Україна втрачає Крим

Крим не хоче бути українським – це розумієш буквально на другий день перебування. По захопленим поглядам та підлабузливому тону місцевих жителів до російських гостей. По російському прапору на одному з готелів на центральній набережній Алушти.

По російськомовним назвам закладів, вивіскам, рекламі тощо. По перевазі московського говору над будь-якими іншими звуками. А українську мову можна почути рідше за німецьку.

До речі, двох з тих дуже небагатьох україномовних гостей Криму я зустріла на самісінькій верхівці Ай-Петрі – це були хлоп’ята років по десять, які, перегнувшись через парапет, дивилися вниз та жваво обговорювали перспективи польоту над горою президентського гелікоптеру.

Ні, я не хочу сказати, що ми віддаємо Крим Росії. Він стає якимось взагалі нічийним, анархічним.

Не тільки в духовному набутті, а й в економіці регіону важко розгледіти якийсь вплив української держави.

Той факт, що Туреччина стала найпопулярнішим світовим курортом завдяки високому рівню організованості та сервісу, при цьому не маючи й десятої долі природного ресурсу Криму, Україну туристичну нічому не навчив.

Здравниці радянських часів з величезними територіями та унікальними парками, які б при належному підході могли з легкістю конкурувати з кращими середземноморськими комплексами, знаходяться у повному занепаді.

Частина з них закрита, інші продовжують працювати – з ремонтом та меблями 80-тих років, з пліснявою на стінах, неїстівним харчуванням, м’яко говорячи, застарілою лікувальною базою. Саме слово «сервіс» у стінах цих закладів вимовляти язик не повертається.

Тим не менш, ціна у сезон за двомісний стандартний номер на тиждень складає десь 700-1000 доларів. Хіба може бути таким курорт європейської країни? Заради справедливості, треба сказати, що один цілком відреставрований радянський санаторій в Алушті я таки побачила. Але лише один.

Втручання місцевої влади в життєві процеси регіону теж якось непомітно. Поруч з занедбаними державними санаторіями останніми роками активно, але абсолютно безконтрольно, зводяться нові будівлі приватних готелів.

Часто всупереч будь-яким архітектурним нормам, а іноді й просто здоровому глузду. Незрозуміло, на що спотворювати таку рідкісну за природними та кліматичними особливостями місцевість хаотичною забудовою, коли можна передати у власність чи у найм вже зведені здравниці, якщо держава не в змозі за ними належно доглядати.

Складається враження, що генерального плану забудови міста, наприклад, в Алушті взагалі не існує – цілком абсурдно виглядає ця сукупність архітектурного безладу, якого додає ще купа стареньких напіврозвалених хатиночок.

Хоч ціни у приватних готелях в півтора – два рази нижчі за санаторії, а якість обслуговування незрівнянно краща. Тому такі номери користуються найбільшим попитом у середній ціновій категорії, разом з тими ж хатиночками.

Кримські пляжі – це взагалі окрема тема. На Алуштинському безкоштовному міському не можливо не те що відпочивати, просто знаходитися понад десять хвилин – неймовірне скупчення людей, дуже брудно.

Проте досить комфортно можна проводити час на будь-якому санаторському пляжі, навіть якщо приїхав «дикуном» – вартість такого бажаного сонця й моря у затишку на день становить від 10 до 60 гривень на руки охоронникам – офіційно платні пляжі у цьому сезоні заборонені.

Не зайве б було місцевій владі проводити рейди не тільки міськими пляжами, а й вулицями міста, хоча б центральними, – сміття та занепад, який деінде порушують чистенькі та охайні новобудови, та не зрозуміло, чи то недоречні тут вони, чи то – хаос навколо.

«Чисті» вулиці кримських міст

… На одній з таких центральних вулиць Алушти намагається відволікти увагу від бруду та безладу борд провладної кримської Партії регіонів, яка запевняє, що виконала свої обіцянки щодо соціального договору (!) та … побудувала дитячий майданчик у Приморському парку Алушти, – пише UkrLife.net. No comments.