Тимошенко та Ющенко нестимуть таку ж відповідальність за підняття червоних прапорів, як Янукович і Симоненко

21 квітня 2011 року депутати Верховної ради України проголосували в цілому за проект закону про внесення змін до Закону України “Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років” (щодо порядку офіційного використання копій “прапора Перемоги”). За це рішення проголосували 260 народних депутатів. Згідно з інформацією, розміщеною на сайті Верховної Ради, підтримали це рішення члени депутатських фракцій Партії регіонів, Блоку “Наша Україна – Народна Самооборона”, Комуністичної партії, Народної партії, групи “Реформи заради майбутнього” та позафракційні депутати, – розповідає Олег Сиротюк, голова фракції Всеукраїнського об’єднання “Свобода” в Тернопільській обласній раді.

Ініціаторами внесення законопроекту, який передбачає “офіційний підйом у День Перемоги автентичних копій Прапора Перемоги на будинках (щоглах, флагштоках) поряд з Державним прапором України”, є депутати від фракцій Партії регіонів, КПУ та Народної партії Литвина. За результатами дострокових виборів до Верховної Ради України 2007 року, ці три фракції налічували 223 депутати. То звідки ж узялися додаткові 37 депутатських голосів за ухвалення цього законопроекту? Проаналізувавши перехід депутатів із фракції у фракцію (що став можливий після повернення до Конституції 1996 року), отримаємо дуже цікаву картину результатів голосування. Із 260 депутатів Верховної Ради України, які проголосували “за”:

170 – обрано за списками Партії регіонів;

20 – за списками Народної партії Литвина;

26 – за списками Комуністичної партії України;

32 – за списками Блоку “Юлії Тимошенко”;

12 – обрано за списками Блоку “Наша Україна – Народна Самооборона” (Народний Союз “Наша Україна”, Політична партія “Вперед, Україно!”, Народний Рух України, Українська Народна Партія, Українська республіканська партія “Собор”, Партія Християнсько-Демократичний Союз, Європейська партія України, Громадянська партія “ПОРА”, Партія захисників Вітчизни).

Щодо голосування комуністів, регіоналів чи литвинівців, то тут усе зрозуміло – вони, як вихованці комсомольсько-комуністичної школи, послідовно втілюють у життя принципи свого світогляду. Їхня 20-річна ностальгія за “єдино-правильним” курсом партії далася взнаки – вони узаконили червоні прапори, далі залишається зробити російську державною мовою, відродити гімн про “Саюз нєерушимий рєспублік свабодних” – і справу буде зроблено…

Але як пояснити голосування депутатів-бютівців, які, йдучи в парламент, переконували кожного, пишучи у своїй “проривній” програмі, що боротимуться за “відновлення національних світоглядних традицій і чесної національної історії”? А може, для них підняття на 20-му році Незалежності червоних прапорів на рівні з державним і є відновленням традицій і чесної історії? Нашоукраїнці на дострокових виборах 2007 року до Верховної Ради, роздаючи обіцянки, у своїй програмі теж записали: “Забезпечимо культурне й духовне відродження України”. А може, саме під червоними прапорами нашоукраїнці-самооборонці і планували відроджувати культуру і духовність – за своїм власним планом? А чому ж тепер мовчать Тимошенко з Ющенком? Мовчать, бо не мають, що сказати – кожен п’ятий зрадник! Саме вони повинні відповідати за своїх депутатів, для яких самозбереження є вищим за національні інтереси. Вони навіть ладні натиснути кнопки за продаж України з аукціону, лиш би їм лишили їхній “шмат ковбаси” і місце у списку на чергових виборах.

А що робити більш як півмільйонові тернополян, які віддали 2007 року свої голоси за “прохідних”? Можливо, вивісити 9 травня на своїх будинках червоні прапори? Не сумнівайтесь, відповідь на це запитання їм підкажуть ті ж – Тимошенко та Ющенко, але не зараз, а 2012 року…