Різні обличчя тернопільського вокзалу

Безумовно, однією із найвагоміших будівель кожного міста є вокзал. Саме його першими бачать туристи, і часто саме він формує перше враження. Для когось поріг вокзалу стає рубежем нового життя, хтось саме на вокзалі прощається з минулим. Тут ми зустрічаємо і проводжаємо друзів, батьків, родичів. Тут переплелись сльози і радість, тривога і кохання. Тернопільський вокзал за майже півторастолітню історію декілька разів змінював своє обличчя, проте дух минулого, історія нашого рідного міста завжди залишається у його стінах.
Насправді потреба у залізниці в Тернополі з’явилась ще задовго до її прокладання. Вози не могли конкурувати із вагонами паровозів у вантажопідйомності, тож поява залізниці могла суттєво збільшити експорт. Крім того, залізниця могла з’єднати Європу із Чорним морем, на березі якого активно розвивався Одеський порт.

Незважаючи на це, ліцензію на побудову залізниці Австро-Угорський уряд надав лише у 60-их роках XIX сторіччя. З 1868 по 1870 роки акціонерне товариство “Галицька залізниця імені Карла Людовіка”, використовуючи місцеве населення як дешеву робочу силу, проклало колію до Тернополя. Процес проходив не без проблем. Залізниця повинна була перетинати приватні землі, тож єдиним засобом врегулювання конфліктів ставали гроші, якими платили ледь не за кожен метр залізниці.

— У наш час про ті давні проблеми нагадують невеличкі залізничні мости під колією, які досить часто можна зустріти, особливо у напрямку Козови, — каже тернопільський історик Олександр Євгенович Семенів. — Ці містки слугували для переїзду селянських возів під колією, тобто були шляхом для розірваних земельних ланів. Для проїзду також слугував міст, споруджений в районі, що зараз називають “шостий магазин”. В одному з отворів мосту здійснювався проїзд транспорту, а в другому — протікала річка Рудка, що після війни була захована в підземну трубу.

25 грудня 1870 року була відкрита залізнична колія Золочів-Тернопіль. У тому ж році був побудований і перший вокзал. Восени ж 1903 року почали будівництво нового приміщення. Проект розробило технічне бюро міністерства залізниць у Відні. Навесні 1905 будівельники закінчили спорудження правого крила, а в серпні 1906 новий вокзал ввели у дію.

Фронтон збудованого вокзалу прикрашало дзеркальне коло-вікно площею 65 м2. Там були водогін, центральне опалення, освітлення від власної динамо-машини. До послуг пасажирів — зали очікування, квиткові каси і станційний ресторан з відповідним музичним супроводом. Вартість будівництва склала близько 300 тисяч крон.

Головним маршрутом пасажирського сполучення був напрямок на Золочів та Львів.

— Судячи з рекламного розкладу, в 1909 році між Львовом протягом доби курсувало три звичайних потяги і один швидкий, — зауважує науковець. — Але головним призначенням залізниці було перевезення сільськогосподарських товарів, що зберігались в приколійних складах.

Польська доба

Різка зміна цільового призначення вокзалу трапилась в часи Першої світової війни. В період російської окупації він став майже повністю військовим об’єктом. Після Брусилівського прориву в 1917 році російські війська відступили з Тернополя, все розграбувавши і залишивши по собі згарища. Не оминула гірка доля і вокзал.

Після закінчення війни вокзал належав Польській державній залізниці (РКР). Будівлю відновили, проте рух поїздів через станцію зазнав змін. Утворення СРСР в 20-тих роках стало фатальним для магістралі Львів-Одеса. Сполучення двох держав з таким різним соціальним устроєм було повністю призупинено. Тому залізничні переходи на Збручі в Підволочиську та Гусятині перестали бути потрібними. До цього ж ширина колії по обидва боки Збруча відрізнялась, що не дозволяла транзитний рух рухомого складу. Польська колія мала ширину 1435 мм, а радянська — 1520 мм.

Основним джерелом прибутку для польських залізниць традиційно залишалось перевезення продовольства. Вагони, завантажені зерном, м’ясом, молочними продуктами, медом, справно перевозились в Європу.

— Також розвивались і пасажирські перевезення, — зазначає історик. — Значний відсоток становили емігранти, які прагнули потрапити до Північної та Південної Америки. Поруч залізничних станцій постійно вели бурхливу діяльність різні еміграційні агенції. А на самих станціях і поблизу колій часто можна було зустріти гурти людей у простому селянському одязі, які нерідко тижнями чекали потяга до берегів Атлантики.

Знову знищений

З початком Другої світової війни розпочався новий період у долі Тернополя і вокзалу зокрема.

— Залізничників з білим орлом на кашкетах 19 вересня 1939 року замінили залізничники з червоними зірками, — розповідає Олександр Євгенович. — Роль станції Тернопіль різко змінилась: з провінційного вокзалу вона відразу набрала значення важливої одиниці в плановій підготовці Червоної армії до визвольного ривка в Європу. Перешивка колій на радянський стандарт, розбудова залізничного господарства — все це було покликано забезпечити Червоній Армії-визволительці поневоленої капіталістичної Європи все необхідне в агресивній війні.

