємства за період його керівнитцва Ратушняка.

1. Об’єми продаж  2009 – 2010 роках у порівнянні із 2008 роком впали майже у два рази (див. табл.)

 

2008	2009	2010
187 тис. дал	97 тис. дал.	106 тис. дал.

 

2. Лише за півроку  звільнено 40 працівників підприємства.

3. Збитки “Опілля” за час управління М. Ратушняком становвили на 2009 рік – 2 млн. 214 тис. грн.; на 2010 – 2 млн. 330 тис. грн. При цьому тримачем 90% боргів  виявився  сам… М.Ратушняк, а не товариство АНТ, працівників якого змушують виходити на пікети “Опілля”.

Борг “Опіллля” перед “АНТом” становить  лише  біля 200 тис грн (що складає 0.3% обороту самого «Анту»). Таким чином, невиплати зарплат можуть бути причиною проблем самого “АНТу”. Реальною причиною можливих проблем “АНТу” могли бути  фінансові спекуляції, якими це підприємство займалося до кризи. Тоді бралися великі валютні кредити, а потім кошти здавали на депозити. Таким чином зароблялися гроші на цьому декілька процентів. Звичайно, після фінансового обвалу гривні, у підприємства накопилося декілька мільйонів гривень курсової різниці, яку потрібно покривати.

Але до чого тут «Опілля»?

Отже, тримачем головної суми боргів став особисто Ратушняк. Як наросли ці борги, хай залишиться на совісті цієї людини. Не будемо оцінювати це зараз. Завод визнав усі, в тому числі і сумнівні борги. Більше того, за період із 1 лютого до травня (час найбільш складний для пивоварні) погасив 1млн 50 тис. грн.  заборгованості. Під час попередніх переговорів завод взяв на себе зобов’язання за літні місяці погасити ще 900 тис. грн. заборгованостей.

Ратушняк стверджує, що я звернувся до нього про допомогу для “Опілля”. Так, ця людина дійсно допомагала підприємству. Адже він де-факто ства його акціонером. Проте, і колись і тепер фінансова допомога  групи “Технотерн”  є більшою, ніж допомога М.Ратушняка. То чому ж допомога одного акціонера є нормальною, а іншого чимось надзвичайним?

Ратушняк також стверджує, що його обіцяли зробити співвласником заводу, як тільки пивоварня вийде з кризи. Однак, обіцянку нібито успішно забули. При цьому сам Ратушняк “успішно забув”, що головні непорозуміння почалися після того, як він відмовився виконувати свої зобов’язання по викупу акцій по уже підписаному договору купівлі-продажі.

Практично одночасно, під час минулої мерської виборчої кампанії в інтерв’ю часопису «Ріа» він стверджував, що найближчим часом у нього з’явиться власне виробництво пива.

Виникає запитання, звідки така певність була у цієї людини, якщо вона відмовилася викуповувати акції. Відповідь буде простою. Забрати за борги, перед тим штучно їх створивши.

До цієї мети ця людина йшла впевнено. Замість збільшення об’ємів продаж, покращення економічної ситуації і недопущення наростання боргів, об’єми продаж невпинно падали. Так, у грудні 2010 року вони впали до 3.9 тис дал, у січні 2011р.—до 3.3 тис дал. Таких низьких продажів не було ніколи. Менше 10 тис. дал. не продавали навіть у зимові місяці, маючи лише 5 менеджерів та 5 машин для розвозу продукції. Чому настільки впали продажі, коли партнером пивоварні стало підприємство з широкою мережею збуту, зможе дати кожен.

Пізніше ми з’ясували, що продукцію просто не завозили навіть, коли її замовляли магазини.

Здавалося, ціль близька. У розрахунки потнеційних “нових власників” не входила тільки зміна планів інших акціонерів, зокрема “Технотерну”.

Протягом 2008-10 років, очолював на громадських засадах Секретаріат Української народної партії. Зрозуміло, що повністю був зайнятий цією справою і як народний депутат відійшов від управління будь-якими економічними процесами на підприємствах,в тому числіі на «Опіллі».Такий розвиток  ситуації змусив мене,не входячи в жодні управлінські склади,допомагати консультаціями акціонерам «Опілля».

Коли у січні 2011року акціонерами “Опілля” був проведений аналіз ситуації, було прийнято рішення про відсторонення від управління процесом М.Ратушняка, який відмовився  ставати акціонером підприємства, але де факто виконував функції управляючого партнера та створив заборгованість підприємства перед самим собою.

За цей час серйозно посилено кадровий керівний склад  підприємства. Так, головним інженером підприємства став досвідчений Омелян Багрій (колишній головний інженер Мишковського заводу). Головним механіком став, молодий але досвідчений  Богдан Багінський, що пройшов 5-річну школу “Оболоні”. Комерційним директором став екс-голова Збаразької адмінітації Гульовський Володимир. Головну дистриб’юторську компанію очолив колишній голова Бучацької районної адміністрації Тарас Пастух. Під заставу власних квартир акціонерів (старих і нових) отримано декілька  мільйонів кредитних ресурсів. Отримати кредитні ресурси на сам завод в зв’язку із надзвичайно складним балансом підприємства на тому етапі було нереально.

За цей короткий період вдалося не тільки збільшити об’єми продаж головного виробництва майже в 2 рази (за період січня-травня 2011року 55тис дал упорівнянні із 28 тис. дал аналогічного періоду минулого року, коли процесом керував Ратушняк), а  й закласти серйозні фундамент під  майбутні економічні успіхи.

