Щоб вижити, вибрав шлях зради. Протокол допиту Ярослава Комара (частина четверта)

Продовження. Частина перша – ТУТ Частина друга – ТУТ. Частина третя – ТУТ.

Протокол допиту Ярослава Васильовича Комара

 Р. 31 Справа ч.: 131/48

 Комар Ярослав. Боєць спецгрупи Тернопільського УМГБ. Кличка  «Роман». Почато 9.12.48 р. Закінчено. 19.12.48 року. 

ПРОТОКОЛ

«Там завели мене на дижурку й два салдати з автоматами сторожили. Приблизно по 15 хвилинах до дижурки ввійшов начальник Збаразького РО МГБ капітан Юніков (середнього росту, стрункий, посивіле волосся, обличчя овальне, червоне – з веснянками, зачіска набік, орлиний ніс, тонкі губи – постійно затиснені, літ около 45, говорить поросійськи, дуже повільно й виразно). Він наказав бійцям розв’язати мені руки та вийшов. По кількох хвилинах покликав мене  до своєї канцелярії. Там я застав около 15ть працівників РО МГБ та офіцерів військ МВД, що сиділи під стінами кімнати. Юніков сказав мені сісти на крісло під стіну, я сів, а всі інші обсервували мене. Тоді Юніков запитав мене про прізвище, ім’я, псевдо, рік народження, місце народження і хто був зі мною в с. Івашківці. Я відповів, що прізвище моє Комар Ярослав, псевдо – Вогонь, народжений 1924 р. в селі Чернихівці, в с. Івашківці були зі мною заскочені Вітенько Михайло – Сулима і Лотоцький Володимир – Зенко з с. Чернихівці. Після того бійці, які привели мене, відвели мене до пивниці й там сторожили. По 15ти хвилинах туди зайшов Юніков і разом з салдатами відпровадив мене до якоїсь канцелярії на першому поверсі. Там вже ждали: майор Войтюк – о/у РО МГБ по справах інтелігенції (середнього росту, кремезний, бльондин, зачіска догори, високе чоло, округле червоне обличчя, сиві очі, грубі губи, говорить по українськи, літ около 30, понаціональности поляк, жонатий), о/у Збаразького РО МГБ лт Захаров (середнього росту, дуже щуплий, бльондин, зачіска догори, сиві очі, попід очі синці, рівний ніс, бліде обличчя, широкі уста, тонкі губи, говорить поросійськи, дуже скоро й важко його розуміти. При говоренні кутками уст тече слина; літ около 26-27) і капітан Усанов. Юніков тим бійцям, що привели мене, сказав вийти й почався допит. Допитував Захаров і Юніков. Найперше я розказав свою біографію від малих літ до вступу в підпілля. В тій біографії закрив те, що за нім. окупації мав контакт з повстанцями на Волині й те, що в дечому допомагав ОУН, а про другу большевицьку дійсність зізнавав так: На початку місяця березня 1944 р. до мойого села прийшли частини ЧА. Вже 24.3.1944 р. я враз з іншими мужчинами пішов до ЧА. З воєнкомату в місті Збараж всіх нас відставили до м. Ямпіль, де в тому часі був збірний пересильний пункт. Звідтам разом з іншими від’їхав до Києва й там був приділений до 82го полку. Три місяці проходив військовий вишкіл, а відтак наш полк від’їхав до м. Бердичів. В м. Бердичів ще один місяць нас вишколювали. Я був приділений до снайперної частини. Звідтам кинули нас на фронт під Ригу, де наш полк приділили до 224 дивізії (полк, з якого я втік, був дійсно приділений до цієї дивізії та брав участь в боях під Ригою. Про те оповідав мені один мій товариш, який був разом зі мною при війську. З ним я стрічався в 1945 р.). Там нашу дивізію розбили й перекинули в Любачівські ліси для поповнення. Я попросив лейтенанта – командира свойого взводу, щоб він відпустив мене на відпустку додому. Тому, що я був добрим  стрільцем, він у порозумінні з штабом відпустив мене на 10денну відпустку. В перших днях жовтня я приїхав додому й до армії вже не повертав. Вдома сидів один місяць сам. До армії не вертав тому, бо боявся другий раз їхати на фронт. По місяцеві часу стрінувся з підпільниками Дзьобою Євгеном Васильовичем, Германським Євгеном Григоровичем та Маркович Володимиром. Вчвірку в мойому домі ми викопали криївку і в ній сиділи. На цьому я закінчив оповідати свою біографію і Захаров записав. Я вирішив зізнавати все про роботу куща бо знав, що як не сьогодні, то завтра, під тортурами буду про все говорити. Відтак Юніков і Захаров ставили мені, приблизно, такі питання а я давав відповіді. – Де зараз сидять підпільники? – Не знаю, бо всі люди в кущі впали, а про людей в других