Українські “заробітчани” все частіше перетворюються на рабів

Проблема сексуального рабства, в яке за кордоном потрапляють наші співвітчизники, за масштабом почала поступатися трудовій експлуатації українців.

Підрахувати кількість наших співвітчизників, які страждають від різних видів експлуатації за кордоном, неможливо. За одними даними, це мільйон осіб, за іншими – близько двох мільйонів українців. У Міжнародний день пам’яті жертв рабства та трансатлантичної работоргівлі «Коментарі» поговорили з менеджером соціальних програм Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда-Україна» Тетяною Татуревич про ситуацію, коли українці потрапляють за кордоном у рабство, і про роль держави у вирішенні цієї проблеми.

Хто частіше потрапляє в рабство – чоловіки чи жінки?

Відповісти на це питання однозначно не можна. Порушення прав людини безпосередньо залежить від напрямку мігранта. Ми проводили дослідження «Українська Греція»: причини, проблеми, перспективи», в якому вивчали міграційні настрої населення України і спілкувалися з трудовими мігрантами. Якщо говорити про бажання виїхати на роботу за кордон, то лідирують чоловіки (12% опитаних). Жінок, готових покинути Україну в пошуках кращої долі, всього 7%. Потрібно також враховувати і країну, в яку будуть їхати потенційні робітники. Так, наприклад, Італія, Німеччина, Ізраїль, Туреччина, США, Канада – традиційно «жіночі» країни. У них великий попит на домогосподарок, нянь, танцівниць, офіціанток. До «чоловічих» країн можна віднести Росію, Чехію, Польщу, Іспанію, Португалію. У цих країнах потрібні працівники в будівельній галузі, сфері перевезень, а також робітники на різних заводах.

А звернення від чоловіків, постраждалих від сексуального рабства, коли-небудь надходили?

Що ви, ні, звичайно. Чоловіки далеко не завжди звертаються по допомогу навіть у тому випадку, якщо вони страждають від трудової експлуатації. Причиною всьому соціальний стереотип, що чоловік сильний, він повинен все витерпіти, а визнати, що над ним знущалися, – нижче чоловічої гідності.

Які види порушення прав людини за кордоном найбільш поширені?

У кращому випадку – невідповідність виплачуваної зарплати тій сумі, яка декларувалася. У гіршому – повна відсутність оплати праці, вилучення документів, фізичні і моральні знущання. Якщо говорити про жінок, то це сексуальна експлуатація з фізичними та моральними знущаннями. До речі, за останні кілька років кількість скарг на трудову експлуатацію значно перевищила звернення зі скаргами на сексуальне гноблення. Ми думаємо, що це через економічну кризу, яка стала причиною підвищення рівня безробіття в Україні. Якщо у своїй країні роботи немає, то люди прагнуть знайти її за кордоном.

Чи можна якось вберегтися, щоб не потрапити у трудове рабство?

Перш за все, не можна влаштовуватися на роботу за усною угодою! Ні в якому разі не робити цього в межах України, і, тим більше, за кордоном. Обов’язково потрібно прочитати та укласти трудовий договір. Вивчати його краще разом з кваліфікованим юристом, який допоможе знайти всі можливі підводні камені. У договорі повинні бути вказані розмір заробітної плати, адреса проживання, соціальні гарантії, контактні дані фірми, що наймає на роботу. Якщо одного з компонентів немає – це перша ознака фальшивого договору, який у жодному випадку підписувати не потрібно.

Як потерпілі знаходять вас?

Найчастіше нас знаходять їх родичі. Вони звертаються до нас на телефонну «гарячу лінію». Ми починаємо шукати дані і збирати довідки про зниклу людину. Перш за все, інформацію про легальність переходу кордону, про пункт призначення і можливе місце перебування. Якщо вдається знайти цю інформацію – зв’язуємося з громадськими організаціями того міста, шукаємо потрібну людину і спільно з органами внутрішніх справ проводимо операцію зі звільнення. Потім переправляємо людину в Україну. Якщо ж інформацію про місце перебування знайти вкрай складно, процес затягується, а іноді, на жаль, і зовсім не дає результату.

Скільки українців вдається звільнити і повернути на Батьківщину?

Якщо говорити про діяльність нашої організації, з 1997 року ми звільнили і повернули в Україну близько 2000 людей. Проте дізнатися, скільки українців потребує допомоги, неможливо.

Жителі яких регіонів найчастіше просять про допомогу?

Історично так склалося, що люди із західної України виїжджають на заробітки частіше, ніж люди з інших частин країни, тому кількість скарг звідси більше. Варто зазначити, що минулого року на 6% підвищилася кількість запитів від рідних, які шукають людей, зниклих за кордоном. Існує також залежність від місця проживання трудового мігранта. Жителі західних регіонів більше схильні виїжджати до країн ЄС, тоді як східні українці віддають перевагу Росії. Представники центральних областей обирають виїзд в США і Канаду. Крім того, збільшилася кількість скарг з кавказьких країн, зокрема, з Азербайджану та Грузії. Найчастіше, жінки, які виїжджають на проживання в ці країни, страждають від трудової та сексуальної експлуатації співмешканцями, з якими не перебувають у шлюбі.

Чи може розраховувати звільнена людина на якусь матеріальну компенсацію?

На даний момент в Україні ситуація з компенсаціями дуже важка. Державного фонду, який би гарантував відшкодування матеріальної та моральної шкоди, у нас просто не існує. Якщо потерпілий подасть до суду, виграє справу і йому буде призначена компенсація, то ймовірність того, що він її отримає, вкрай мала. Це може відбутися тільки в тому випадку, якщо «експлуататорам» буде, чим платити. При цьому спеціальні державні фонди, які гарантують компенсацію жертвам трудового рабства, існують в багатьох країнах. Гроші в такі фонди надходять від засуджених злочинців за рахунок проданого майна або ж арештованих рахунків.

Ви співпрацюєте з органами влади?

Звичайно, співпрацюємо. Перш за все, на законодавчому рівні. Ми лобіюємо удосконалення законодавства у сфері запобігання торгівлі людьми. Спільно з ЮНІСЕФ ми розробили два законопроекти (№ 7390 і № 7391), які були прийняті в першому читанні і зараз проходять стадію доопрацювання. Крім того, ми не перший рік займаємося моніторингом виконання Державної програми протидії торгівлі людьми. Ми досліджуємо, як держава бореться з цією проблемою, чи ефективні методи боротьби, чого не вистачає, що необхідно поліпшити.

І як ви можете оцінити ефективність боротьби держави з работоргівлею?

Оцінка неоднозначна. З одного боку, намітилися позитивні зрушення в напрямку попередження та подолання сексуальної експлуатації дітей. У 2010 році парламент ввів в законодавство поняття «дитяча порнографія», встановлено кримінальну відповідальність за виготовлення та розповсюдження дитячої порнографії, в тому числі з використанням інформаційних та комунікаційних технологій. Крім того, допрацьовуються законопроекти, спрямовані на удосконалення законодавства у питаннях захисту дітей від сексуального насильства та експлуатації. Але якщо говорити про активність держструктур у питаннях взаємодії з громадськими організаціями, то динаміка негативна. Фактично вся допомога постраждалим від торгівлі людьми, а також профілактична робота, здійснюється за ініціативою міжнародних та громадських організацій, що отримують фінансування від донорів.