За 5 місяців змонтована і запущена нова  автоматизована пет-лінія потужністю 3 тис. літрових пляшок в годину. До цього часу  пиво наливалося в напівручному режимі. Закуплена, змонтована і запущена в експлуатацію лінія по виробництву концентрату квасного сусла, яка дозволить забезпечити завантаження варниці (серця підприємства) на 100 %. Закуплена і змонтована лінія по виробництву квасу живого бродіння. Уже в липні  тернополяни будуть мати можливість смакувати справжнім живим квасом натурального бродіння. Розпочато розширення існуючої  літньої площадки бару-ресторану, а також підготовка до реконструкції виробничих приміщень під сучасний пивний ресторан. Завершується розробка проекту по встановленню нової варниці потужністю 2.5 млн дал, що дозволить у 2.5 рази збільшити об’єми виробництва уже покращеної продукції. Стару варницю можна буде використовувати виключно для виробництва квасу бродіння. Потужна рекламна кампанія повернула довіру і симпатії тернополян до чи не єдиного справжнього живого напою.

Покращена динаміка діяльності, масштабні інвестиції у основні засоби, які мають дати віддачу уже найближчим  часом, повернули довіру до діяльності підприємства у банків. Вже прийнято рішення про кредитування на велику суму одним із київських банків. Це дозволить нарешті закупити підприємством холодильні установки, кеги, а також докупити обладнання для суттєвого збільшення потужності  виробництва концентрату квасного сусла, запустити розлив мінеральної води.

Підписання кредитної угоди  планувалося на першу декаду липня місяця.Про що особисто мною було проінформовано М.Ратушняка 30 червня 2011року. Але, знаючи це, 4 липня 2011 року М.Ратушняк …виводить свої працівників для пікету ВАТ “Опілля”.

Тоді, коли відбулося перше  пікетування заводу, я ще допускав, що людина просто не усвідомлює, що така публічна активність проти підприємства ускладнює його здатність до повернення заборгованості. Але, коли я в абсолютно спокійній ситуації роз’яснив йому це, здавалося, що ситуацію врегульовано.  Адже при вирішенні складної ситуації, від якої залежить доля сотень людей треба діяти виважено. Якщо би ще хтось в умовах сучасної економічної ситуації  почав користуватися такими прийомами, в країні просто почався би хаос.

Можу назвати декілька випадків, коли організована ситуація із чергами для зняття депозитів із тих чи інших банків провокувала їх занепад. Чи спровокована інформація  проблеми підприємств, приводила до банкрутств цих банків і підприємств.

Як зясувалося, я недооцінював  ситуації…

Коли за 4  дні до отримання підприємством кредиту, із якого планувалося погасити значну частину заборгованості перед самим Ратушняком, цей чоловік виводить  людей для пікету, стало зрозуміло, що ця людина хоче  зірвати отримання кредиту. Адже саме такий сценарій надасть йому примарні шанси для подальшої боротьби за підприємство.

Чому примарні? Та тому, що на підприємстві уже створений такий запас міцності, який дозволить йому  обійтися і без цього кредиту. Звичайно, при цьому не будуть такими масштабними освоєння нових виробництв і збільшення потужності, а також темпи повернення того ж таки боргу самому Ратушняку.

Звичайно,підприємство пам’ятає про свої заборгованості і все робить  для їх повернення. Але підприємство робить різницю між заборгованостями перед різними постачальниками,  у виплаті зарплати (відсутні заборгованості), перед бюджетом (відсутні) і заборгованістю перед людиною, яка мала зобов’язання викупити акції, вносила допомогу, як де-факто акціонер підприємства, а потім раптово змінила свої позицію і передумала ставати акціонером,  а тепер ставить вимогу за 7 днів повернути борг, який він сам створював 2 роки. Звичайно, підприємство не має можливості за 7 днів повернути ці борги.

Така заборгованість, без загрози зупинки підприємства, може бути повернута  лише за певний термін.Таким реальним терміном є повернення заборгованості на протязі 1 року, при чому на всю суму заборгованості завод  зобов’язався  оплатити банківські відсотки. Як уже було сказано, у зимово-осінні місяці (найбільш складні) підприємство уже заплатило 1млн 50 тис грн. на протязі літніх місяців- планує ще 0.9млн. грн. Сумарно  це уже більша частина заборгованості. Всю суму заборгованості перед “АНТом”, щоб позбавити цієї людини спекулювати на тому, що проблеми у “АНТу” виникли через “Опілля” буде погашено у липні місяці.

Вимога повернути борг протягом 7днів є  спробою дестабілізації ситуації  на  підприємстві. Якщо це поєднати із масштабною кампанією по дискредитації “Опілля”, яка створює проблеми для підприємства і у роботі із постачальниками (а в реальних умовах поставка сировини із  після оплатою це звичайне явище) то бажання дестабілізувати роботу підприємтсва ініціатором такої кампанії є просто очевидним.

Таким чином, не тільки (і можливо не стільки) проблема повернення боргу (це де- юре, а де-факто це повернення суми фінансової допомоги, яку Ратушняк вніс як акціонер де–факто), керує діями  Ратушняка. Банк, перед яким клієнт має заборгованість, який хоче щоб клієнт погасив цю заборгованість, створює умови для повернення цього кредиту. Я уже ставав об’єктом масованої  замовної дискредитації мене як політика і громадського діяча. Незважаючи на те, що тоді я виграв 7 судів, цей період залишив дуже  непростий слід у моєму житті, у ставленні до мене самих тернополян. Тоді, через роки з’ясувалося, чиє замовлення виконував той чоловік, оскільки він сьогодні відкрито очолює одну із політичних партій.