Про дні ікс в календарі

Наближається день інваліда. Різноманітні влади, політичні партії, громадські організації, та й просто багаті і не дуже люди, будуть згадувати, навідувати, обдаровувати людей, які в силу життєвих обставин мають статус інвалідів.
Але мова не про це, а про те, що про певні категорії громадян в нашій державі ми, здорові, молоді і успішні згадуємо лише з нагоди якогось дня. Перед 9 травня, всі активно згадують і вшановують загиблих в Другій світовій війні, так ніби ті, що загинули не потребують нашої з вами молитви на протязі року, а ті що залишились живі, ніби і не потребують допомоги, не гвоздику і відкритку, а елементарних речей, які допоможуть жити тим старим і немічним ветеранам, каші, буханця хліба, чи літри молока, цукру чи чаю….
Наші дорослі згадують про те, що в місті, селі чи країні є діти лише першого червня, в день захисту дітей, і активно беруться організовувати їхнє дозвілля, а вже другого червня забуваючи про них. Так само чомусь стало традицією у різноманітних громадських організацій, благодійних фондів та меценатів відвідувати сиріт, дарувати їм подарунки, організовувати для них різноманітні конкурси. Проте, чому лише в подібні дні, і лише приурочено до подібних дат благодійники, меценати, влада, волонтери та пересічні громадяни згадують про те що в нашому суспільстві існують сироти. А життя в інтернаті чи прийомній сім’ї не закінчується днем захисту дітей чи днем інваліда.
22 червня, день коли почалась війна, в нас також чомусь асоціюється зі згадуванням загиблих, але як ми вже говорили їм не потрібні помпезні заходи, їм всім вже потрібна молитва і співчуття. Проте подібні дні чудово підходять для політичних спекуляцій, і з’ясовування відносин, між двома ніби ворожими таборами, хоча для історії, вже давно все вирішене.
Не менш цікавими є події і згадки навколо Дня Конституції та Дня Незалежності. Одні згадують як це було і свою роль в процесі, інші ж шкодують, що так сталося. Хоча про ці дні потрібно згадувати і пишатися цими подіями не один день в році, а щодня, і для кращого життя жити і творити на благо….
Наступним доволі цікавим у календарі є День знань, хоча про нього згадує значна частина чиновницького та політичного представництва. Цей день в кожної людини щось символізує в житті, проте він дуже добре підходить, як то кажуть для піару, і знову ж так на дітях. Чиновники один наперед другого відкривають нові або відремонтовані школи, вихваляють нові парти та шкільні дошки, свіжі телевізори чи нові вікна, це беззаперечно потрібне, проте навчальний рік довгий, і діла нема до шкіл на протязі року, лише перед першим вересня. Чи численні спонсори, які навчалися у тій чи іншій школі згадують про неї раз на декілька років напередодні першого вересня, та і напевно кожен з нас своїх вчителів чи навчальні заклади згадуємо напередодні цього дня ікс.
Чи відзначення Покрови. Невже не заслужили в нас таких незалежних і суверенних, поваги і знову ж наголошую молитви і лікування, адже більшості вже немає в живих, а ті що живі старенькі та немічні. Ветерани УПА, для когось вони герої, для когось просто військові, які боролися проти фашизму. Думаю, що лише з поваги і в пам’ять про них, в цей день можна вшанувати тих кого нема і уважити хто залишився живим. Проте цей день знову ж таки чомусь використовується для спекуляцій та маніпуляцій, а також для зіткнення лобами тих хто тоді був по різні сторони барикад, проте історія давно всіх розсудила. І ми, як представники поколінь, які не мають відношення до тої війни не маємо права судити, ні людей, ні події.
Наступним випливає у пам’яті ще з шкільних років, день української мови та писемності. Який чомусь на високому рівні відзначається широко і багатьма заходами, в навчальних закладах організовуються виставки, вікторини та конкурси. Ноу хау останніх років диктант національної єдності. Та хіба ж це свято? Люди які щоденно спілкуються рідною мовою відзначають такий день щодня, а для російськомовного населення байдуже, день української мови чи будь який інший. А для політиків, це черговий привід пограти політичними мускулами і показати хто і як любить солов’їну і не більше.
Все це нагадує не справжнє трепетне і шанобливе ставлення до тих цінностей, які надбало наше суспільство, за тих небагато років, а дружбу лише по днях народження.