Ярослав Голубович з Тернопільщини слідкував за кожним рухом українських націоналістів. Протокол допиту. Частина третя

Протокол допиту Ярослава Йосифовича Голубовича  Р 31. Справа ч.: 100/46 

Голубович Ярослав Симпатик ОУН “Місько” А/в МГБ “Ніжний”, “Борис”, “Жайворон” Р-н Залізці Дня 27.XII.1946 р. 

ПРОТОКОЛ ДОПИТУ 

«Вона розповіла мені, що до неї приходили повстанці і хотіли полотна. Я розпитував її чи були місцеві, чи чужі. Вона відповідала, що один був з Гаїв Розтоцьких, який був в хаті, а двох чужих були на дворі. На другий вечір ходив на хутір Серетеччину до десятника (прізвища не пригадую собі), в якого є дівчина Настя. Я її розпитував хто до неї ходить, чи має якого хлопця з партизанів. Вона відповіла, що ні, бо партизани людей бють. Рівнож сказала, що партизани набили її батька, за те, що збирав для большевиків кури, а сам їх їв дома. Я сказав, що мали рацію, що вибили. “Ти такий самий, як вони – сказала  вона, – хоча тільки нікому про це не говори”. Відтак я почав розпитувати її, як обходилися, поважно чи дико. Вона відповіла, що обходилися дуже поважно, але помимо цього дали батькові пять буків. На тім ми закінчили розмову, і я повернув додому. 

