Як начальник відділу освіти пішов у підпілля

Стаття підготовлена на основі матеріалів архівних кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області.

“Анкета заарештованого Слюсарівського Григорія Даниловича, народився 8 лютого 1921 року в селі Глинськ, Глинського району Сумської області, жителя міста Вишнівець Вишнівецького району, Тернопільської області. 12 листопада 1944 року.

Працював заввідділом освіти у Вишнівецькому районі, українець, громадянин СРСР, безпартійний, закінчив Київський державний університет, філологічний факультет, не судимий, неодружений, росту середнього, фігура повна, волосся чорне,очі сірі,лице овальне, лоб низький, брови дугоподібні, ніс прямий, зуби товсті, вуха круглі. Ліва нога недорозвинена, при ходінні кульгає”.

“Мої покази, як обвинуваченого Слюсарівського Григорія Даниловича від 14 січня 1945 року.

У 1938 році я поступив навчатись на філологічний факультет Київського державного університету. В жовтні 1940 року вийшов указ Президії СРСР Верховної Ради про ведення плати у вузах та призупинення виплати стипендії. На основі цього указу, я і більшість студентів не мали державних стипендій. В день публікації цього указу я прийшов у університет і перед студентами третього курсу філологічного факультету сказав: “Безплатне навчання в школах і державні стипендії — це велике завоювання жовтневої революції, але коли в нас завоювання забирають, то це означає, що радянська влада перестає бути владою народу. Я не можу бути патріотом такої держави, яка відбирає в мене можливість вчитися”. На мою пропозицію студенти третього курсу, а потім і всі студенти факультету пішли додому і два дні ніхто не виходив на навчання. На другий день з моєї ініціативи у гуртожитку була організована прощальна вечірка. Нас зібралось дванадцять студентів. Ми ще організували танці. На вечірці я прочитав антирадянський вірш. Всі ми були негативно налаштовані до радянської влади. Через два дні мені вручили виписку з ректорату про виключення мене з університету. Я тоді виїхав з Києва і приїхав в Сумську область в село Глинськ, Глинського району. Там я став на роботу секретарем в Глинському районному відділі освіти. 24 жовтня мене викликав оперуповноважений районного НКДБ Волков і повідомив, що я не знявся з обліку в Києві, тому мене можуть заарештувати. 26 жовтня я виїхав з дому лишивши мамі записку, де написав щоб мене чекали в дома через вісім років. Я жив з мамою і сестрою. Я не придумував собі ніякого маршруту і сів на перший поїзд, що їхав на Кавказ. Я надіявся що мені вийде заховатись від НКДБ. З листопада я був у Тбілісі. Я не мав з собою паспорта і постійно переховувався. Мене нігде не приймали, бо вимагали показати документи. 18 грудня 1940 року мене заарештували в Сухумі. Мене засудили на три роки і відправили до тюрми, місто Дрантськ (Абхазія). 2 січня 1942 року мене звільнили та видали паспорт. В тюрмі я познайомився з грузинськими націоналістами. Коли я сидів в тюрмі то весь час думав про українських націоналістів. Коли вийшов з тюрми, то хотів переїхати на Україну, але вона була окупована німцями. Я перебрався на Кубань. З Кубані нелегально перейшов до Сумської області, де вже діяли у нас в Глинському районі Оунівські організації. В середині листопада 1942 року я зустрівся з районним інспектором освіти Куликом, який на моє запитання щодо можливості працевлаштування вчителем, сказав що з 1 січня 1943 року в районі будуть місячні методичні курси, а після закінчення яких можна робити вчителем. Від Кулика я дізнався, що у районі діє Глинська організація ОУН і керує нею “Дубовий”. Також я взнав, що Кулик є членом цієї оунівської організації. Я попросив Кулика познайомити мене з “Дубовим”. Кулик дав мені декілька націоналістичних книжок, а саме: “На Сході ми”, і “Україна під владою жидів” та інші. 20 листопада 1942 року я написав вірш “Ода”, якого показав Жовтобрюху, який сказав, щоб я надрукував у газеті “Відродження”. 28 листопада вірш був надрукований під псевдонімом “Кондор”. У редакції газети я познайомився з Ржевським, який мені розповів про організацію ОУН. Він мене познайомив з інспектором шкіл Волковим та поетом Чичиріном. Кулик та Жовтобрюс почали готовити мене до вступу в ОУН. Вони дали мені програму організації ОУН та “Декалог”. 9 грудня 1942 року мене прийняли в члени ОУН. Тоді дали мені псевдо “Кондор”. 12 грудня мене викликав Волков, який познайомив мене з окружним керівником ОУН, псевдо “Волинський”. Він поцікавився моєю біографією і дав мені завдання, щоб я на основі націоналістичної літератури склав програму вивчення української мови. Цю програму мали реалізувати на місячних курсах вчителів, які мали провести з 1 січня 1943 року. Я розробив таку програму для вивчення української мови для учнів 1-4 класів. У січні німецька комендатура в якій працювали місцеві українці, почала закликати молодь до поїздок на роботу в Німеччину. Наша організація ОУН виступила проти цієї акції і німці розстріляли нашого районного провідника “Волинського”. Тоді районним керівником став Волков, псевдо “Прибій”. Ще в листопаді 1942 року мені передали листа з Кременчуга, де в німецькій тюрмі в охороні працював мій однокурсник Олексюк Петро. Він повідомив що зараз він працює в охороні провідником німецьких ешелонів, які перевозять вантажі з України в Німеччину. Він вказав дату і місце де я можу його побачити. При зустрічі він багато розповів про моїх однокурсників, які були виключені тоді з університету. Всі вони боролись вже проти радянської влади.

