Був націоналістом і став агентом НКДБ під псевдо “Ч.2” Михайло Казьмірук з Вишнівеччини. Частина дев’ята

Протокол допиту Михайла Степановича Казьмірука

Р 31. Справа ч.: 4/48 Район Вишнівець Казьмірук Михайло б. райреф шкіл псевдо “Барвінок” агент контррозвідки “СМЕРШ” с/о НКГБ + “Ч.2.”

Р-н Вишнівець Дня, 23.2.1948 р.

Мовою оригіналу.

ПРОТОКОЛ ДОПИТУ

«23.10.47 р. я йшов увечері зі школи й побачив, як з лісу в напрямі с. Коханівки переходили два військові. Хто це був, не знаю, бо була досить далека віддаль і було вже темно.

На початку м-ця жовтня 1947 р. я довідався від Матвійчука Панька, що Ткачук Віра збирала муку по сусідах. Матвійчук П. сказав мені несвідомо, прямо висловився, чи в мене також збирали муку. Я це списав, вложив у конверт, і, заадресувавши “НКГБ – Ч.2”, вислав через пошту в Зарудді до Давиденка. Донос носив сам і кинув у поштовий ящик. Від Давиденка не одержав тоді нічого.

За кілька днів після цього прибув у село Давиденко з більшовиками та заходив до Матвійчука П. Думаю, що в цій справі, про яку я писав у доносі, тобто в справі збирання муки Ткачук Вірою. Від Матвійчука П. прийшов до мене в школу й в шкільній канцелярії я мав з ним стрічу. На стрічі Давиденко говорив, що всі родини підпільників і засуджених будуть вивезені на Сибір, а їх майно перейде в розпорядження держави, отже тому треба глядіти, щоб це майно не пропало. На цій стрічі більше нічого не говорив і не питав мене.Тривала вона 8-10 хвилин. З учителькою також не говорив тоді. Куди пішов зі школи, я не бачив, бо як тільки вийшов з канцелярії, я взяв класний журнал і пішов на урок. Також не бачив, чи до школи прийшов з більшовиками, чи тільки сам. Правдоподібно, що були більшовики на подвір’ю, так щось пригадується, що говорили діти. Ткачук Віри Давиденко не зачіпав. Після цього я стрінувся з Ткачук Вірою і сказав її, що більшовики будуть вивозити на Сибір всіх з родин засуджених і повстанців. Коли, цього я не сказав, бо сам не знав. Про це я сказав тому, бо хотів, щоб дехто скрився від Сибіру. Хоч я і подавав матеріали, на підставі яких вивозили на Сибір, проте я робив це під натиском органів НКГБ, тому що мені загрожувала тюрма, і не працював ідейно. Тут мені нічого не грозило за це, отже я хотів хоч тим допомогти тим родинам, які загрожені вивозом на Сибір.

Коло 19-21.10.47 р. більшовики перепроваджували вивіз родин на Сибір. Вивозили вночі. З Діброви вивезли: Ткачуків (дві особи), Матвійчукову жінку і Литвин Параньку з двома дітьми. Я спільного з вивозом не мав нічого, крім дорученого Давиденком завдання слідити, чи згадані родини не розвозять куди майна та чи не виходять куди здому. Однак я цієї роботи не міг як слід перевести, бо не мав змоги. Майже цілий день мусів вчити у школі дітей, а щоб про це довідатися, треба було ходити поміж населення, говорити на ці теми. Спеціально ж питати про це кого-небудь я не міг, бо розконспірувало б мене перед населенням, а на посередні балачки про це не мав часу.