2го жовтня 1944 р. я одержав повідомлення, щоб на слідуючий день явитися в воєнкомат. Означеного дня я взяв собі хліба в торбу і пішов на воєнкомат, де був через два дні і ждав хлопців з інших сіл, з якими повинен був відійти в армію. Тому, що з хлопців ніхто не прийшов, 5го жовтня мене відпустили додому. Два дні я був дома і нікуди не ходив. 7го жовтня дістав повідомлення, щоби 8го жовтня знову явитись на воєнкоматі. До рну йшли ще зі мною: Романюк Василь, Олійник Михайло і Тимчишин Йосиф. По дорозі до рну в с. Гаях Розтоцьких стрінув якогось господаря, який сказав нам, що до району не має чого йти, бо рн кудись вибирається. Ми до рну вже не пішли, а повернули до дому. Дома родичі розпитували мене чому я повернув. Я відповів їм, що в армію не піду, а піду в партизани. На це мати відповіла: “Роби так, як тебе навчив Бог“. Від того дня я почав скриватися. На другий день я ходив до станичного Боярського Івана, який розпитував, чому я повернув до дому. Я відповів йому, що від вчорашнього дня почав скриватися. По хвилині прийшов підпільник Гривак Григорій і грозив мені, що коли піду ще до рну, то поб’є мою родину. Відтак почали говорити про криївки, як би то переховатися через зиму. Я розпитував його, як будують найновіші криївки, але він відповів, що цим не треба журитися, бо скоро буде друга війна і вже не треба буде критися. Ми посиділи ще кілька хвилин і розійшлися. Після того вечора я чотири дні нікуди не ходив, був дома і помагав батькові в полі. Одного дня я був у Волютинської Софії, і розпитав її чи має які вістки про свого чоловіка з армії. Вона відповіла, що не має жодної вістки і почала жалуватися, що її тепер біда, не має кому працювати, а до того ще й свої напосядаються. Я зацікавився тим і спитав хто саме напосядається. Вона сказала, що тому дві ночі були в неї партизани і забрали в неї свинку, яку вона думала продати і купити щось для дітей. Відтак я почав розпитувати, які вони були і чи вона котрого впізнала. Вона відповіла, що в хаті були чужі, а на дворі напевно були місцеві, бо коли вона виходила на двір то вони ховалися від неї. Тоді я сказав, що за тим не має чого шкодувати, бо для партизанів треба дати. Вона рівнож з тим погоджувалась, але казала, що краще було би вони були повідомили наперед і взяли тільки половину свинки. Відтак я почав розпитуватися як обходилися, в чім були вбрані і чи били її. Після  того вона відповіла, що обходилися дуже добре і були гарно вбрані. Після цього я повернув до дому. По дорозі я стрічав повстанців, які йшли з Петрівки в напрямі Серетеччини, але я їх жодного не знав. Вони сказали до мене “Добрий вечір” і пішли дальше. Коли я повернув від Насті (дочка десятника) до дому, то застав повстанців: “Грізного”, “Світа” і “Сірка”. Вони насамперед спитали мене як живеться. Я відповів, що зле жду коли покличуть мене до армії. “Грізний” порадив мені, що краще не йти до армії, бо скоро може бути переміна, а в армії треба буде терпіти голод. Рівнож сказав, що краще лишитися дома і нікуди не йти. Відтак розпитували, чи брат Андрій приходить до дому та що розказував. На це вже відповіла мати, що й Андрій приходить до дому і розказував, що в районі большевики клопочуться новою війною, що німці будуть уживати газів і, що буде другий фронт від Японії. Відтак “Світ” спитав мати, що большевики говорять до Андрія про бандьорів, як задивляються на нашу роботу та коли Андрій приходить до дому, бо він хотів би з ним стрінутися. Мати відповіли, що Андрій приходить тільки в неділі, а що говорять большевики то він сам вам розкаже. Відтак полягали спати. Рано “Світ” запитав мене на кого я маю підозріння, що він є сексот. На це я відповів, що на таких справах я не визнаюся і запитав, як можна підозрівати хто є сексотом. “Світ” пояснив мені, що такого можна пізнати, бо він часто ходить до рну і на інші села, і т.п. Відтак розпитував про Дідух Анну, як вона заховується. “Ми хочемо сьогодні до неї зайти – сказав “Світ”, – і щось з нею зробимо, бо хто б не перейшов через ваш хутір, то зараз про це знають большевики. Вона їздить на НКВД та про все доносить.” На це я сказав, що останньо вона їздила до Чистопад по чоботи. Відтак “Світ” запитав, чи Андрія ще не арештують. Мати відповіла, що не мають за що, бо він виконує норми, до дому не приходить, щоб не спізнитися до праці і тому не мають за що його арештувати. По якійсь хвилині “Світ” вийшов на двір і повернувши сказав, що йому дуже треба стрінутися з Андрійом і тому заквартирують в нас ще один день. На другий день в суботу прийшов з Залозець брат. Поздоровившися “Грізний” в присутності всіх запитав брата, що говорять большевики про війну. На це брат сказав, що коли скінчиться війна не відомо, але є вістки, що вкоротці буде війна з Японією. Дальше брат оповідав, що большевики закликають “бандитів” голоситися, бо з цього нічого не буде, війна скінчиться, а їх всіх постріляють. Пізніше говорили про щось з братом окремо. Між іншим “Грізний” сказав до брата, що коли почнеться війна з Японією то втікай до нас,  бо можуть забрати тебе до ЧА. На це брат сказав: “Мені щоб перебути зиму, а тоді я не буду їм працювати.” Перед відходом повстанці сказали до мене, щоб я пильнувався та вважав, щоб мене не зловили большевики. Рівнож сказали не йти в армію. В той час прийшов “Некурящий” і “Сірко” сказав до мене, що я буду з ним працювати. Коли б прийшла записка до мене від Боярського Івана “Чайки” з хутора Серетеччина, то її мав передати до “Некурящого”. Коли б “Некурящий” дав мені яку записку, то я мав передати її до Боярського Івана (зараз арештований).

 По кількох днях я був у Дідух Анни. Заходив ніби то до її сина Тимка. З нею почав говорити про людей, які видають наших повстанців. Між іншим вона сказала, що багато випадків, що за те терплять невинні люди. На це я відповів, що часом наші покарають помилково. “Свої не помиляються, – сказала вона, – тільки слухають, що говорять сусіди. Коли сусід з сусідом добре не живе, то зараз наговорить щонебудь, а вони йдуть тоді бити.” В той момент я запитав її, кого невинного покарали. Відтак запитала чи я в дійсності не знаю кого покарали. Я відпирався і почав її просити, щоб вона розказала мені про все. “Я розкажу тобі про все, – сказала вона, – але ти нікому про це не споминай. Тому кілька днів були в мене свої і вибили мене за те, що я ніби то по два рази на тиждень ходжу до рну. За те дали мені 25 буків та наказали залишити цю роботу, бо в противному разі буде зі мною зле. Ти сам знаєш, що я з большеви ками нічого не маю.” На це я відповів, що це не моя справа, я нікого не знаю і нічим не переймаюся. Опісля я пішов до дому. Дома, як завжди, помагав батькам в господарстві. По якомусь часі прийшли до нас: “Світ”, “Грізний”, “Яворенко” і заквартирували. Вони ранком сказали до мене, щоб я викопав собі дома криївку. На це я відповів, що в мене небезпечно, не має відповідного місця на криївку і в кожній хвилині можуть наскочити большевики. Тому вони зараз вийшли надвір і оглянувши обійстя сказали, щоб криївку копати коло стайні, а вхід дати зі стайні. Криївку казали копати 2х2х2 і до кінця листопада закінчити її. Тоді “Грізний” сказав, що копати криївку поможуть мені: “Некурящий” (Жимка Роман, мешкає недалеко нас на хуторах), Боярський Іван і Слабий Льонько (запільник, зараз не живе). Тоді я сказав, що криївку буду копати тільки з батьком. “Сірко” на це відповів, що в ній ніхто не буде мешкати, бо це буде магазин. Вечором вони відійшли кудись. До кінця місяця я нікуди не ходив, а весь час був дома і вдень копав з батьком криївку. При кінці місяця жовтня я написав донос такого змісту: 

