Вояки УПА – Герої нашого краю. Присвячується 75-річниці УПА

 Невблаганно спливає час. Він далі і далі відносить від нас як прекрасне так і трагічне  історичне минуле нашої чарівної, красивої, рідної Вишнівеччини.   В сорокові роки минулого століття, Вишнівеччини руками страшної тоталітарної комуністичної системи, що існувала протягом багатьох десятків років, була насильно захоплена Москвою. Це і викреслило з памяті поколінь важливі події національно-визвольного руху та прізвища тих людей, які боролися за нашу незалежність і віддали своє коротке життя за нашу Неньку Україну. Тоді їх було оголошено ворогами нашого народу. Їх судили, вбивали і вже мертвими Вишнівецький РВ НКДБ разом з місцевими солдатами винищувального батальйону збирали по селах і підвозили на возах, і два чи три дні виставляли їх для того, щоб показати свою звірячу енкаведиську  силу та налякати наш місцевий народ Вишнівеччини. Більшість мертвих патріотів садовили під огорожею Вишнівецького костелу або коло приміщення районного відділу НКДБ. А потім пізно у ночі знову кидали на віз та вивозили ці понівеччині трупи борців за волю то десь в глибокий рів, чи скидали в глибокі криниці аж до хутора Мацки, що коло села Поляни,  чи на польському кладовищі. Це вже безіменні герої, герої нашого краю. Ми вже частково починаємо встановлювати їхні прізвища, імена, але і не знаїмо насправді, де їхні могили. А саме страшніше, не можна знайти тепер місця де вони спочива, бо НКДБ уміла замітати свої  страшні сліди. А патріоти не вагаючись гинули за нашу Україну, за наше майбутнє, за нас. Коли переглядаємо документи колишнього НКДБ Тернопільщини, то прочитуємо що кожного дня, починаючи  від приходу радянських військ у лютому 1944 році на наші землі, оперативні групи НКВД  робили успішні операції по ліквідації наших патріотів, вояків УПА. Кожного дня,  великими, добре озброєними групами підбиралися до місць, де переховувалися  повстанці і закидали їх гранатами або вели вогонь з кулиметів  на пораження. І саме головне, що енкаведисти були не місцеві і дуже слабо орієнтувалися в населкних пунктах чи у лісах або полях Вишнівеччини. Постає питання, а як так швидко могли виявити  де переховуються  місцеві вояки УПА, де їхні криївки. А їх здавали місцеві провокатори, “сексоти”, запроданці. Тоді отримавши достовірну інформацію, оперативні групи військових енкаведистів разом з місцевими інформаторами проводили успішні операції по винищенню наших патріотів які боролися за вільну Україну. Ось вам приклад. Перша успішна операція по винищенню патріотичної молоді у нашому Збаразькому районі була проведена на день Святого Миколая у 1939 році. Тоді з Вишнівеччини та навколишніх сіл Збаразчини почали сходитись молоді хлопці під самий Збараж без зброї на заклики провокаторів. Енкаведисти спокійно перехоплювали їх групами на підході до Збаража та садовила в тюрми. Потіп судили всіх за замах на повалення радянської влади. Багато засудили до рострілу. Такі судилища тривали аж до початку війни, переповнивши тюрми невинними молодими людьми. Провокація вдалася і таких провокацій на Вишнівеччині  та на Тернопільщині було багато. А провокаційні заклики щодо конфліктної ситуації між польськими жителями і українцями? Це все розігрувалось через агентурні групи партизанського руху ще у 1943 року. А хто поширив заклик по селах Мишківці, Кинахівці, Поляни, Бутин, Чеснівський Раковець, Малий Раковець у квітні 1944 року? Всю молодь зібрати у Мишковецькому лісі ! ЗІБРАЛИСЯ І ЩО? Через дві години вони були оточені, їх всіх повбивали. Поранених потім добивали прикладами, а двох тяжкопоранених ще катували два дні в Кременецькій тюрмі. Там від страшних мук і померли. А у звіті написали що ці молоді хлопці сами себе постріляли. А хто вбивав молодих неозброєних хлопців в селі Кунинець у березні 1944 року. Приїхали енкаведисти в село, спочатку спровокували людей, розпустивши неправдиві слухи і по людях які намагалися утекти відкрили вогонь. Це серед білого дня стріляти в селі по людях. Вбили батька і сина та ще декілька молодих хлопців. Їх застрелили щоб поставити місцеве населення перед собою на коліна. Навести страх, що прийшла наймогітніша комуністична сила. І тоді,  хто вже перелякався, ставав на коліна, починав зраджувати, в першу чергу себе, свою родину а потім  сусідів і навіть видумував на всіх своїх знайомих. Але за те мав вигоду, через деякий час добру роботу, потім поступав в партію, вже носив по Вишнівці на перше травня прапора червоного, гордився цим і знову хотів вже вищої посади. І отримували зрадники, ставали головами кологоспів, керівниками підприємст, головами сільських рад і дальше свідчили вже на других своїх односельців. Ось така наша трагічна історія. Але нічого безслідно не зникає, особливо зрада. Частково інформації про ці страшні події, про зраду, про вбивство невинних наших людей передаються з покоління в покоління, а внуки і правнуки ще добре памятатимуть хто доніс на їхнього дідуся чи бабусю. І люди переказують хто ходив озброєний і грабував мирне населення під видом повстанця і потім бив себе в груди що він борець за Україну. І переказують хто був борцем і загинув за волю і свободу  свого народу і був справжнім вояком УПА. Нічого не забувається, нічого безслідно не зникає, особливо ті злочини, які були вчинені проти мирних людей і особливо ті злочини які спричинили смерть малих беззахистних дітей. А чому так сталось? Чому знищували беззахистних  українців? Бо наші люди хотіли вільно жити. А у них відбирали це право. Адже у нашого народу, в нашій землі, в нашій українській державі тоді відбирали право мати свою державу, свою країну, свою рідну мову і наш український народ позбавляли всіх елементарних прав людини. У тому народ піднімався і озброювався і не хотів бути рабом на своїй землі, не бути зрадником. Адже люди Тернопільщини знали, що влада чужинців з Москви буде розпоряджатися на нашій території наче в своїй хаті і буде з народу висмоктувати останні сили та відправляти його в Сибір на каторжні роботи чи у  Далекий Схід Росії здираючи останні копійки з вже так оббіднілих людей. А нашу землю Тернопільщини почали тоді  заселяти з Росії російськомовними жителями які вміли тільки грати приклавши листочка до гребінця і підвипившим витанцьовувати та виспівувати вульгарні частушки. А для їхніх дітей відкривали російськомовні школи, куди і заставляли ходити дітей українців. Ці російські пришельці добре вміли лаятися нецензурними словами та випивати. Вони почали вимагати щоб закривати церкви, бо були атеїстами. А на керівні посади почали ставити неосвідчених російськомовних партійців. Такі люди почали обживати наші землі Тернопільщини. І щоб не зникла наша мова, наша культура, наша освіта,наш патріотичний народ десятками років вояки УПА боровся як могли, використовуючи всі можливі методи. Вони збиралися в один кулак, до купи, згромаджуючись в одну сильну армію УПА, під своїм прапором щоб боротися за єдину нероздільну, вільну Україну.

