Обличчя Тернополя: Письменниця Ірина Мацко мріє про добро та любов

«Погляд» розпочинає проект «Обличчя Тернополя». Ми будемо розповідати про людей, які живуть у файному місті, про їх життя, мрії. Отож, знайомтесь – Ірина Мацко.

Рада вітати усіх тернополян!
Звати мене Ірина Мацко.
Народилася я 21 травня 1978 року на Тернопільщині. Дитинство моє, шкільні роки та юність пройшли у селі В.Ходачків, Козівського району, Тернопільської області. У Тернопіль переїхала в 1995 році, де зараз і проживаю, після вступу до ТАНГу (тепер уже ТНЕУ). Тут, у рідному місті, зустріла свого чоловіка, з яким ми разом навчалися економічних знань, одружилися і тут народилися наших двоє діток – Настуся та Дмитрик.
Життя повернуло так, що моя робота та й усе, чим я займаюся є мені близьким та цікавим. І це справді чудово, робити те, що любиш, чим живеш і зробити це своєю основною зайнятістю, а не лише хоббі.
Основним для себе вважаю письменство, тому в першу чергу я автор художніх творів та творів для дітей, літератор. Це просто живе в мені. Адже, варто розуміти та знати літературний процес, щоб у ньому комфортно себе почувати, тому дослідження літератури є дуже близьким до письменства, А ще я дизайнер комп’ютерної верстки, що і було першочерговим на моєму шляху до книги та директор видавництва «ІрМа», яке я заснувала у 2007 році з дитячим напрямком літературних та навчальних видань.
Але не можу залишатися й осторонь громадської діяльності, тому після того як у 2010 році я приєдналася до Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва, у 2011 році стала директором Тернопільської філії Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва та директором літературного фестивалю для дітей «Дивокрай» у 2011-2012 роках, а також постійним Членом Головного журі всеукраїнського телефестивалю «Відкрий Україну!» у 2008-2012 рр.. Основним місцем роботи зараз є Тернопільська ЦБС, де працюю бібліотекарем. Бібліотека зараз впроваджує нові проекти та методи роботи з читачами, одним з яких є всеукраїнський проект «Додай читання», координатором якого у м. Тернополі я є.

Дуже багато у житті є занять, які люблю робити. Хоббі, попри заняття улюбленою справою, ще залишилися. Це, звичайно, книги, подорожі, музика, пісня, які я дуже люблю співати, а ще танці (особливо танець фламенко). Надзвичайно подобається кінний спорт але, нажаль, на це часу не вистарчає. Улюбленим також є заняття живописом але це також поки що відклала на майбутнє та дизайн (квартир, ландшафтів і т.д). А взагалі люблю природу. Люблю радіти та любити життя, помічаючи красу навколо і дякувати за це світу.

Найбільше боюся за своїх рідних, за дітей, за чоловіка. За їх життя та здоров’я. Адже це найголовніше і ніякі улюблені заняття не будуть цікавими коли знаєш, що близькій людині погано.

Мрію про добро та любов, повагу та радість, щастя в очах людей, в дитячих очах але такого ж і у дорослих. Це так рідко можна побачити зараз. Мрію про країни та місця світу, де хотілося б побувати, щоб побачити всю красу нашої землі і повніше, ширше, глибше описувати це у своїх творах. Набратися мудрості у людей, які зустрічатиму у подорожах, зарядитися позитивом, добром та світлом.

Тернопіль для мене уже давно став рідним містом. Містом у якому хочеться жити, творити, ростити дітей, у яке хочеться повертатися втомленою з дороги. «Перон чужого міста зустрів мене ще різкішим вітром та мокрішим, дошкульнішим дощем ніж проводжав рідний перон. Може тому й різкішим, що не рідний?» – уривок з моєї новели «І як тебе забути?…». Люблю його родзинку – тернопільський став, замок над ставом, люблю широкі просторі вулиці і тихі задвір’я, затишні кав’ярні, де можна посидіти за смачнючим капучіно з подругами, Театральний майдан, людей, які тут живуть, таких рідних, знайомих та близьких.

Тернополянам бажаю злагоди у своєму чудовому місті, добра та затишку в оселях, добробуту та достатку кожній родині, а ще міцного здоров’я та любові. Любові до свого міста, до людей, до світу, до всього, що нас оточує. Адже, якщо ми будемо нести в собі любов, то вона і буде поруч з нами завжди.

Зі свого боку роблю все, що можу, для того щоб привити дітям любов до рідного краю, до України, до родини. Зацікавити та сприяти збереженню у молодого покоління, яке підростає, повагу до своїх предків, свого коріння, збереження традицій. Адже свою землю, свою історію ми маємо любити незалежно від політики чи державних негараздів. Вона має бути прищеплена з дитинства – любов та повага, гордість за рідний край, свої корені. Тоді й молоде покоління виросте гідне.