Оцінку Волинській трагедії мають давати історики, а не політики

Волинська трагедія – одна з найболючіших в історії України і Польщі. Пам`ять про загиблих у липні 1943 року щороку вшановують представники обох держав. Навколо тих подій досі точаться бурхливі дискусії. Але надважливо, щоб свідомість молодих українців і поляків не була обтяженою спогадами про трагічні періоди спільної історії. Тому на сучасному етапі і Україна, і Польща мають докласти зусиль для наукового дослідження історичного минулого. Важливо, щоб оцінка Волинської трагедії була виведена з політичної площини.

«Польська сторона відстоює позицію, що це був геноцид українського народу. Ми в свою чергу розглядаємо ті події значно ширше. Головною причиною було підбурювання німецької і радянської сторін до конфлікту між українцями і поляками. Це було взаємовигідно», – каже доктор історичних наук Микола Бармак.

З цією темою пов`язано багато спекуляцій. Зокрема, щодо участі у подіях тих років представників ОУН-УПА. У квітні – травні 1943 року поляки стали створювати укріплені «самооборонні» бази (Пшебраже, Малинське, Верба, Купичів, Порицьк тощо), яким постачали зброю і матеріально підтримували німці. Ці загони дуже часто займалися не самообороною, а нападами на довколишні українські села. Крім того, частина польської меншини співпрацювала з радянськими партизанами, проти яких УПА також вела боротьбу. Провід ОУН декілька разів ініціював перемовини з польським підпіллям про припинення боротьби, але кожного разу на заваді ставало небажання поляків зректися українських земель. Багато українських істориків вважають, що значною мірою саме така позиція поляків, а не радикальний націоналізм ОУН(б) та керованої нею УПА, стала головною причиною проведення повстанцями збройних акцій проти польських колоній та сіл у 1943–1944 роках. Адже етнічні чистки поляків раніше не планувалися оунівцями, а стали прямим наслідком розвитку подій уже під час німецько-радянської війни.

«Цей конфлікт дуже співзвучний з тими подіями, які відбуваються сьогодні, у зоні АТО. Дуже багато злодіянь чиняться проти мирного населення, і роблять їх люди у військовій формі зі зброєю. Вони вільно володіють українською і російською мовою. Місцевим жителям важко розібратися, хто ж чинить ці вбивства і грабежі. Точно така ситуація була в ті часи на Волині. Люди з лісу, у військовій формі, часто провокували конфлікти, щоб вороже налаштувати місцеве населення», – зазначив Микола Бармак.

Та, незважаючи на всі неузгодженості, Волинська трагедія – спільна трагічна сторінка україно-польської історії.

«Ми сьогодні повинні шукати спільні точки дотику між українцями і поляками. Так, наш обов`язок вшанувати пам`ять людей, які загинули, віддати їм шану. Але найголовніше – маємо робити все те, щоб в майбутньому не повторилися такі трагічні історичні події», – вважає директор Державного архіву в Тернопільській області Федір Полянський. На його переконання, крапку в цій історії повинні поставити історики обох країн, а не політики.