 Донос Доношу вам пане начальник, що бачив, і що від кого довідався. В Табаки Теклі були якісь незнані мені бандити. Всіх їх було трьох. Вони були гарно вбрані і обходилися поважно. В неї забрали три метри грубого білого полотна, хоча вона говорила до них, що не дасть, бо не знає їх. По короткій суперечці вона витягнула зі скрині це полотно і дала його повстанцям. (Тут я описав все те, що діялося в мойому окруженні за час від останньої стрічі і по цей день). До свіданія! Дня 29.Х.1944 р. “Ніжний”

 Записку я завязав в шматку і вечором заніс на пункт в Гуменного Ілька та поклав в дуплі визначеного дерева. На цьому пункті була до мене записка адресована “Ніжний”, яку я забрав зі собою. На другий день я її прочитав. Вона була меншбільш такого змісту: Товариш “Ніжний”! Ти повинен виповняти в будучому часі мої завдання після тих інструкцій, які я тобі подав. Треба слідкувати за кожним рухом бандерівців. Кожний зібраний матеріал подавай мені на стрічі, так, як я тебе поучував. Кожну свою роботу мусиш маскувати і трохи менше говори, не так, як до сьогодні. До свіданія! 

Дня 28.Х.1944 р. Т П В. Після прочитання я записку знищив. На початку листопада прийшов “Некурящий”, який попросив піти з ним на збіжжя. Я погодився і ми разом пішли на х. Серетеччина до Боярського Івана. Тут ми стрінулися з Коваликом Григорієм (пізніше наші його зліквідували), Слабим Льоньком (пізніше його большевики зловили і замучили) і Бутином Василем (в армії). Вони всі були з Серетеччини і скривалися від армії. Боярський нам всім заявив, що підемо копати магазин на збіжжя. Незабаром ми забрали лопати і пішли в поле. Ковалик Григорій і Бутин Василь почали копати яму на полі Слабого Льонька, яке тягнеться від Слабого до Боярського Гриця, а нас трьох пішло на гантал, який був 50 м. від цього місця де ми копали яму. В нього могло поміститися 10 ц. збіжжя. Втрьох ми прикотили його до ями і примаскували землею. Над ранком всі розійшлися до дому. Протягом слідуючих трьох днів я з дому нікуди не виходив. По кількох днях до нас прийшов якийсь  узброєний підпільник зі с. Підберізець (ім’я ні прізвища його не знаю), який ходив зі мною, Коваликом Григорієм і “Некурящим” по хуторях списувати, хто скільки дасть збіжжя. Після цього цей підпільник пішов додому і ми також розійшлися домів. Кілька днів пізніше Боярський Іван, Боярський Василь, Бутин Василь, Ковалик Григорій і я зійшлися разом і постановили викопати криївку. Протягом двох тижнів ми викопали криївку в Петришин Марії на Серетеччині величиною два і пів на два і пів. Криївка була за хатою а вхід був в стодолі, в розі з півночі коло току. Протягом цього часу до нас ніхто з підпільників не ходив. Большевики також не приїжджали. При кінці листопада на наш хутір приїхали большевики з Залозець в числі 20 осіб, які робили ревізії в Дідика Івана, Атаманця Івана, Табаки Теклі, Блажкового Йосифа, Процика Володимира і Гороховського Михайла. Підчас ревізій нічого не знайшли. В Процика Володимира говорили, що в нього квартирували 11 бандитів, та питали де вони ділися, або де він їх заховав. Господар до нічого не признавався. Перед вечором большевики від’їхали до Залозець. В той час я простудився і на цілому тілі мені повикидало чиряки, так що я не міг ходити. Так я пролежав протягом трьох тижнів. Зібраних матеріалів при кінці місяця не клав на пункті. 