9.11.47 р. до школи з більшовиками прибув о/у РО МГБ Мулов (в селі називають його “Муль”). Він стрінув мене на шкільному подвір’ю о 8-ій, чи  9-ій годині ранку. Тут спитав, чи я завідуючий школи і як моє прізвище. Я відповів, що являюся завідуючим школи і називаюся Казьмірук Михайло. Після цього він витягнув нотес, щось прочитав з нього та сказав, щоб зайти в шкільну канцелярію. В канцелярії ми поспиралися на стіл, після чого він питав, чи я знаю Давиденка. Я відповів, що знаю. Тоді спитав, з якого часу та хто він такий був. Я відповів, що знаю його з 1945 р., як слідчого РО НКГБ. Після цього спитав, як я пригадую собі інструкції відносно роботи, які дав мені Давиденко, бо Давиденко зараз задержаний, а його місце зайняв він (Мулов). Я відповів, що всі дані мені Давиденком інструкції я знаю, але їх виконувати немає змоги, бо про такі речі, як Давиденко говорив, не можна довідатись. Тоді Мулов подав мені від себе інструкції, в який спосіб дальше працювати та що саме треба зробити. Він говорив, що треба обов’язково розвідати про зв’язки бандерівців. До цього треба застосувати різні методи: слідити за рухами підозрілих людей, обсервувати до кого вони заходять, з ким стрічаються, як часто приходять; слідити за тим, чи в селі переводяться які небудь збірки, хто їх перепроваджує, до кого зносять зібране, куди відвозять і хто відвозить; заводити розмови на тему повстанців з родинами повстанців та з підозрілими родинами й при цьому старатися взнати, чи даний чоловік має контакти з повстанцями; якщо так, то в дальшому тягу обсервувати того чоловіка, щоб довідатися, в який спосіб він з бандерівцями контактується, чи даний чоловік має контакти з бандерівцями, чи ні, можна зорієнтуватися по тому, + говорив Мулов, що в розмові він буде дуже добре орієнтуватися в політичних справах, при цьому головну увагу буде звертати на моменти, які є ворожі Радянському Союзу. Також такий чоловік буде добре поінформований про події в дооколишніх селах і буде це розповсюджувати, як бандерівську пропаганду. Дальше говорив, щоб розвідати про місця перебування повстанців у с. Діброва. При цьому казав звертати увагу на такі моменти: слідити, чи бандерівці є скоро звечора в селі: якщо є, тоді приглянутися з якого напряму приходять, куди йдуть і чи знову вертають в цей сам напрям. Якщо так, тоді поступово можна вже дослідити до того місця, в якому вони перебувають. Також розвідати, чи в селі перебувають тільки місцеві бандерівці, чи є також чужі. Якщо є чужі, то довідатися хто і скільки їх є. Слідити до кого заходять бандерівці, в кого беруть підводи та як часто беруть підводи, чи їздять верхами, з якого напрямку в який, чи ходять тільки вночі, чи також і вдень і т. п. Наприкінці спитав, чи до мене заходять бандерівці, та чи часто бувають в селі воєнні і як часто заходять до мене. Я сказав, що бандерівці заходять до мене рідко, а коли був Давиденко, то коли тільки був у селі, завжди заходив до мене в школу. До моєї хати не заходив. Інші воєнні, заходили до мене тоді, як заходили до всіх. На цьому наша стріча закінчилася. Правда, ще сказав, що як будуть матеріали, то вислати на цю саму адресу, що висилав Давиденкові, тобто через пошту в с. Заруддя на адресу “НКГБ – Ч.2”. Також сказав тоді при відході, що скоро прибуде знову, отже треба підготовити матеріали. Відійшов в напрямі Матвійчуків і Кривогубців. Чи до них тоді заходив, я не бачив. Ця стріча наша тривала около двох годин.

Про те, за що арештований Давиденко, Мулов мені не сказав. Пізніше я довідався від учителя Дрібоцького з Н. Вишнівця, що його арештували за хабарництво. Чи це дійсно правда, не знаю. Цього дня, як Мулов мав зі мною стрічу в школі, з учителькою не говорив.

Коло 15.11.47 р. я побачив, що до Кривогубця Якова заходили 6, або 7 військових. Була година 3–4 після полудня. В нього вони просили їсти (про це я довідався пізніше від Кривогубця). Я це списав і зараз вислав особисто на адресу “НКГБ – Ч.2” через пошту в Зарудді. Донос носив сам і кинув у поштовий ящик. Від Мулова не одержав нічого.

