Замки у Язловці і Золотому Потоці упорядковують. На більше немає коштів

Це виключно людська праця, практично без застосування техніки, і кінця-краю їй не видно. Бо у Язловці та Золотому Потоці працюють тільки по троє людей. Щодо Підзамочківського замку, то прийнято рішення про його консервацію у тому вигляді, в якому він є зараз, – для цього необхідно укріпити та захистити від подальших руйнувань вцілілі стіни. Через відсутність фінансування планувати певні реставраційні роботи ніхто не береться. Проте нещодавно відбулася наукова конференція «Язловецький замок: історія, архітектура, туризм». Це ще одна спроба привернути увагу громадськості й влади до середньовічних оборонних споруд Бучаччини. У ній взяли участь науковці та зацікавлені особи з Києва, Львова, Тернополя, Бережан, Бучача. Говорили про проблеми охорони, збереження, реставрації та популяризації історико-архітектурних споруд.

Зараз у Язловецькому замку триває відновлення підпірної стіни. Для цього розчищають площу, з-під багаторічних завалів землі видобувають каміння і укладають його відповідно до первісного стану.

Іван Ковбас, який працює на благоустрої замку, розповідає, що за густими заростями тут нічого не було видно. Тож найперше, що зробили, – повирубували самовисівні дерева, кущі на схилах та всередині фортеці, повикорчовували коріння, скосили траву. Відтак частково почистили перший, другий, третій, четвертий яруси, а у підвали ще не дісталися, там треба робити розкопки. Є багато місць, де ще навіть не починали ніяких робіт, тож працюватимуть і взимку.

Загалом, Язловецький замок вражає, одні стіни тут мають понад чотири метри ширини. Порівняно з іншими фортецями Західної України він вважається непогано збереженим. А головне – сьогодні тут будь-хто не господарює, є постійний нагляд. З туристами працює екскурсовод. Але у статус національного заповідника ніяк не «вписується» вишка, яка височіє на території замку. Порушувалось питання про її перенесення в інше місце, сільська рада вирішує фінансування цих робіт.

Аналогічна ситуація і в Золотопотіцькому замку. Віктор Главацький, який тут працює, розповідає, що після розчищення території взялися за підвали та вцілілі приміщення. Каміння складають в штабелі (згодиться на мурування), землю вивозять. Пан Віктор продемонстрував неабиякі знання з історії замку. Розповів, що колись у крилі, яке найкраще збереглося, розміщалася міліція і тюрма. Але на фотографії 1848 року, яку п. Віктор зберігає, його немає – очевидно, було збудоване пізніше. У панському палаці продемонстрував два старовинні каміни. Каже, що було б цікаво розкопати підвали під заваленим муром, що навпроти входу в замок. Бо усі споруди й підвали активно викори-стовувалися в роки радянської влади, а туди ще ніхто не добирався. Загалом, за кожним замком закріплений науковець, який і піднімає пошукові роботи. А працівники докладають максимум зусиль, аби наші твердині були тури-стично привабливі.

Існує багато легенд про замки. Наприклад, розповідають про довжелезний підземний тунель, який з’єднував фортеці в Язловці і Бучачі. За міцністю і оборонними характеристиками замок над Вільховцем, наприклад, зараховувався до найкращих у краю. Славні часи наших твердинь давно позаду. Але не хотілося б, щоб майбутнє їхнє було безславним.