Тернопіль у восьмий день травня: погляд Ярослава Дорожного

Щонайперше, саме того дня я зобов’язався відвідати і спробувати хоч трішки відчути ауру 65-70-річного часу.

Тому – меморіал «Борцям за волю України» у Копичинецькому лісі. Тепло і світло променів майже літнього сонця, приємний вітерець, цвірінькання птахів, щедра зелень лісового царства… таке ж було і в 1945 і в дальших роках, коли комуністичні окупанти з Росії скидали в урвище понівечені тіла іще живих повстанців, а то й просто тих українців, хто не став зрадником своєї, Богом даної, землі. Проте, і на 23 році незалежності в Україні по лісах знаходять тіла і гинуть Нескорені, і ворог той же самий – Москва ординська.

А далі – книгарня «Дім книги»: шукав, гортав, перебирав і врешті придбав старого-доброго Гарднера разом з його Пері Мейсоном.

І в ТНПУ ім. В. Гнатюка, зайшовши у головний корпус, де був уже давно (історичний факультет перейшов у не історичну нову будівлю), відчув приплив ностальгії, як шторм. Все ж таки, 10 і більше років, як там ходив аспірантом, а статті історичні подавав і тоді, і тепер.

Гаразд, їдемо далі, вірніше – пішки у книгарню «Знання» на вул. Миру. Як наслідок, мама буде мати що читати – продовження місіс Скарлет і тих, що вітром віднесло.

Надалі Тернопільський вітер мене поніс у парк «Топільче». Біля цілорічного місця для купання (і набирання питної води) свій слід залишила цензура – дозволялося купатися у плавках. Що стосується бюстгальтера, то мабуть їх варто знімати, оскільки не писало, що треба купатися в них.

Що ж… опісля моєму зору предстали не зовсім каліграфічні почерки хмар, але цікаво.

А після око потішило різноманіття книг у книгарні «Є». В силу об’єктивних обставин, надбав лише – Українська національна армія. Матеріали для історії: збірник статей / упорядкування Р. Колісника / передмова М. Слабошпицького. – К.: Ярославів Вал, 2013. – 232 с.

І на зустріч – в «Новус». Останній мене розчарував.

Йдучи на вокзал, мимоволі звернув увагу, що на дверях «Мемфісу» нема таблички «Ремонт». І побачив людей за столиками в середині. Я аж зупинився, як авто з 4-ї на нейтральну і на гальма. Там саме 8 травня відкриття «сімейної ресторації» з італійським іменем, але не давньоримським. Інтерєр ніби й цікавий, офіціанти ніби й ввічливі, офіціантки ніби й гарні, хоч не знають, чому так різко змінили давньоєгипетську ауру, і крем-мило не має запаху. Еквівалент 2К у них на 3-4 гривні дешевше, як у сусідній «Європі», але, пані і панове, не порівнюйте маркер з олівцем! Навіть у Чорткові у «Старому місті» до нормальної порції маслин дають виделку, чого не було у колишньому «Мемфісі». Буду я плакати за ним… у снах, в яких буде і велична Хатшепсут, і Тутанхамон, і оголені танцівниці фараона, і промені-долоні всеосяжного Ра, які були там раніше. Зник «Мемфіс» у тенетах одвічного Скарабея, який поглинає все і всіх.

Та не буду так сумно, адже на завершення моєму баченню надали приємність пара ракурсів: продавщиця, яка, готуючи каву, щось брала з нижньої полиці, і мадемуазель, що сиділа навпроти у вагоні, коли мені ще доводилося стояти.

Отож, приємного вам читання: хоч сидячи, хоч лежачи…

08.05.14. поїзд: Тернопіль – Чортків.