Як картини з пластику можуть змінити ваше ставлення до споживання. «Виставка номер три» у тернопільському «Бункермузі»

Вважаєте, пластик годиться тільки для ЖКГ-арту: лебедів кохання та фантастичних звірят? Ні. Роботи молодого художника із Чернівців Андрія Пілата тому підтвердження.

Його експозицію «Виставка номер три» відкриють цього четверга у галереї «Бункермуз». А поки поспілкувалась із митцем, розпитавши про різне.

— У тебе той випадок, коли мовлячи про картини, спершу згадуєш матеріали. Не боявся, що власне те, з чого зроблені твори, будуть цікавити більше, ніж те, про що вони?

— Побачимо… Зараз тенденція «екосвідомості», а коли пройде час, буде зрозуміло, що на першому місці. Зараз не боюсь. А згадують матеріали, бо це щось нове: ви часто бачите твори з відходів?

— Про матеріали — пластик і поліетилен — розкажи трохи більше. У чому особливість роботи з ними, чим вони цікаві.

— Перш за все, вибрав їх через доступність. Ці матеріали, скажімо так, під ногами. Існує три види матеріалів, з якими я працюю. Перший — HDPE-пластик високої щільності (з них виготовляють кришечки для пляшок, каністри, упаковку для побутової хімія тощо). Другий — LDPE-пластик високого тиску (пакети та плівка). Третій — PP-поліпропілен (відра, стаканчики, іграшки).

Найбільший інтерес у роботі з полімерами викликає їх непередбачуваність під час термообробки, а вона є основною технікою виконання.

— У концепті йдеться про екосвідомість, але я би хотіла, детальнішого пояснення, яким чином вона прикладається до творчості. Тобто, картини мають спонукати замислитись про споживання та ресайклінг?

— Давай замінимо слово «концепт» на слово «ідея».
Я більше проти, ніж за так званий ресайклінг. Але я не проти свідомого споживання та переробки. Ресайклінг це — пластир на ранку, але її він не загоїть. А ось якщо відмовитись бодай на деякий час від пластику, то виробники призадумуються, чи вони на правильному шляху, і будуть міняти стратегію та шукати альтернативу, бо в них теж є сім’ї, котрі треба годувати. Доки ми будемо споживати пластикові вироби, доти їх будуть виготовляти. Все дуже просто. Попит — збут. А мої картини, можливо, спонукають замислитись про споживання, те, як далеко ми зайшли, якщо вже пластик увійшов у мистецтво.

— Ти писав, що створюєш картини, віддаючись несвідомому. Цей стан власне характерний для всієї твоєї творчості, чи цього етапу?

— Коли включаєш раціональне мислення, з’являються сумніви. Починаєш думати: «Може, тут зробити так, а це ліпше забрати… Тут краще підійде цей колір, а не той», — заганяєш себе в норми та правила. Є речі, які не опишеш. Це щось схоже на стан закоханості, який не передаси словами. І це не з парафії «я художник — я так відчуваю» і блаблала.

— На тих роботах, що я бачила, є багато облич. Ти якось пояснюєш для себе, які саме образи тебе цікавлять і чому?

— Тут треба говорити з психотерапевтом.

— А чому така назва експозиції?

— Та все просто. Це третя виставка, де будуть представлені ці роботи.

— І на останок. Мистецтво — так склалось, що асоціюється з вічністю, вибраністю (я про те, класичне). Сьогодні все це змінюється, але флер чогось першорядного все ж до кінця не вивітрився. А пластик, як би там не було, все ж сміття. То ось хотілось би, аби ти порефлексував про зустріч цих двох штук — вічності й тлінності. Хоча так, пластик довго розкладається

— Про це можна довго говорити. В нашому випадку — вічність, яка буде довго тліти.

Анна Золотнюк.

Фото та ілюстрації надані Андрієм Пілатом.