Тернопільський письменник Олександр Вільчинський: «Мені сняться мої персонажі»

«Я ще не презентував двох книжок одразу. Вдихатиму в них нове життя», — каже тернопільський письменник Олександр Вільчинський. Цими днями у тернопільській книгарні «Є» відбулась презентація його романів «Віагра для мера» та «Дерева на дахах», котрі перевидала «Навчальна книга — Богдан». Модерував презентацію Юрій Матевощук.

— «Віагра для мера» вийшла у дві тисячі шостому році, її я не збирався писати, зрештою, як і всі інші книжки. Проте мій чималий досвід роботи — я був і депутатом, і головним редактором газети міської ради — мене не відпускав. «Віагра для мера» писалась жваво, бо я ліпив історію ще з теплої глини вражень. Цей роман був своєрідною терапією, він мене вилікував — після того, як він вийшов, ні в міську раду, ні в редакторство мене більше не тягне. Мені здається, ця книжка вилікувала не тільки мене, а ще декого. Мені казали, що кожен мер цю книжку має. Вона, як ліки, — не солодка, а трохи гірка, але ефективна. Це придумана історія, проте написана на основі реальних подій — до мене досі підходять та питають, кого я мав на увазі. Якщо «Віагра для мера» була гіркою пігулкою, то «Дерева на дахах» можна порівняти зеленим чаєм без цукру. Я почав цей твір, коли працював в університеті та писав дисертацію — роман став віддушиною. Писав його, коли певний час мешкав у Києві та ностальгував за Тернополем. Тому центральною точкою для «Дерев на дахах» я вибрав бар «Пінгвін», котрий колись розташовувався майже посередині між універмагом і драмтеатром. Кілька епізодів книжки відбувається тут, на вулиці Валовій, де колись була наливайка, так звана реанімація, в якій продавали продукти, а ще стояло кілька столиків, за якими зазвичай випивали. Тут часто збирались Михайло Левицький, Борис Демків, Павло Загребельний, а часом був і я, молодий, так мене залучали в літературний процес. У цьому творі теж присутні історії реальних людей, але вони про це не здогадуються.

Пан Олександр розповідає: пише лише про те, що добре знає. Багато уваги відводить деталям. Найпромовистіші, побачені у побуті, має правило одразу занотовувати. Не раз траплялось, що робив це на серветках у кав’ярні. А ще запам’ятовує свої сни. Каже: у них часто приходять його персонажі. До речі, майже в усіх романах Олександра Вільчинського присутні сни. Розповідаючи про творчу кухню, відзначає — робота над романом триває мінімум рік. Особливе задоволення приносить добре написаний епізод. Сміється, що відчуття від цього можна порівняти із тими, з якими в молодості приходив із побачення, щоправда, коли перечитує уривок, ейфорія від написаного не така сильна. Найважче, каже письменник, довести історію докінця. А після наступає приємний етап роботи над текстом — редагування, коли з двох абзаців робиться один, добираються вдаліші слова. Коли видавець не напосідає, то Олександр Вільчинський намагається подовжити цей період. Усе ж, відзначає, що коли бере готову книжку в руки, все одно бачить, що можна було би змінити. Зараз пан Олександр працює у Тернопільському національному педагогічному університеті на кафедрі журналістики. Там його вже запитували, коли він напише про цю роботу. «Я віднікуюсь, кажу: «Хіба у віршах». Але в мене вже крутиться в голові заголовок «Вбивство на кафедрі», — сміється письменник — але вбивство не на нашій кафедрі».

Про новий роман Олександр Вільчинський розповідає небагатослівно. Каже, сюжет твору його давно не відпускає.

— Я почав писати цей роман ще три роки тому — мені нема куди поспішати і я хочу, щоби він  був високоякісний. Він про маму. Я починав писати його на літературній стипендії в Шотландії, тоді мама трохи прихворіла та почала втрачати пам’ять. Це мене турбувало. Мені писалось, писалось, а потім і мами не стало… Цей твір для мене дуже важкий та відповідальний. Потім роман став не тільки про маму — почав обростати новими подіями та персонажами. Це світлий, життєствердний текст про жінку, котра втрачає пам’ять, її сина, котрий намагається набутись з нею, та її племінника, котрий не хоче нічого згадувати й живе у вигаданому світі. Дія твору триватиме всього півтори дні. Проте в ньому буде багато ретроспекцій та снів. Називатиметься роман «Інші двері». 

Анна Золотнюк.

фото із Фейсбук-сторінки книгарні «Є».