Дуже літні люди схожі на нічні тролейбуси із табличкою «в депо», — Володимир Гевко

Вони заходять на своє останнє коло із легким відстороненням і з відчуттям накопичених за зміну кілометрів. Перед їх оглядовим склом промиготіли сотні картинок і вулиць, їх двері відчинялись і зачинялись безліч разів, за їх плечима десятки оголошених зупинок і десь приблизно стільки ж так і неоголошених. У них продані вже всі квитки, підбиті підсумки і виконані плани. Тих, у кого виконані життєві плани – одразу видно. Вони спокійні і їх нічого не дратує.

Дуже літні люди на вулицях – як ходячі цитати, що «все минає», але молоді ігнорують їх, як і належить робити з цитатами, просто скролять поглядом далі, до цікавіших картинок.

У Рея Бредбері в котромусь із оповідань є епізод із старенькою, котра зі слізьми на очах доводила дітлахам з вулиці, що теж колись була малою, а ті реготали з неї, бо не могли повірити, як ця зморщена і зігнута стара може бути малою.

У житті дуже важливо не вірити у закінчення вистави. Мати відчуття запасу часу, грошей і шоколаду. І що ви чаюєте за столиком зі своїм життям, що воно навпроти вас, тільки сіло, переводить мобілку на віброрежим і заглядає в очі, а чайник ще повний і вам ще багато чого є обговорити.

Говорити з ним, реготати, запитувати про останні новини і «як-ти-там», розсипати цукор і робити із серветок літачки, замовляти ще чаю і насолоджуватись тим всім.

І не спішити в депо.

Володимир Гевко, м. Тернопіль.

Джерело: Facebook

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *