Тернополяни вкотре відчують себе зайвими у «у своїй, Богом даній країні»

У Тернополі знову проблеми з перевізниками. Вірніше, трошки не так. Хоча – зовсім не так. Насправді проблем з перевізниками нема жодних. Є проблеми з пенсіонерами та іншими пільговими категоріями, яких цим перевізникам доводиться перевозити безкоштовно. Ось у цьому і є головна проблема – перевізники не хочуть робити це задарма, а пільговики не готові оплачувати проїзд. І не тому, що вони такі противні, а тому що не дуже можуть собі це дозволити.

Ось і ламає тепер міський голова голову, як би то догодити усім. Хоча, якщо відверто, то у мене виникає відчуття, що більше він все ж намагається догодити саме перевізникам, а пільговики хай самі якось викручуються. І взагалі, були б вони порядними людьми, сиділи б вдома і не заважали декому гроші заробляти.

А щодо грошей, то кажуть у міськраді – багато їх потрібно, щоб компенсувати отой пільговий проїзд. Аж кілька десятків мільйонів гривень. А мені оце цікаво стало звідки сума така взялася? У тій же міськраді можуть хоча б приблизно назвати кількість пільговиків, які користуються транспортом протягом дня? Навряд. Можливо проводили моніторинг на якому маршруті більше тих нахаб, які просяться до салону задарма? Не проводили. То як можна визначити необхідну суму?

Хоча люди знаючі кажуть, що у таких випадках дуже помічний «довідник Стеля». Це коли якийсь чиновник тупо дивиться у стелю до того часу, поки не побачить там потрібну цифру. До речі, щодо грошей. Нам постійно розповідають як бідують перевізники, як заледве зводять кінці з кінцями. А чи не час оприлюднити хоча б якісь цифри їхньої збідованості? А то скільки вже часу йде мова про квитки у маршрутках, які чомусь не видають водії, а змін – жодних. Я розумію, що перевізнику вигідніше працювати, наполовину перебуваючи у тіні, ніж сплачувати повний податок від своїх доходів.

Перед виборами Сергій Віталійович розвішав по місту кілька білбордів (хоча перед виборами він багато чого вішав, а найбільше локшини) з яких закликав: «Пасажир! Вимагай у водія квиток». А я таки не розумію – чому за свої гроші повинен ще щось вимагати. Чомусь у магазині мені не доводиться вимагати віддати товар, за який заплатив. То чому я повинен робити це у маршрутці?

А якщо вже пішла мова про вимагання, то давайте ще будемо вимагати у політиків виконувати свої передвиборні обіцянки. Наприклад таку: «Безкоштовний проїзд пільгових категорій, в тому числі – пенсіонерів, інвалідів, ветеранів ОУН-УПА. Скасує незаконне рішення Тернопільського міськвиконкому, яке обмежує кількість пільговиків у маршрутках». Це рядки з перевиборної програми війта нашого, у бруківку залюбленого. До речі, щодо незаконності обмеження кількості пільговиків, то він був правий. Але правим був лише у статусі кандидата. Отримавши ж можливість опустити сідниці в омріяне крісло, і сам став порушником законів.

Так що чомусь мені здається, що рука не здригнеться позбавити певні категорії тернополян пільгового проїзду. І люди вкотре відчують себе зайвими у «у своїй, Богом даній країні». Хоча все частіше виникає відчуття, що країна ця дана чиновникам, у яких є все, навіть те, чого при своїх зарплатах вони б дозволити собі не могли. А люди у цій країні – винятково електорат, який чомусь постійно потрапляє на гачок популістських обіцянок.

До речі, поки у Тернопільській міській раді скаржаться на життя і поглядають у бік уряду, очікуючи від того виділення коштів на компенсацію пільгового проїзду, у Луцьку необхідну суму вже заклали у бюджет міста. Можливо це тому, що трапляються ще населені пункти, де війти не лише перед виборами бруківку кладуть, а ще й намагаються вирішувати наболілі проблеми.
Андрій БЕРЕЗОВЧУК