18-річна тернополянка Юлія Мосейко вже встигла підкорити світову індустрію моди

В особистому переліку дівчини також співпраця із популярною спортивною фірмою «Reebok». На цьому Юлія не збирається зупининятись! Зараз перебуває у Стамбулі, наполегливо працює та активно веде свій інстаграм. За її словами, кожна дівчина особлива, необхідно лише вдало підкреслити свою індивідуальність.

– Звідкіля Вам надходить така значна кількість пропозицій? Здається, в Україні також не бракує талановитих дизайнерів, які мають власну «родзинку» та цікаве бачення модного одягу.

Насправді ще не було можливості працювати з українськими дизайнерами. Моя кар’єра розпочалась два роки тому. Мене помітили в одному з престижних модельних агентств у Тернополі. Це було все досить неочікувано, адже мене одразу запросили на пробний кастинг. Зробили для мене снепи – це своєрідні тести, коли тебе фотографують і скидають потім на контракти для клієнтів та за кордон. Кожну модель затверджують за цими снепами. Через тиждень до мене телефонує директор модельного агенства в Тернополі та розповідає про кастинг, який мав відбутися наступного дня у Львові. Була вже 10 година вечора, тому потрібно було дати відповідь негайно! Все ж таки я ризикнула й поїхала, і не шкодую про своє рішення. На кастинг приїжджав директор одного з топових індійських модельних агентств. Потім мене обрали, але оскільки в мене не було досвіду, сказали, що потрібно зробити більше фото, своєрідне портфоліо, бо коли ти приїжджаєш за кордон, всі кастинги проходять з власними фото. Існує навіть такий міф серед моделей: приходить дівчина без гарних зовнішніх даних, без харизми, але в неї великий професійний бук з фото; і приходить дуже мила панянка зі всіма даними, але не маючи такого портфоліо. Велика ймовірність, що оберуть першу, адже в неї більше досвіду, більше замовників, більше зйомок, а це – показник. Є інколи така несправедливість щодо початківців.

– Як ставляться за кордоном до українських красунь? Адже це різна культура, різний менталітет та сприйняття світу.

Можу стверджувати зі свого досвіду, коли я приїхала в Індію, мене там дуже добре зустріли. Взагалі тамтешні люди гарно ставляться до наших дівчат. Тим більше, якщо ти світлошкіра модель, вони будуть робити все для того, аби ти почувалася щасливою, щоб тобі було добре. В Індії тебе ніхто ніколи не скривдить!

– Яка омріяна країна, в котру хочуть потрапити всі моделі?

Звісно, всі хочуть потрапити в Європу – Париж, Мілан, Мадрид, бо це – осередки моделінгу. Але це не для всіх, бо не у всіх є потрібні фізичні дані, типажі. Потрапити можна, але чи воно буде варте того?! Можливо в іншій країні ти будеш працювати краще, швидше піднімаючись кар’єрними сходинками. Є таке правило, що в Європу всі їздять для кар’єрного росту, а в Азію їдуть для заробітку.

– Що більше цінують моделі: потрапити на модний показ до відомого дизайнера чи на обкладинку топового глянцевого видання? Що б Ви обрали?

Я б обрала і те й інше. (Сміється – прим. ред.). Річ у тому, що можна відпрацювати 20 різних зйомок для каталогу маловідомих дизайнерів, а можна зробити одну гарну обкладинку, яка буде цінуватися більше, ніж сотні різнопланових.

– Чим Вас може підкорити чоловік? Від чого Ваше серце тане?

Я ніколи не закохуюсь із першого погляду в гарну картинку. Я пізнаю душу людини. Мене спочатку потрібно підкорити «зсередини», а тоді я вже буду закохуватись. А ще я дуже ціную почуття гумору.

– Для моделі достатньо вдалої зовнішності та гарних параметрів чи, можливо, внутрішній стан також відіграє значну роль?

Звісно, без природних даних нікуди, вони повинні бути. Зростом 160 см ніхто не зацікавиться, принаймні, для гарних контрактів, для широкого загалу. Ти можеш працювати, але в якомусь маленькому колі. Все ж таки відіграє роль харизма. Наприклад, в Індії дуже люблять щирість, коли ти приходиш усміхнена, відкрита, впевнено розповідаєш про себе, без пафосу, як кажуть.

– Чи існують жінки серед зірок, котрими Ви захоплюєтесь?

Є дуже багато моделей, за якими я постійно спостерігаю, якими захоплююсь. Тому намагаюся більше працювати над собою, аби досягти таких успіхів. Мені імпонують українки Алла Костромічова та Аліна Байкова. Якщо з світових, то Кара Делівінь.

– Чому на більшості показів моделі не посміхаються?

Все це залежить від дизайнера. Неодноразово було таке, що перед виходом на подіум нам казали усміхатись. Але певною мірою це відволікає від образу в цілому, від колекції, бо коли ми виходимо, показуємо одяг, демонструємо продукт. А коли ми усміхатимемось, то це буде відволікати, хоча не завжди. Покази Victoria’s Secret тому доказ, там моделі завжди усміхнені та завжди з такою подачею. Це інколи більше захоплює погляд, деколи більше притягує. Усе залежить від дизайнера, від його бачення колекції.

– Повернімось у дитинство. В школі, університеті Ви були відмінницею?

Я й зараз навчаюсь в університеті. Дуже важко! Адже так склалось, що в момент, коли розпочався перший семестр, тобто у вересні, я була тут, а в жовтні вже довелося їхати. Але я старалась, тому все вдається! Перед цим я навчалась в коледжі, який закінчила на відмінно. Саме під час навчання у мене з’явився перший контракт. Теж було доволі важко, бо доводилось постійно вчитись, здавати модулі. Але це легко поєднувати. Якщо хочеш – зможеш!

– Без чого не уявляєте свого життя?

Без сім’ї та рідних! Це найважливіше. Завжди, коли повертаюся сюди хоча б на місяць, насолоджуюсь домашнім теплом, комфортом, затишком, чого мені й не вистачає за кордоном.

dilo