Коло 10.ХІІ. до нас прийшов “Світ” (Питляр Антін з Гаїв Розтоцьких, за німців був крамаром в Залозцях). Незабаром прийшов “Некурящий”, який запитав, коли я вже виздоровію. Для мене він мав багато роботи, а саме – збирати замовлене збіжжя. Я потішав його, що скоро виздоровію і тоді все виконаю. В той момент пробудився “Світ”, який весь час дрімав і сказав: “Зроби до тих чиряків шарої масті, то тоді скоро видужаєш.” Після того “Некурящий” відійшов з тим, що за тиждень знов мав бути і ми обидва мали збирати збіжжя. “Світ” залишився ще трохи в нас. Ранком почав був щось до мене говорити, але я мав гарячку і його не розумів. Коли пізніше я пробудився то його вже в нас не було. По чотирьох днях я вже трохи видужав і почав проходжуватися по подвір’ї. В той час до нас прийшов Боярський Іван і “Некурящий”, які сказали, що крім збіжжя ще маємо викопати одну криївку і замагазинувати 100 кг. м’яса, і 50 кг сала. Я обіцяв їм в тому допомогти, бо чувся вже трохи краще. За моєю пропозицією ми рішили викопати криївку на хуторі в Блажкового Йосифа. За моєю порадою рівнож постановили забрати на х. Петрівка в Березія ялівку а в Процика свинку, які це по доброму віддали б для нас. Після цього вони розійшлися. 

Около 21.ХІІ. я був вже зовсім здоровий. В той час прийшов “Некурящий” і ми пішли до Боярського Івана. В нього ми довідалися, що на хуторі Петрівка в Процика Володимира квартирує більше хлопців,  в яких ми мали забрати фіру і їхати по ялівку. Звідсіля ми всі пішли туди, де стрінули “Ярему” (з Гаїв Розтоцьких), “Кривоноса” (з Панасівки на ім’я Матвій), “Кармелюка” (з Панасівки), і “Ярого” (Заяць Антін з Панасівки). Командантом боївки був “Ярема”. Разом забрали ми в Процика Володимира сані і “Некурящий”, “Ярий”, “Кармелюк” та “Кривоніс” поїхали по цю ялівку. Годину пізніше вони привезли вже готове мясо з ялівки, яке я і “Некурящий” завезли до мене до дому. Відтак повернули назад до хлопців, з якими попрощалися і відійшли. При відході Боярський Іван сказав, щоб ми були в мене дома. Дома я застав брата Андрія, який прийшов з Залозець. Він почав розпитувати мене про роботу повстанців. Рівнож розповів, що за ним хтось вистрілив чотири рази, як переходив коло Красовського Михайла на Серетеччині. Відтак запитав мене, що я думаю робити чи йти до армії чи ні. Він рівнож радив, коли б я не йшов до армії, де що важніше повиносити з дому, щоб большевики не забрали. Я дав йому відповідь, що до армії не піду. При цьому він старався мені порівняти тяжке підпільне життя і чи я зможу це видержати, але я сказав йому, щоби він мною не журився. На другий день ранком брат відійшов назад до Залозець. Вечором до нас прийшов Боярський Іван і “Некурящий”. Разом почали ми різати мясо та складати в мішок. При цій роботі говорили, як дальше буде виглядати політична ситуація. Боярський Іван сказав, що так довго не може бути, а напевно буде переміна, бо німці мають більшу силу від большевиків. Відтак я спитав Боярського, чому Ковалик Григорій грозив мені смертю. Боярський Іван відповів, що він грозив мені смертю тому, що він кладе голову за Україну, а мій брат хоче вирятувати в большевиків життя. Тоді я йому сказав, щоб він переказав до Ковалика, нехай він не журиться моїм братом, а собою. “Це все пусте, – сказав Боярський, – бо Ковалик Григорій хоче свобідно жити на волі, тому другому завидує. Одного вечора Kовалик Григорій казав, брат твій вписався до комсомолу, Ковалик сказав також, що про це донесе провідникові. Якщо провідник його не застрілить, то він сам його застрілить. На це я відповів йому, що би його нічого не обходив твій брат, а цю справу полагодять люди, які компетентні в тому ділі.” В той час відізвався батько і сказав, щоби ми перестали про це говорити. Пізніше ми рішили, що мясо дамо до криївки, яка є в мене, а в цій другій будуть сидіти хлопці. Відтак зважили мясо, якого було 70 кг. і занесли його до криївки. Вечором вони відійшли до дому. До кінця цього місяця я нікуди не ходив. Весь час був дома і помагав батькові при господарстві. Протягом того місяця на наш хутір большевики не приїзджали.

