Внутрішні сади. 10 квіток Тернополя (фото)

Не знаю чому, але найчастіше у декоруванні будівничі минулого використовували різноманітні квіткові мотиви.

Хоча маю на то кілька версій. По-перше, не знайти універсальнішого й естетично досконалого знаку. А за тим знаком можна розглядати й метафори. Від еківоків на плинність буття до циклічності, від тендітності флори до впертості, з якою вона долає всі перешкоди. А як забути про власне красу квітки, ідеальної структури для зваблення.

Іноді хочеться зібрати приватний гербарій з усіх оцих нев’янучих та уявно ароматних екземплярів. Можна навіть укласти кілька таких «збірок». За яким принципом їх годилося б сортувати: за матеріалом? за тим, де вони ростуть? за стилістикою? за віком? за станом збереження? за місцем зростання?

Зважаючи на формат – лише десять. І хай будуть металеві, бо цей матеріал аж надто добре надається до прокладання мостів асоціацій.

1. Ось приміром, ця напівзнищена квітка, знайдена якось на вулиці Франка. Полущена фарба майже зливається з абрисами єдиної пелюстки. Метафора осені? Непомітності?
   
2. Ще одні непомічені косиці (й тому викликають цілий спектр різних асоціацій), що пнуться з землі. Часто змарнілі, привалені камінням, іноді крізь них пробиваються «оригінали» – такі квіти підвальних граток.
   
3. А що мали б означати клечання граток дверей? Вважати ці квіти оберегами? Чи просто елементами декору? До речі, зеленощі на дверях – якийсь особливий підряд. Можливо саме тому, що вони для загалу, вони навмисне парадові, відкриті, принадні та звабні, побільшені. Цілком очевидно, що вони потім стануть окремою темою медитацій.
   
4. 4. Ці ж бачиш, коли дивишся горі. Вони не впадають у вічі, а скромно собі проростають.
   
5. І ще трохи відхилюся від курсу, і покажу сецесійне клечання, до якого у мене особливі сентименти. Ці лінії, що подовжені іноді понад міру, ця реалістичність та умовність, ця легкість та повітряність. Ця фривольність – симетричність й асиметричність. Нанизувати означники можна ще дуже довго.
   
6. Тут – ще один квітник, що ближче до неба. Нічого зайвого, тільки наслідування природної пластики.
   
7. Але спустімось вглиб. Адже на місто треба бачити зсередини. Зазирати в його хащі, розплітати вузли вуличок, знаходити переплетення внутрішніх дворів та втікати у під’їзди. Деякі з них нагадують теплиці – тут парко від дихання зеленощів, що формують м’який килим, вони вповивають балясини й квітнуть нестямно.
   
8. Як ми вже тут, піднімаймося майже на горище. Іноді щастить натрапити на давні металеві двері — оздоблені ось такою печаттю.
   
9. Можливо, цей маршрут не надто логічний. Бо ж зараз знову виходимо на вулицю. Але наступна квітка така ж схована від швидкого погляду. Лілія геральдична. І хай вона аж ніяк не rara avis на наших теренах, але щораз перехоплює подих від тендітності її ліній та вправності її творців. А повертаючись до схованості – ця прикрашає огорожу будинку на вулиці Федьковича (але зараз ви її не побачите – вона обплетена диким виноградом).
   
10. Наостанок — з улюбленого й новосвітнього. Зрештою, тут цілий заповідник. І кожна огорожа, мов квітник, – заходь, оглядай.
    

Анна Золотнюк.