Говорити можна багато і дуже багато.  Але чи змінилось з того страшного часу коли було засноване УПА у 1942 році? Так, змінилося багато але і залишилось те, що не треба було лишати. А це зрада своїх, це поклоніння Москві, це російська церква, це російська Почаївська Лавра, яка поширює російську пропоганду ненавісті до всього українського, це російська пісня, телебачення і книги. А проти цього і боролася наша Повстанська Армія. Дідусь боровся, був в УПА, а внук цілує руку московському попові. А повстанці так вірили в свої сили, вірили в те, що боротися будуть їхні діти і їхні внуки. Вони боролися за нас, вірили в свої сили і виконували свій обовязок. Вони писали своєю кровю: “ Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна”. Вони віддавали себе на служіння во імя нашої Батьківщини і прагнули боротися доти, поки хоч  на одному клапоті землі  буде панувати чужинець. І повстанець, вояка УПА не покладе зброї і буде боротися всіма доступними йому засобами. Нехай наша історія боротьби вояків УПА сумна, але вони боролися за існування. В них була тільки одна мрія і одна надія. Адже вояки УПА відродилися з землі наскрізь напоєної кровю наших предків, що полягли в боротьбі за свободу українського народу. Вони виссали з молока своїх матерів любов до своєї нації, до своєї Вітчизни і ненависть до насилля над нами. Як не можна спинити річки, що зламавши кригу навесні і бурхливо несеться до моря, так не можна спинита воїнів УПА, що ламали свої кайдани і боролися за волю свого українського народу. Вони брали силою те, що нам належало як українцям по праву і було від нас забрано ворогом. Ми повинні знати що воїни УПА вели люту у довгу війну а ворог був безпощадний і дужий.  І боротьбу з ворогом вони вели до останнього подиху. Ніч для них була дуже довга. І ранок настав у 1991 році. Проміння свободи повільно розпочало поблискувати. Народ відчув свою силу.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ

Comments are closed.