В січня 1943 року я був на педагогічних курсах, які проводились під контролем районованих пропагандистів ОУН. Але вже на наші землі наближалась радянська армія. Тому я вирішив піти в червоні партизани, щоб заховати свою приступну діяльність проти радянської влади. Цей партизанський загін ніякої боротьби проти німців не проводив. Там переховувалися партійні працівники, колишні німецькі поліцейські і такі як я. В партизанському загоні я перебував до приходу радянської армії. З членами ОУН зв’язок я призупинив. У районі, де я проживав було 19 членів ОУН. Коли прийшла радянська армія багато з членів ОУН виїхали на Західну Україну, або пішли в глибоке підпілля. Я в лютому 1944 року бачив тільки двох члені ОУН, це Кулика “Гонта” і Крутинь Катерину.

Через деякий час, мене як партизана радянської армії командирували на Західну Україну, а саме в Тернопільську область у Вишнівецький район в село Колодно директором школи. 20 червня 1944 року мене призначили політ-інспектором у Вишнівецькому районному відділі освіти. 21 червня призначили заввідділом освіти Вишнівецького району. Прибувши до Вишнівця я почав співпрацювати з районними працівниками НКДБ з метою ліквідації всяких підозр проти мене з боку влади. В вересні 1944 року я відчував, що мене постійно переслідує місцеве СБ. ОУН. Тому в кінці вересня я сконтактував з місцевим проводом ОУН. Спочатку я познайомився 26 серпня 1944 року з вчителькою Ванькевич Ольгою Юрівною, яка працювала в Чайчинцях Лановецького району. У неї на квартирі познайомився з станичним пропагандистом Будніком Филипом Савовичем. За проханням Ванькевич Ольги, я почав пристроювати на вчительську роботу Будніка Филипа. Я йому сказав, що в 1942 році поступив в ОУН і він мені пообіцяв познайомити з районним провідником “Кобцем”.

(Юхим Левенець, псевдо “Кобець”, уродженець села Федьківці.)

З “Кобцем” я мав довгу зустріч і він сказав мені, щоб я співпрацював з Вишнівецькою організацією ОУН. Він поцікавився скільки є шкіл у районі, а їх було 26. Моєю задачею було забезпечити школи району місцевими кадрами, адже всі місцеві вчителі під час німецької окупації пройшли відповідну спеціальну підготовку на курсах організований районним проводом ОУН в 1943 році. Це робилось для того, щоб захистити наші школи від впливу комуністичної агітації. Адже дуже багато вчителів почали присилати з Східної України, які були комсомольцями або комуністами. Від “Кобця” та Будніка я отримав націоналістичну літературу, а саме: збірник віршів “Народний декламатор”, “Рідне слово” та багато інших. Для допризовників 1927 року народження, мені сказали прочитати дві лекції на тему “Переяславська угода 1654 року” та “Визвольна війна запорізьких козаків”. Мені була дана вказівка, щоб я чим більше залишив молодих хлопців 1927 року на вчительській роботі. Також за вказівкою “Кобця” я мав забронювати чотирьох молодих хлопців, щоб їх не призвали в армію, а саме:

1. Арабського Олексія, 1927 року народження, село Чайчинці.

2. Ткачук Іван, 1927 року народження, село Чайчинці.

3. Брега Микола 1927 року народження, село Лози.

