Майстер-клас від тернопільської майстрині, з виготовлення зайчиків для писанок, без жодного шва

В часі приготування до Великодня у Тернопільській школі щасливого материнства св.Анни, що діє в приміщенні дитячої поліклініки на Гоголя, тернопільська народна майстриня Леся Скрипка провела майстер-клас по виготовленню зайчиків на пальчик, якими можна не лише діток заспокоювати, а й пасхальні писанки прикрашати.

– Такого зайчика психологи рекомендують давати дитині у стресових ситуаціях, – розповідає під час майстер-класу Леся Скрипка. – Скажімо, дитятко звикає до відвідування садка – то такий матерчастий друг стане їй в пригоді – вона матиме частинку дому, сім’ї, виготовлену маминими люблячими руками. Зайчик одягається на пальчик і його легко можна затиснути в кулачок, носячи з собою хоч цілий день.

Також пані Леся вигадала йому й інше застосування – як прикрасу для писанок, котрі люди несуть в дарунок родичам, знайомим.

– У ту “кишеньку”, куди потрібно вставляти пальчик, можна класти і писанку, просто варто зробити глибший “животик” зайчику, – продовжує майстриня Леся Скрипка. – до речі, виготовляти таку іграшку можна навіть з носової хустинки.

Що потрібно для зайчика:

– потрібен шматок накрохмаленої, або іншої доволі цупкої тканини, яка б гарно тримала форму. За словами пані Леся, такі прикраси роблять навіть з фетру. Погано робити їх з органзи, фатину. Розмір тканини орієнтовно 10 см на 25 см.

– кольорова нитка, бажано “Ірис”, для скріплення деталей. Нитку брати з клубка, не обрізаючи, оскільки наперед важко вгадати, яка довжина згодиться для зайчика.

– ножиці

– вата, синтепон, чи інший наповнювач для голівки

Порядок виготовлення:

1. Складаємо тканину повздовж навпіл.

2. Повертаємо зігнутий прямокутник тканини торочками до себе, згином від себе. І вгинаємо всередину (з боку згину) кутик. Так, щоб вийшов кут орієнтовно 45 градусів. Це будуть вушка зайчика. В залежності від потреби їх можна зробити більшими і навіть згодом поторочити краї, шоб вушка вийшли “волохаті”.

3. Нитку вставляємо всередину тканини, в будь-який згин і звідти обмотуємо основу вух. Робимо петельку і нею закріплюємо нитку ззаду голови. Тобто з протилежної від згину сторони.

4. Наповнюємо голову ватою чи синтепоном. Формуємо “мордочку”, щоб вона була не замаленька і не завелеки. Також можна сеперду з допомогою складки від вух, утворити гострокутну мордочку, наче в тому місці буде носик. Нитку від вух спускаємо вниз до шиї, з заднього боку голову, і закріплюємо її петльою. Обмотуємо кілька разів для доброї фіксації.

5. Кладемо зайчика на коліно, чи іншу горизонтальну поверхню, і розпрямляємо тканину так, щоб обрізані кінці тканини (“торочки”) скласти всередину. Добре буде розширити тканину до низу.

6. Скручуємо тканину догори, роблячи таким чином ручки. Рулон треба скрутити десь до третини тканини, а далі зігнути, рулоном до шиї зайчика, щоб побачити, чи буде достатньою глибина “кишеньки”. Якшо зайчик планується для дитини на пальчик – то кишенька мє бути маленька. Тобто рулончик треба скручувати більше.

7. Спускаємо нитку з шиї зайчика до “пояса”. Там обмотуємо “талію” ляльці, притримуючи при цьому рулончик-ручки, аби не розкрутився. Закріпити петлею.  Тоді на спині зайчика, навхрест обмотуючи, переходячи наперед, обмотуємо і закріплюємо рулончик-ручки. Закріплюємо петлею.

Люба Вовк, “Погляд”