кущах не можу знати нічого. (В дійсности я знав про криївку Гірчиці Миколи – Береста з с. Чернихівці й він у цій криївці сидів. Знав також про криївку Осадчук Теодора – Обрія з с. Чернихівці, в якій він також сидів. Їх обох я не хотів сипати). – Як, то ви були чотири роки в підпіллі й не знаєте де сидять люди? – В кущі було нас чотирьох. Один згинув, а нас ходило трьох до останнього дня. Де сидять інші, не знаю, а знаю лише те, що дня 9.9.1948 р. на стрічу прийде районний провідник Мирон з своїми бойовиками. – Де є місце цієї стрічі? – Стріча має відбутися між селами Заруддя – Охрімівці в годині між 23-24 під Вільшиною. – Чи ви вмієте читати карту? – Так. Юніков витягнув карту і я показав йому на ній пункт стрічі. – Чи знаєте ще про якісь стрічі? – Друга стріча буде дня 30.9.1948 р. між селами Чернихівці – Луб’янки на дорозі, що йде з м. Збараж до с. Стриївка, на містку – 3 км від міста Збараж, в годині між 22-24. На цю стрічу повинен прийти Мирон з бойовиками та районовий СБ Морозенко також з бойовиками. На карті я показав йому і той пункт стрічі. Час і дати стріч я подав точні, але пункти видумані. Ці видумані пункти були у віддалі 12 км від пунктів, на яких ці стрічі мали відбутися. Про стрічі я говорив тому, щоб виробити собі більше довір’я в большевиків, а з другої сторони, був певний, що вони того не сконтролюють. Крім того, я знав ще про два пункти стріч у Великоборківському рні (1.9. і 21.9.1948 р.), але про них не згадував. Якщо хтось був на тих стрічах, то може потвердити це. – Скільки людей прийде на стрічі? – На стрічу 9го прийде Мирон з бойовиками Соловієм та Ігорем, а 30го Мирон з бойовиками та Морозенко з бойовиками – Орлом, Воробцем і Богданом. – Щоб вони не довідалися, що ти в нас є, бо можуть не прийти на стрічу? – Вони так скоро не довідаються і напевно прийдуть. – Куди піходять на пункти стріч? – До пункту на містку йдуть дорогою від сторони с. Грицівці, а до пункту під Вільшиною від напряму с. Кійданці. – Чи немає цивільних зв’язкових в с. Чернихівці або в других селах, які можуть мати зв’язок з Морозенком чи Мироном й пові домити їх про те що тебе зловили? – Ніхто з цивільних людей тепер не має нікуди зв’язку. – Де зараз може сидіти Мирон? – Точного місця не знаю, але може бути він в сс. Кійданці, Романове Село або Збаразькі Чагарі. – Чи не мали ви стріч з Великобірківським районом, або другими районами? – Район з другими районами, можливо, мав стрічі, але про них я не знаю нічого. – Якщо ми ці пункти накриємо, то зі Збаразьким районом буде кінець. – Так воно буде, але треба робити потихо засідки, щоб вони не підслухали й не втекли. – Як підходять до пункту стрічі? – Звичайно гусаком, кілька метрів один від другого. – Яких інформаторів знаєш по селах? – В с. Чернихівці інформатором є Анна Валещук… – Чому в такому великому селі є тільки один інформатор? – В с. Чернихівці ми часто перебували й самі збирали інформації. Інформатором в с. Старий Збараж є Славута (імені не знаю); в с. Залужа – голова сільради (прізвища не знаю), а на хуторах Хрини під с. Залужа – Крамар Ярослав; в с. Івашківці – Бай Йосиф; в с. Чумалі – поштар (прізвища не знаю); в с. Охрімівці – Гадик Євгенія – секретар сільради й голова сільради Добровольський Антін; в с. Верняки – Бойко Андрій (він інформатором не був, але я подав його тому, що думав сипати криївку, яка була в його домі, а щоб не сипати другого, всю вину  звалити на нього); в селі Зарубинці є інформатор, але прізвища його не знаю (низького росту, сухорляви[й], літ около 22, – точнішого опису не можу подати, бо бачив його тільки два рази в ночі); інформації з с. Оприлівці подавав інформатор з с. Чумалі. В с. Оприлівці, Чумалі та Зарубинці можуть бути ще й другі інформатори, але я про них не знаю, бо по тих селах ходили Сулима та Зенко. – Які знаєте криївки, що дотепер перебували, й де стоїть машинка до писання? – Машинки до писання в кущі не було… – А де ви брали літературу? – Літературу передавав до нас Мирон на стрічах. Криївки, в яких я сидів – одна в Івашківському лісу (тут подав опис місця криївки), друга в с. Верняки в Бойко Параскевії – вхід з пивниці (описав точне місце), третя в с. Чернихівці