Інтернет створив покоління, яке поступово втрачає вміння читати – доктор філологічних наук

З виникненням масової свідомості виникають інструменти, здатні з нею працювати. Це і масова культура, і масові комунікації, і пропаганда. Сьогодні, в часи інформаційного суспільства, ефективне застосування цих інструментів має значення національної безпеки.

Георгій Почепцов, доктор філологічних наук, професор (Маріупольській державний університет і Національна академія державного управління при Президентові України), 62 роки.

В якому стані сучасна масова культура в Україні? Чому вона не може на рівних конкурувати із американською чи російською масовою культурою?

– Невідомо взагалі, чи є в нас масова культура. Я вимірюю її тим, чи є в країні бестселлери чи кінофільми, які всі дивляться. Цього в нас просто немає. Тобто поняття масовості принципово відсутнє. Що стосується шоу-бізнесу, то хронічно немає яскравих особистостей, в багатьох взагалі просто немає голосу. Композитори пишуть щось, що не підходить під свій власний підхід. Це величезна черга різних повторів. Насправді масова культура може виконувати важливі завдання. Американська масова культура вилікувала Америку від в’єтнамського синдрому. Російська масова культура виконує сьогодні роль об’єднання пострадянського простору. В Ризі, наприклад, особливо влітку нема паркану, де б не було прізвища з афішею якоїсь російської поп-зірки, чого немає, наприклад, в Софії.

Для України завданням масової культури повинна була б бути побудова ідентичності. Вона не може виникнути сама по собі, її треба створювати. Більше того, якщо сьогодні є зіткнення двох ідентичностей, які умовно можна позначити як західна і східна, то уникнути цього конфліктного розвитку можно лише шляхом побудови ідентичності N3, яка б стала надбудовою над ними. Так в результаті і буде, але через десятки років. Тому інтенсивні моделі побудови повинні робитися не випадково, а системно. Бо іншого шляху дійти до результату просто немає.

Чому український медіа-простір заповнений російськими форматами, російськими журналістами та російськими ЗМІ?

– Якщо відкинути чисто політичні передумови, а вони безперечно теж є, то ми просто собі не віримо. Ми готові звернутися до будь-кого, вбачаючи саме там, а не в себе центр всесвіту. А центр всесвіту завжди повинен бути в своїй країні. Естонія – це центр всесвіту Естонії. Тільки так повинна жити країна. З іншої сторони, бізнес обрав за взірець саме цей варіант російського розвитку. І перетягує на свої екрани російських журналістів. Це принципово помилкова стратегія, бо вона швидко привчає до власної безпорадності. За двадцять років вже треба було б навчитися спиратися на власні сили. В іншому випадку через сорок років Україна досягне “пенсійного” віку, а все буде казати про свої тимчасові труднощі.

У випадку протистояння російської та української політичних еліт, чиї інформаційні операційні будуть більш успішні?

– Російські інформаційні операції вже продемонстрували свою силу під час газових конфліктів. Вони вкладають в підготовку своїх телесюжетів набагато більший ресурс. Завдяки представленості і у нас, і на Заході вони втягують більш широке коло експертів, що створюють потрібний фон для їх меседжів. Взагалі є три типи аудиторія (власна, чужа і нейтральна). Для кожної треба дати свою розповідь, а не виставляти одного журналіста на всіх. І одночасно слід визнати, що росіяни мають більш інтелектуальне і більш культурне телебачення, бо наші журналісти, як мені здається, вже давно нічого не читали взагалі. В результаті, до речі, і неможливо з нічого робити щось варте уваги.

І тут виникає така ситуація. Якщо ми не здатні створити власний якісний інформаційний продукт, то як ми можемо завдяки його можливостям проводити якісь інформаційні кампанії. Більше глядачів збереться у іншої програми і іншого екрану, бо вони давно вже зібралися саме там.

Назвіть найбільші, на ваш погляд, інформаційні опрерації українських політиків за останні 2-3 роки.

– Найголовнішими в нас є президентські вибори і протистояння з Росією в тому чи іншому вигляді. Це наш найвищий рівень, бо тут присутній міжнародний аспект, що вимагає більш серйозної підготовки через можливі наслідки по реагуванню з іншої сторони. Взагалі чисто міжнародні кампанії типу бренду України ще жодного разу не приносили успіху, їх “вбивають” ще до їх народження. Все завершується на рівні слів (правильні вони чи неправильні вже не варто уваги, бо окрім слів нічого немає).

Другий рівень – чисто внутрішній – це те, як всі ті політики, які прийшли з Віктором Юшенком, починаючи з п’ятірки його партії, швидко “заховалися у натовпі”, гордо розповідаючи з трибун своїх нових партій нові казки для населення.

Третій рівень – опосередкований – це телевізійні програми з гордою назвою “свобода слова”, які чомусь ведуть чужі журналісти. На всіх екранах при цьому присутні 20 тих самих політиків, які “мандрують” між цими програмами. Оскільки ніяких наслідків для політики ця свобода слова немає, то їх слід визнати успішною маніпулятивною технологією відволікання населення.

Для сучасності характерне збільшення інформації та сегментація медіа. Як цей процес буде проходити далі? Які проблеми постануть перед різними видами ЗМІ?

– Ми живемо у світі, який важко передбачити наперед. Багато галасу чується весь час про Інтернет. Але інтернет не вирішив жодної проблеми, які стояли перед людством. Навпаки, він створив покоління, яке поступово втрачає вміння читати. Викладачі вам підтвердять, що сьогоднішні студенти вже не вміють відділити головне від другорядного ані в тексті, ані в лекції. Людина  в Інтернеті читає тільки перші дві сторінки, а потім “клікає” і переходить на інший текст. Що стосується паперової преси, то тут нішеві видання повинні зайняти своє місце.
Олександр КУРИЛЕНКО, gazeta.ua