Три мішки гречаної вовни на Різдво від Президента

До глави держави, громадянином якої ти є, можна ставитися позитивно, можна – байдуже, можна – негативно, та все одно глава держави залишається (нехай і до певної міри) уособленням цієї держави на міжнародній арені, її символом, її представником. І коли найгірший і найнеефективніший глава твоєї держави робить публічні дурниці, тобі соромно не тільки за нього – а і за всю свою країну, а і за себе самого, що не доклав достатніх зусиль, щоб запобігти такій прилюдній ганьбі.

Сором за немічних генеральних секретарів КЦ КПРС першої половини 1980-х, яких водили під руки і які публічно плутали елементарні речі, вочевидь став одним із рушійних імпульсів перебудови і розпаду СРСР. Бо ж хіба це «велика держава», коли нею підряд правлять аж три генсеки-геронтократи, як говорилося у популярних анекдотах тієї доби, не виходячи з реанімації та не приходячи до тями? Що це за політична система, яка виштовхує нагору саме таких персонажів, спроможних тільки зачитувати з не ними написаних папірців чергові дурниці про величезні успіхи радянського ладу?

Сором за надто ревне служіння богу вина Бахусу з боку президента Кучми в останні роки його перебування на посаді – і за кордоном, і на місцевих публічних заходах, – переконаний, зробило значно більш масовими «Україну без Кучми» і, ясна річ, Майдан (бо ж на обрії тодішнього політичного конфлікту світилася можливість третього президентського строку Леоніда Даниловича, дозволена йому Конституційним Судом).

Тепер же святковий настрій серйозно зіпсований соромом за нинішнього президента України, який навіть у кількох реченнях свого різдвяного привітання примудрився наплести три мішки гречаної вовни й зробити з висоти своєї посади кілька вельми небезпечних релігійно-політичних жестів.

В одному реченні – кілька ляпсусів

Ось повний текст виступу глави Української держави по радіо й телебаченню 6 січня 2011 року.

«Дорогі мої сестри і брати, – усі співвітчизники, об’єднані у великий і гідний народ України!

Господь дав нам ласку дочекатися і цього року того визначного вечора, коли усі православні християни з надією вдивляються в небо, де сходить Різдвяна зоря. Зоря, що сповіщає про народження Божого Сина.

Я щасливий, що в ці хвилини ми разом, увесь православний світ, славимо дитя Господнє і з вірою та любов’ю дивимося в перспективу нового року, який, ми маємо надію, принесе нам усім багато радості, здоров’я, мир і благодать на нашу землю.

Дай нам Боже щастя. Дай Боже кожній родині і кожній людині нових сподівань і впевненості в завтрашньому дні.

Добра, удачі, радості усім людям!

Христос Рождається!

Славімо Його!»

Уже саме звертання викликає серйозні сумніви. «Сестрами і братами» можуть бути члени певної релігійної спільноти, до якої належить і сам Віктор Янукович як приватна особа, і тоді ці слова логічні і прийнятні. Але ж виступ озаглавлений так: «Вітання Президента України В.Ф.Януковича зі Святом Різдва Христового», а в Україні за Конституцією церква (будь-яка) відділена від держави. Та й звертається Віктор Янукович до «всіх співвітчизників», тобто і до мусульман, і до юдеїв, і до атеїстів, і до агностиків, і до християн неправославних церков… Так, 7 січня – державне свято України, свято всіх її громадян, але це не релігійне свято всіх в Україні сущих. Віктор Янукович, схоже, цих тонкощів не розуміє, ба більше – не хоче розуміти, і його виступ – зайве підтвердження експертних оцінок стосовно того, що Московський патріархат де-факто набуває в Україні статусу офіційної церкви, що з ним про це нинішньою владою укладений негласний конкордат.

І що це за такий – «народ України»? Є чітка конституційна формула – «Український народ». Сам Янукович при вступі на посаду клявся у вірності саме українському народові, обіцяв «дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Конституції України і законів України, виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі». Натомість ми спостерігаємо підміну понять і неконституційні формулювання на вустах гаранта дотримання Конституції…

Тепер про два наступні речення. У них ужиті формулювання «усі православні християни з надією вдивляються в небо, де сходить Різдвяна зоря» та «в ці хвилини ми разом, увесь православний світ». Найперше, глава Української держави, в якій понад 5% населення належать до Греко-католицької Церкви, яка відзначає Різдво Христове 7 січня, «забув» про цю чималу категорію своїх співгромадян, що слухала президентський виступ на Святвечір за столом із дванадцятьма стравами. Чи це маленька помста за те, що мало хто із вірних цієї Церкви не голосував на виборах за Віктора Федоровича? Якщо так, то хіба це по-християнськи?

Та головне в іншому. Оскільки теза про «весь православний світ» повторена аж двічі, то це не обмовка і не описка спічрайтерів. Це – спроба відлучити від православ’я приблизно п’яту частину православних християн і більшість православних патріархів, включно із Вселенським, які відзначають Різдво Христове 25 грудня. Йдеться про Антиохійську, Олександрійську, Кіпрську, Болгарську, Румунську, Елладську і низку інших православних Церков, про православних Греції, Румунії, Болгарії, Польщі, Сирії, Лівану, Єгипту й інших країн. Ба більше: Віктор Янукович відлучив від православ’я і частину вірних Російської Церкви. Бо ж, скажімо, Латвійська православна Церква Московського патріархату ще з 1920-х років за благословенням патріарха Тихона чинить різдвяні богослужіння щороку 24 і 25 грудня. І не лише вона.

Не знаю, хто саме винен у тому, що вклав у вуста глави Української держави оцю спробу відлучити від православ’я Вселенського патріарха. Знаю тільки, що був би грандіозний політико-релігійний скандал… якби ще хтось за кордоном сприймав Віктора Януковича всерйоз, а не як шанувальника «Анни Ахметової» та «великого українського поета Чехова».

І нарешті. Як зрозуміти це президентське побажання: «Дай Боже кожній родині і кожній людині нових сподівань»? Ні, максима Лесі Українки «без надії таки сподіватись» надзвичайно актуальна сьогодні, але глава держави міг би побажати співгромадянам чогось більш вагомого, ніж нових сподівань на покращення їхнього життя вже сьогодні.

Парад некомпетентності триває

Звичайно, можна вимкнути на Різдво телевізор та радіо. Звичайно, можна не купувати газет – і робити вигляд, що всі ті нісенітниці та облудні речі, які робляться та говоряться «нагорі», просто не існують. Але вони існують. І їх помічають не тільки на Заході, а і в Росії, де нинішній глава Української держави – за всієї своєї суперлояльності до Кремля – встиг уже стати героєм багатьох сатиричних передач і карикатур. Телеканали України, транслюючи ці передачі, ретельно вирізають із них епізоди, присвячені Януковичу, чим викликають ще більші веселощі серед російських громадян, котрі в добу Інтернету негайно про це дізнаються. Але ж сміються і з України також, не тільки з її очільника.

Та, попри все, за кричущої некомпетентності президентського апарату (про яку я вже писав), за провальної економічної політики (зовнішній борг України вже сягнув 40% ВВП і стрімко зростає далі), – за цього всього влада не збирається змінювати ідеологію та стилістику своєї діяльності, і її речники прозоро натякають, що нинішній Президент може відбути на посаді не лише другий, а й третій термін. Бо у нього скоро, мовляв, узагалі не стане політичних конкурентів. Схоже, ця публіка цілком певна, що прибрала до рук не лише суди, місцеві ради і Центрвиборчком, а і Господню Волю…

Сергій Грабовський, Радіо Свобода