4. Латурняк Василь 1927 року народження, село Колодно.
Вишнівецький райвоєнком, старший лейтенант Звонковський на моє прохання, видав їм тимчасові посвідчення на від термінування прозову до червоної армії.

Я також мав складати тексти агітаційних лозунгів для ОУН. Я також повинен проводити роботу по агітації вчителів, які прибули з сходу. В середині жовтня я зустрівся з обласним пропагандистом ОУН, псевдо “Богдан”. Він мені пояснив що я маю робити в сільських школах району, яку пропаганду повинні проводити вчителі. Після цієї зустрічі до мене прийшла Ванькевич Ольга. Вона було районованим пропагандистом на Вишнівечинні і я по організації ОУН її підпорядковувався, але по роботі учительській я був заввідділом освіти і вона мені підпорядковувалася. Практично всі завдання ОУН я отримував від “Кобця”. Я часто їздив по селах, зустрічався з людьми і старався проводити розмову, де засуджував комуністичний режим. Після арешту Кукурик Л.І., я повідомив деяким вчителям, щоб не проводили уроків. Вони виконували мої вказівки. Я три рази складав тексти для антирадянських плакатів і передавав “Кобцю”. Ці плакати вивішувались по селах та у Вишнівці. Сотнику “Соколу” я подав адреса квартир у Вишнівці, де квартирували військові та партійні. Також дав кількісний склад військових, які перебували і Вишнівецькому районі. “Соколу” я передав дві гвинтівки, які мені видали у Вишнівецькому НКДБ. Знаючи про те, що Ванькевич Ольгу мають заарештувати, я видавав фіктивні документи для неї, щоб відтягнути арешт і перевести її на нелегальне положення. Я планував її перевести вчителем в Сумську область, але цього зробити не вийшло, бо органи Вишнівецького НКДБ пильно за нею спостерігали.

Мій план переходу в підпілля був розроблений “Кобцем”. За цим планом складалася видимість нападу на мене бандерівців. Під час перестрілки мене пораненого захоплюють в полон повстанці і везуть з собою. Потім до Вишнівецького району мали дійти слухи, що мене вони вбили. Але план не здійснився.

Я постійно підтримував зв’язок з такими членами Вишнівецького районного проводу ОУН.

1. Буднік Филіп Савович, станичний села Чайчинці, псевдо “Марко”, 1924 року народження, росту високого, чорнявий, густе зачесане назад волосся, проживав в селі Чайчинці.

2. “Кобець” керівник ОУН у Вишнівецькому районі, середнього росту, волося темно-русе, одягнений в темний костюм, проживає у криївці на хуторі коло села Чайчинці.

3. Ванькевич Ольга Юріївна, псевдо “Липа”, “286”. Батько заарештований Вишнівецьким НКВД, мама і брат переховуються коло села Чайчинці на хуторах.

4. Гарус Галина Дмитрівна, псевдо “282” Проживає і працює вчителем в селі Колодно. Сімя проживає в Полтавській області.

За планом, розробленим “Кобцем”, 9 листопада мав прийти до “Сокола”, але план не здійснився. Бо на сотню “Сокола” напали Вишнівецькі енкаведисти та відігнали з села Оришківці. Я залишився з Ванькевичем на хуторі коло села Чайчинці і на наступний день мене заарештували. Мене через день відправили у Чортківське НКДБ.

Насправді я ніколи членом ОУН не був, бо мені ніхто не пропонував поступати в ОУН .”

Старший слідчий слідчого відділу НКДБ лейтенант держбезпеки Данілов.

«Заключение в отношении Слюсаревского Григория Даниловича 1921 года рождения в селе Глинск, Глинского района Сумской области. Заведующий отделом народного образования Вишневецкого района Тернопольской области.

Осужден 12 июля 1945 года по ст. 54-1аУК УССР с применением ст. 2 Указа ПВС УССР от 19 04 44 года к каторжным работам сроком на 20 лет с последующим поражением в правах по ст. 29 п.п.а,б,в,г,е, на 5 лет с конфискации имущества. Признан виновным в том, что на оккупированной территории в 1942 году в Краснодарском крае организовал националистическую группу «Думка». Вступил в ОУН, был членом окружного провода ОУН. Имел кличку «Кондор». После направления на работу в Тернопольскую область, установил связь с ОУН. Воспитывал детей в националистическом духе. Обеспечивал националистов разными документами. Из материалов дел не просматривается, что осужденный принимал участие в насильственных акциях против мирного населения. Решение по делу не изменялось».

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