Воїна і «Черняхівську мадонну» знайшли тернопільські археологи

Могильник Черняхівської культури кінця ІV ст. дослідив відомий тернопільський археолог, директор держпідприємства «Подільська археологія» Богдан Строцень. Унікальна археологічна знахідка – 20 могил із рештками поховань та городище, розташовані на території Хмельниччини (зважаючи, що «чорні археологи» уважно слідкують за всіма новинами в археології, конкретне місце розташування поселення дослідник вирішив не вказувати).

Серед черняхівців були «західняки» та люди з півночі

– Пам’яток даного періоду не так вже й багато в Україні, приблизно 150. Це вже не був період розвитку, адже саме у цей час на територію сучасної України вторглися гуни, почали військові сутички із готами – одними з носіїв Черняхівської культури, – розповів Богдан Строцень.

Могильник відрізняється з масиву пам’яток того часу. Якщо на черняхівських могильниках переважають поховання, орієнтовані головою на північ, тобто коли померлого клали головою на північ, то тут переважають орієнтовані головою на захід. Звичайно, у Черняхівській культурі є поховання «західної орієнтації», але їх порівняно небагато, максимум 30%, а тут 90% поховань орієнтовані на захід, зазначив дослідник. Це не пов’язано зі статтю, віком, соціальною приналежністю – лише з самим обрядом поховань.

– Взагалі поховання західної орієнтації – це загадка, – каже Богдан Степанович. – Група дослідних вважає, що це перші християни. Проте я з тим не згоден, тим більше, що результати наших розкопок надають нові аргументи, і, мабуть, пов’язувати їх з першими християнами не варто.

Так, серед черняхівців були християни, і є свідчення, що германці (їхні племена входили до складу представників Черняхівської культури – авт.) прийняли християнство. Але виокремити поховання саме перших християн науковцям поки що не вдалося.

Тим часом з’явилася інша версія. Можливо, це була інша етнічна група, яка входила до складу носіїв черняхівської культури і які зберігали свої традиції, в тому числі – поховальні. Зокрема, у цих похованнях є елементи поховального обряду сарматів – знайдено кераміку, оформлення могильної ями. Можна припустити, зрештою, що жінка-сарматка (наложниця чи полонянка) вийшла заміж, а після смерті її поховали за звичаєм її народу.

Відтак саме поховання можуть дати ключі до розгадки: хто саме був носієм Черняхівської культури.

У вождів і багатіїв навіть могили глибші

Могильник займає досить велику площу; виявлено 20 поховань, з них 18 – покладені головами на захід і лише два – на північ.

У Черняхівській культурі є так звані князівські поховання. Ще у 1990-х роках минулого сторіччя два таких поховання виявлено у Чернелеві-Руському Тернопільського району та у 1936 р — у с. Рудка Кременецького району. Вони виділяються інвентарем – посуд для вина, предмети для ігор (щоб померлий міг взяти участь у «потойбічному бенкеті»). Поховальна яма була довша і ширша, всередині обкладена дерев’яними дошками чи жердинами або камінням, вздовж ями робились сходинки (археологи називають їх заплечиками), відтак її спорудження вимагало чималих зусиль усієї громади.

У знайденому могильнику цікава навіть конструкція ям: у деяких над покійниками був дерев’яний настил, який засипали землею. Дерево не збереглось, але частини деревини іноді трапляються. Також, припускає дослідник, черняхівці могли зверху над настилом розкладати невелике багаття. «Це було ритуальне вогнище, адже вогонь – символ очищення, – підкреслює пан Богдан. – В одному з поховань ми знайшли сліди такого багаття. Над дерев’яним настилом розклали невелике вогнище, яке не зачепило самого покійника».

Чоловікам – кубки з вином, жінкам – горщики

Зрозуміло, це досить поверховий погляд, тим не менше, в очі насамперед кидається, що під час поховання біля голів заможного чоловіка засмучені рідні поклали скляний кубок, привезений з Римської імперії – це науковці визначили з першого погляду, оглянувши знахідку. Виготовлений він з тонкого скла. Що цікаво: кубок не має ніжки, тобто поставити його неможливо, лише повністю осушити та перевернути догори дном.

Він овальної форми світло-коричневого кольору з відшліфованим по всій поверхні візерунком – кружальцями розміром з нашу копійку, на дні навіть лишилось засохле вино: воно і зрозуміло, який вояка без гарної випивки! Також у могилі була металева пряжка, зроблений з трубчатої кістки футляр для зберігання голок, дві срібні фібули (застібки, скажімо, для плаща), причому одну знайшли на грудях померлого, а згодом внизу на стегні побачили синьо-зелений наліт – корозію, що утворилась від іншої бронзової застібки. Цікаво, що саму фібулу знайшли згодом у кротовинні.

Що один виготовлено з білого прозорого скла та зовні нагадує звичайний вафельний ріжок для морозива. Цікаво те, що його знайшли у дитячому похованні.

В одному з поховань, де  померлий лежав головою на північ, знайшли набір посуду, в ногах померлого поставили  дві мілкі та глибоку миски, глечик. Під однією з мисок лежав кістяний гребінь. Також знайшли залізну застібку і рештки дерева – очевидно, біля померлого поклали шкатулку, але дерево згнило і лишився тільки замок. Також в ямі  знайшли обгоріле дерево, це свідчить, що над померлим розкладали поминальне вогнище. – У цьому випадку археологи змогли встановити причину смерті – під ребром у чоловіка знайшли наконечник стріли гунів.

– Нагадаю, що поховання західної орієнтації рідко мають поховальних інвентар – горщики, кубки, хоча фібули, пряжки, інші прикраси, які носив покійний, могли бути. Надзвичайно рідко зустрічається зброя. У деяких похованнях було багато керамічних виробів, – розповів Богдан Строцень.

Знайдено також дитячі поховання, причому на шийці одного малюка лишилась намистина з бурштину – скромна прикраса, що за 16 сторіч лише трохи потемніла: така вже доля натурального каменю. За життя янтар нагадував малому сонечко, не потемнів він й після стількох сторіч перебування під землею.

Випадково чи ні, одну дитину поклали біля молодої жінки (хоча остаточно вік і стать, чи хворіла пізніше встановлять антропологи, але за характерними рисами черепа археологи визначили, що поряд лежить жінка). Причому поховано тільки голівку дитини – нижню частину черепа було просто зрубано. У давнину (ІІІ-ІV ст. н.е.) був звичай: через деякий час після похорону (можливо, через три-п’ять, а, може, і через 10 років) могилу перекопували, тому кістки та череп могли бути розкидані.

Крім того, верхня стегнова кістка у жінки пошкоджена якоюсь хворобою, от як поточене шашелем дерево. Чим вона могла хворіти, точно скажуть антропологи.

Працювати було дуже важко, зізнається дослідник, експедицію то заливало дощами і з могил доводилося вичерпувати воду, а поховання розчищати по-новому, то палило нещадне сонце і тоді суглинки доводилось поливати водою, однак результати того варті. А попереду ще ретельні дослідження, відтак – нові, цілком ймовірно, вражаючі висновки.

Жанна Попович, Номер Один