Тернополяни знайшли нові книжки та позбулися старих

Ліпше за книжки можуть бути тільки книжки. У мене нема схильності до накопичення будь-чого. Але ось повз книжковий магазин, розкладку на блошиному ринку чи бібліотеку я не можу пройти спокійно. Зазвичай це закінчується непланованою покупкою. Але не скажу, що це мене дуже пригнічує. Зрештою, запаси треба робити у різних формах – книжковій теж. Гірше тільки, коли необдумані покупки лежать на полицях, вкриваючись пилом. Мабуть, такі мене таємно ненавидять. Хоча Умберто Еко втішав, що навіть у стані спокою та майже безконтактного співжиття книжки таки відкриваються нам – ми переставляємо їх з полиці на полицю, вряди-годи відкриваємо на випадковій сторінці. Так чи інакше, ніщо не заспокоює, як полиці, де повно затишних фоліантиків.

А, якщо вигляд непрочитаного і неторкнутого дратує, можна віднести книжки у бібліотеку, чи що ліпше – обмінятись ними. Така нагода цими днями трапилась на вечірці книголюбів, що її зорганізували у тернопільському арт-барі «Коза».

Вона зібрала тих, хто не проти віддати прочитане, а, щоби місце не пустувало, одразу набрати нового. Мене така можливість потішила. Тим більше, що можна було не тільки віднайти книжки, які давно собі запланувала прочитати – як ось «Вар’яти» Богуміла Грабала чи Конан Дойлівського «Пса Баскервілів», так і ті, думки про які були сховані десь на офіцинах, як приміром, «Записки з двох кишень» Карела Чапека. Приємно було побачити серед принесеного іншими й ті, котрі читала, та обговорити їх, спитати думку про ті, на які зважувалась. Одним словом – вечір лампового старосвітського офлайнового спілкування та обміну читацьким досвідом.

Власне, так воно й планувалось, організаторка вечірки книголюбів Марічка Юрчак каже:

— Нині модно позбавлятись зайвих речей. А книжки, які прочитав і не плануєш перечитувати, дуже часто стають тими зайвими речами. А другий модний тренд – ділитись. У мене багато друзів, які роздають свої книжки, обмінюються ними. Але то потребує певних організаційних моментів. Тому вирішила зробити централізоване та цивілізоване місце для обміну книжками та спілкування.

Андрій Вацик бере дивитись Кастанедине «Вчення дона Хуана». Езотерика принесла я, Андрій — романи Ірени Карпи та Лариси Денисенко. Про першу книжку каже, що вона пізнавальна, особливо для тих, хто любить подорожувати, а друга — попсова з динамічним сюжетом. Розповідає: прийшов сюди з цікавості — поспілкуватись, дізнатись, що читають інші, відкрити для себе щось нове та цікаве.

Власне, одна з особливостей вечірки та, що тут заварився неймовірний коктейль, з сакрального та побутового, егалітарного та елітарного, романного та оповідального, і так далі. Замішалась класика двотисячних на штиб «Бійцівського клубу» Чака Паланка й «Культу» Любки Дереша та модних мотиваційних трендів новочасності штибу Остіна Клеона «Кради як митець», «Працюй чотири години на тиждень» Тімоті Ферріса.

Ірина Небесна знайшла собі Вільяма Фолкнера «Світло у серпні», каже вже знайома з цим письменником і планувала почитати ще щось.

— Люблю читати і часто купую книжки. Крім того, я працюю з тексами, і читання потрібне, аби розширювати активний словниковий запас, мати приклади володіння словом і випрацюваних, самобутніх стилів. А ждо того ж читання — спосіб відволіктися та розслабитись.

Підбиваючи підсумки, скажу, що все спрацювало. Принаймні, я пустила в плавання книжки, що стояли на полиці, знайшла нових знайомих. І так, почала читати «Пса Баскервілів».

Анна Золотнюк.

Фото авторки.

загрузка...

Comments are closed.