Проте Німеччина розпочала війну першою. Під час бомбардувань будівля зазнала сильних пошкоджень від німецьких авіабомб. У липні 1941 року Тернопільщина була окупована німецькими військами. Наступаюча на схід, німецька армія потребувала постійного постачання боєприпасами, продовольством, амуніцією. Залізниця знову почала модернізовуватись, проте вже в іншому напрямку. Друга колія почала прокладатись з заходу на схід — з Красного на Тернопіль, а далі до Волочиська. У розширенні цього шляху німці залучали військовополонених та євреїв з концтаборів. Ця двоколійна магістраль є головною на Тернопільщині і діє й донині.

Раптовий удар радянських військ під час Проскурівсько-Чернівецької операції у березні 1944 року став для німецького гарнізону Тернополя повною несподіванкою.

— Ривком захопивши залізничну станцію та прилеглі склади, радянські солдати отримали можливість повністю захопити місто, — каже історик. — Проте, за свідченнями старожилів міста, червоноармійці захопили на складах станції великі запаси продовольства, а особливо спирту. Ці раптові трофеї загальмували наступ і дозволили німцям перевести бої в стан тривалої облоги, що затягнулась на місяць.

У результаті облоги місто було майже повністю зруйновано. Не уникнув розгрому і залізничний вокзал. У той же час залізничне сполучення через станцію Тернопіль не переривалось ні на день. За 200 метрів від вокзалу йшли небачені за впертістю бої, а коліями проходили військові ешелони.

Вокзал сьогодні

Мирний післявоєнний час повернув вокзал до звичного життя. Через станцію Тернопіль проходили потяги у п`ятьох напрямках. Величезне пожвавлення залізничного сполучення привело до відновлення колійного господарства і самої будівлі вокзалу, що, на щастя, залишилась на колишньому місці. 16 листопада 1952 року була відновлена споруда залізничного вокзалу, що функціонує й досі. Вигляд, щоправда, був вже інший — “скляне око” тернопільського вокзалу так і не було відновлене.

На Привокзальному майдані певний час навіть працював фонтан.

— Старі фото в путівнику містом 50-60-х років дають нам картину озелененої та засадженої квітками площі, — каже пан Олександр. — Прикро, що на початку ХХI століття майдан перетворився на величезне збіговисько таксі і заповідник ігрових автоматів.

25 грудня 1997 року на вокзал Тернополя прибув перший електрифікований поїзд. Наступного 1998 року на електричну тягу була переведена вся дільниця Красне-Волочиськ.

Сьогодні залізничний вокзал залишається невід’ємною частиною історії міста Тернополя, однією з його візитівок та особливим місцем для жителів.

Пращур «рейкового автобуса»

Влітку 1936 року жителі Тернополя були вельми здивовані незвичним видом транспортного засобу, що прибув на залізничний вокзал. Незвичайний вагон обтічної форми, що рухався своїм ходом без паровоза, викликав надзвичайний інтерес. Багато людей, які вперше побачили таке диво, з подиву не могли промовити жодного слова. З таким фурором в Тернопіль вперше прибула так звана “люкс-торпеда”.

Таку незвичну назву отримав міні-поїзд, що в наш час називається рейковим автобусом. Самохідний вагон, що більше нагадував видовжений лімузин, виблискував на сонці і тішив око округлими формами. “Люкс-торпеда”, а офіційно “потяг моторово-експресовий”, була окремим моновагоном завдовжки 22 метри, з двома кабінами машиністів з обох боків. Комфортабельний салон “торпеди” вміщав 52 пасажири, які могли насолоджуватись швидкою та комфортабельною поїздкою. В рух “торпеда” запускалась з допомогою двох шестициліндрових дизельних двигунів. Будувався чудо-потяг на першій польській фабриці локомотивів за ліцензією австрійської компанії Даймлер. Незвична аеродинамічна форма моновагона різко контрастувала з незграбними обрисами чадних паровозів, що ще й залишали за собою густий слід диму.

Перші рейси “люкс-торпеди” пролягли в 1936 році з Кракова на туристичний курорт Закопане. А влітку 1936-го цей чудо-поїзд розпочав регулярні рейси зі Львова до Борислава, Коломиї та Тернополя. Зі Львова “торпеда” виїжджала о 15 год. 28 хвилин, а в Тернопіль прибувала о 17 годині 12 хвилин, тобто менш як за дві години. Пізніше, у 1939-му, рейси “торпеди” були продовжені до Чорткова та Заліщик.

На жаль, хвиля Другої світової війни зупинила тріумф “люкс-торпеди”. Хоча про рівень її класу говорить один промовистий факт. Під час німецької окупації вагони “люкс-торпеди” були призначені винятково для проїзду німців та “фольксдойчів”.

Сьогодні “Укрзалізниця” презентує рейкові автобуси як новітній винахід сучасного транспортного засобу. Але, як свідчить історія, все нове — це добре забуте старе. Залишається сподіватись, що сучасна “люкс-торпеда” знову почне регулярні рейси до нашого міста.

Місто