в гр. Шпунар (імені не знаю) (подав опис місця), четверта в м. Збаражі в гр. Чорного (імені не подав) (описав точне місце). Кілька криївок, в яких ми сиділи, ви відкрили. – Де є магазини зі зброєю? – Магазин зброї ви розкрили в лісі Стоси під с. Чернихівці ще 1945 р. – Чи не знаєте яких старих членів ОУН, що зараз живуть легально? – Про старих членів ОУН не можу нічого сказати. (Я знав про двох старих членів ОУН, але про них не говорив нічого). Все що я зізнавав, Захаров записував. На цьому допиті більш про ніщо мене не питали, бо спішилися, щоб використати мої всипи. Допит цей тривав около 5ть годин. Може ще були на ньому якісь побічні питання, але пригадати собі їх не можу. По закінченні допиту Юніков покликав салдатів, що були в коридорі, й вони відвели мене до пивниці. Там я ліг на землю і тому, що був перемучений, задрімав. По якомусь часі до льоху прийшов Юніков ще з двома незнаними мені большевиками. Один з них був в емгабівському кашкеті (синє дно, червоні отоки), дуже грубий, а другий в сивому військовому уніформі. Вони до мене нічого не говорили і я з землі не вставав. Оглянули мене й по хвилині вийшли. (Вже пізніше я довідався, що цей грубий був полковник Хорсун, а другим, мабуть, Каращенко /працівник УМГБ/). Около полудня до пивниці прийшли бійці й забрали мене до тої самої канцелярії на першому поверсі. Там застав я майора Войтюка і лта Захарова. Войтюк сказав мені сідати на крісло під стіною, салдати сіли на крісла в канцелярії також і почався допит. Допитував Войтюк, а Захаров це все записував. Ставив, приблизно, такі питання, а я давав відповіді: – Як вам спалось? – Зле, бо холодно. – Нічого, колись буде тепліше, тільки треба про все говорити. Ви знаєте про західняків, які прийшли сюди й живуть легально, а на Заході були в підпіллі. – Таких людей не знаю (знав одного, що був на Заході станичним). – Чи знаєте ви інформаторів у м. Збараж? – Інформаторів у м. Збараж не знаю. В м. Збараж сидить Гірчиця Микола – Берест з с. Чернихівці і має якихось інформаторів, але інформації він передавав кущевому й тому про те нічого не знаю. – А де є криївка Береста? – Де сидить зараз, не знаю. Скоріше сидів він в криївці в гр. Чорного. – Яких знаєте людей по селах, що найбільше допомагають підпіллі? – В с. Чернихівці цілий час підпільникам допомагала Кальба Анна, в якої була криївка й ви її розкрили. В тому ж селі підпільники заходили до кожної майже хати та всі їм допомагали… – Мені непотрібно цілого села, а лише тих, які найбільш активно допомагали. – Крім Шпунара, Кальби Анни і Валещук Анни, таких людей, які особливо допомагали б, не було. На присілку Верняки найбільше допомагала нам Бойко Параскевія, в якої ми мали криївку. Там до більше хат ми не заходили, тому, що була криївка й ми не хотіли розконспіровуватись. В сс. Охрімівці, Залужа, Старий Збараж найактивніше допомагали нам ці люди, які були інформаторами. В с. Івашківці підпільники заходили до кожної хати. В кожній хаті квартирували й того села не можна поділяти на кращих та гірших. В сс. Чумалі, Оприлівці та Зарубинці людей не знаю, бо я там був дуже мало: в с. Чумалі один раз, в с. Оприлівці чотири рази, в с. Зарубинці 5ть разів. (В с. Зарубинці я знав одного господаря, але його не хотів сипати). – Яких дівчатнаречених мали підпільники? – Берест має дівчину Мотилівську Ольгу з хуторів коло присілка Верняки і з нею сидить в криївці; Сулима – Цьвях Ольгу з с. Зарубинці, яку ви останньо заарештували; моєю нареченою була Зарічинська Ольга з присілку Верняки. Ігор та Зенко наречених не мали. Допит цей тривав коротко (около двох годин). Бійці відпро вадили мене до пивниці, де я відпочивав приблизно до години 21ої. Вечером давали мені їсти вечерю – одну солону рибу і кусень хліба. Около години 21ої до пивниці прийшли бійці й запровадили мене  до канцелярії начальника Юнікова. Там я застав Юнікова та Захарова, що сиділи за столом і щось писали. Юніков сказав мені сісти на крісло під стіною в куті й попередив, що будуть приводити на очну ставку людей, яких я всипав.»

Продовження буде.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ НА ОСНОВІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