17.11.47 р. Мулов прибув до села з більшовиками та заходив до Кривогубця Якова. Пізніше я довідався від людей, що він розпитував його, що за воєнні приходили до нього їсти. При провірці виявилося, що це були більшовики. Цього дня я з Муловим не стрічався.

20.11.47 р. я побачив увечорі, що з напрямку с. Коханівки на Діброву йшли 4 військових. Чи мали зброю, я не бачив, бо було вже темно, але бачив, що були одіті в довгих пальтах, отже я зорієнтувався, що це шинелі. Був один також одітий в короткому. Я це списав, заадресував “НКГБ – Ч.2” і вислав до Мулова через пошту в Зарудді. Донос носив сам. З пошти не одержав нічого.

2.12.47 р. я стрінувся з Муловим у школі. На цій стрічі Мулов розпитував точніше про тих, що я подав у попередньому доносі. Питав, в котрій годині йшли, як були вбрані, чи мали зброю, звідки і куди йшли, чи говорили і як говорили, до кого заходили, як йшли, поволі, чи скоро. Я відповів, що переходили о год. 7–8-ій вечора з Коханівки на Діброву. Я побачив їх на Ниві (так називаються поля), коли йшов з вечірніх курсів. Як були одіті, не можу сказати точно, бо було вже темно, але бачив, що йшли в дов[г]ому як би в шинелях і короткому. Чи мали зброю, також не бачив. Як йшли, то не говорили нічого. Йшли середнім кроком, розсіяно. До кого заходили, не знаю, бо з ними розминувся. Після цього Мулов дав мені завдання, щоб слідити точніше, до кого заходять повстанці. На цьому стріча наша закінчилася. Тривала 10-15 хвилин.

Починаючи з цього часу, кожної ночі більшовики лазили по хуторах Діброва й робили засідки. З ними я не стрічався, але чув від людей, що були кожної ночі.

Десь 2–3.1.48 р. я побачив, що з лісу на Діброву переїжджали підводою 4–5-ть осіб. Це було увечорі й я помітив їх, коли вертався з вечірніх курсів. Хто це був, я не пізнав, але були військові. Це я списав і 4.1.48 р. подав на адресу “НКГБ – Ч.2” через пошту в с. Зарудді. Донос носив сам. З пошти не одержав нічого.

12.1.48 р. я стрінувся з Муловим на шкільному подвір’ю. Науки в цей час не було, бо були якраз зимові канікули, але я йшов до школи, бо туди мали зійтися жінки, щоб побілити. Щоб поговорити, я зайшов з Муловим до шкільної канцелярії. Тут він питав, чому так слабо я працюю. Я відповів, що не видно жодних рухів, а фальшивих матеріалів посилати не буду. Пізніше я сказав йому, що бачив, як до Попадич Ніни заходили три хлопці увечері. Це я помітив день, чи два перед цією стрічою. Хто це був, я не бачив, бо було темно, але йшли якісь мужчини. Він це записав і зараз пішов туди та провіряв цю справу. Пізніше я довідався, що Ніна говорила, що це були сільські хлопці й заходили до неї на вечорниці. Мулов перевіряв ще тих хлопців, на яких вона сказала, що були у неї на вечорницях і виказалося, що дійсно були сільські хлопці. На цій стрічі Мулов дав мені завдання слідити за тим, де перебувають бандерівці та до кого найчастіше заходять. На цьому наша стріча закінчилася. Тривала около 20 хвилин. Разом з Муловим біля школи крутилися ще 6–7 більшовиків. Пішли в сторону Ришнівецьких хуторів, наперед провіривши, хто заходив до Попадич Ніни.

Коло 20.1.48 р. я йшов увечері (о год. 9–10-ій) з вечірніх курсів і почув, що під лісом хтось вистрілив 4 або 5-ть разів. Стріли були правдоподібно крісові, але твердити про це я не міг. Також не довідався, хто стріляв. Це я списав і коло 28.1.48 р. подав на адресу “НКГБ – Ч.2” через пошту в Зарудді. Донос подав так пізно тому, бо хотів уточнити, хто стріляв, але це мені не вдалося. На пошту ходив сам й донос кинув у поштовий ящик. З пошти не одержав нічого.