 29 грудня 1944 р. в хаті я написав донос, який був менш більш такого змісту:  Донос Доношу Вам товаришу начальник, що бачив, чув і робив протягом трьох місяців. (Тут я описав все, що діялося в мойому окруженні за час від останнього доносу до сьогодні). 29.XII.1944 р. До свіданія! ”Ніжний” 

Вечором заніс донос на пункт до Гуменного Ілька і положив його на дереві в дуплі. З пункту забрав записку до мене адресовану “Ніжний”. Вона була менш більш такого змісту: Товариш Ніжний! Про матеріали, які Ви повинні нам доносити не подаємо Вам. 30.ХІІ.1944 р. вийдіть на стрічу до нас на дорогу, яка веде з Залозець до Олексинця Нового і ждати в саді. Стріча буде відбуватися о восьмій годині. Кличка: два рази свиснути, а відгук такий самий. До свіданія! Т П В. 

Слідуючого дня я молотив з батьком жито, а вечором пішов на стрічу. 1 стріча. Коли я прийшов на пункт стрічі, то там ще не було нікого і тому я сів в корчах, щоби заждати. По хвилині надїхала фіра на якій я побачив шість осіб. В той момент хтось свиснув два рази і я дав таку ж відповідь. Зараз з фіри зліз один чоловік і прийшов до мене. Тоді я впізнав, що це був начальник НКГБ. Він подав мені руку і сказав: “здравствуй друг”. Після цього начальник завдавав питання, а я відповідав:  Ти був хворий? Так. Три тижні лежав хворий. Чи ти подав вже які матеріяли? Я подав такі, які Ви казали. Може тебе беруть вже у відділ, чи яку іншу банду? Наразі ще не беруть. Тобі предложено йти в будьяку банду. Від кого мені предложено. Від мене, щоби скоро звільнитися з провини, для того ти мусиш йти у відділ, або до боївки. Коли будеш у відділі чи боївці, то маєш в бою чи десь в замішанні вбити сотенного чи районового провідника. Тоді ти повинен слідити: за звязковими дівчатами, за станичними, за  господарчими, за криївками, які хлопці у відділі і звідкіля вони. Рівнож треба слідкувати за провідниками, хто вони є, звідкіля, яка в них зброя, де квартирують, як поводяться між населенням. Підчас квартирування придивлятися, чи виставляють застави, стійки, чуйки і на яких дорогах. Кого вб’ють чи повісять, то треба довідатися за що і чи він признався. По чім впізнають, хто є сексотом. Між стрільцями чи бойовиками треба довідуватися, чим вони цікавляться і які мають зайняття. Рівнож треба приглядатися, як живе провідник, чи кoмaндир зі стрільцями, як вони відносяться до населення і чим здобувають собі авторитет серед населення. По короткій перерві продовжував дальше:  Коли вже будеш в банді то старайся підчас бою бути на лівому крилі. А коли б це місце дуже обстрілювали, то ти піднесеш вгору на руці або на крісові шапку, але так щоб цего не завважили стрільці. Коли б вас окружили, старайся підійти на край і підсунутися до большевиків і тоді перший скажи своє прізвище і ім’я, а тоді звертайся за начальником. При підсуванні до большевиків треба бути розщіпленому так, щоб було видно білу сорочку. При окруженні в селі старайся скритися в пивниці, чи де інде, а коли б тебе знайшли, то скажи як пишешся і звертайся прямо до начальника. Знова при відступі чи наступі ти повинен мати кріс на лівому рамені, або перевішений через плече. Рівночасно в лівій руці держати шапку, або йти подальше від інших стрільців, на віддалі 10 м. В бою старайся використати моменти, щоби вбити сотенного командира чи якогось іншого, або теренового провідника. Для цього завжди старайся бути близько командира, чи провідника. Якщо б тобі вдалося вбити когось з командирів чи провідників, то подай мені: Котрого дня, в якій годині, в котрому місці, в чім був вбраний, яка сорочка, чи не мав яких знаків, шрамів, хто і звідкіля він та по можливості псевдо.»

Продовження буде. 

СТАТТЮ ПІДГОТУВАВ НА ОСНОВІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ ОЛЕГ  КРИВОКУЛЬСЬКИЙ