2.2.48 р. я стрінувся з Муловим, який ждав на мене недалеко школи о год. 7–7,30 рано. З ним було ще 5-ть бійців. На місці стрічі (на дорозі) Мулов розпитував, хто стріляв, де, з чого були стріли. Я відповів, що не знаю, хто стріляв, бо була ніч, а пізніше ніхто нічого про це не говорив. Також не можу сказати точно з чого були стріли. Стріли були під лісом, або в лісі скраю. Досить голосні, але рідкі. Я старався довідатись хто це стріляв і тому навіть задержався з матеріалом, але це мені не вдалося, бо ніхто про це нічого не говорив на хуторах. Після цього Мулов питав мене, чи я знаю в кого в Діброві є криївки. Я відповів, що ніхто про це нікому не говорить, отже про криївки розвідати немає можності. Дальше питав, в кого квартирують бандерівці без криївок. Я про це також не знав і сказав, що не знаю. Після цього питав, хто з місцевих молодих хлопців у будучому може піти в ряди бандерівців. Однак один із присутніх при цьому на мою думку бійців (під час нашого говорення були присутні всі 6-ть бійців, які були з Муловим) сказав, що “він не скаже, бо сам бандьора”. Я на це не сказав нічого. На цьому наша стріча перервалася, Мулов сказав, що буде десь коло 14–15.2.48 р. і тоді поговоримо більше на цю тему. Я пішов до школи, а Мулов з більшовиками пішов у Попадичеву Долину. Стріча тривала коротко 8–10 хвилин. Однак я вже більше з Муловим не стрічався.

15.3.48 р. я був на весіллю, під час якого мене арештували повстанці. Разом зі мною арештували також Казьмірчука Микиту. Знаю таких людей, які, на мою думку, співпрацюють з РО

МГБ–МВД:

1) Гарасимюк Евген, років 30-ть, українець. В 1941 р. пішов в ЧА, звідки попав у німецький полон. З полону втік додому і опісля вступив у ряди УПА. З приходом більшовиків у 1944 р. скривався індивідуально вдома, а опісля зголосився до органів радянської влади. Тепер працює на пункті заготзерно в Корначівці. Вдома-перебуває дуже рідко і то лише вдень. Уроджений на хут. Вербовецька Діброва, Ланівецького р-ну.

2) Казьмірчук Микита і його брат Луцько. За німців мали зв’язки з повстанцями. З приходом більшовиків у 1944 р. скривалися. В 1945 р. зголосилися до органів радянської влади. За якийсь час були арештовані, були на слідстві в м. Тернополі (Луцько звільнений з Вишнівця) і звільнені. Після цього туди дуже часто заходив Давиденко і Мулов, а крім цього приїжджали і більшовики з області.

3) Матвійчук Панько, років 55-ть, уповноважений на с. Діброва. Тепер заст. голови с/ради, а одночасно сповняє функцію секретаря с/р. До нього часто заходять більшовики.

4) Данилюк Михайло, років 55-ть. До нього часто заходив Давиденко, а також Мулов.

5) Скоропляс Улас, років 50-ть і його син, років 30-ть (був в ЧА). Туди часто заходять більшовики.

6) Байдецький Мефодій, років 50-ть. До нього часто заходять більшовики.

В м-ці лютому 1946 р. я одержав від Давиденка 200 крб., а в м-ці березні 1946 р., одержав від Давиденка 300 крб. Стільки я одержав за свою агентурну роботу. Чому саме Давиденко дав мені ці гроші в той час, не знаю. При ангажуванні мене на агента РО НКГБ мови про заплату за агентурну роботу не було. Її  роботу я мусів вести тому, щоб не сидіти в тюрмі.

Дня, 3.3.1947 р.

Замітка:

В протоколі є недомагання головно в датуванні доносів. Під час слідства об’єкт заявив, що не може пригадати собі точно дат, в яких робив доноси. І дійсно, така велика кількість доносів, що важко погодитися з тим, щоб об’єкт міг пам’ятати про всі дати.»

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