Тернополянин Богдан Кіндій досі зберігає одяг з Майдану

Вшановуючи Небесну сотню, події на Майдані згадували вчора у Тернополі. Своєю історією поділився із «Поглядом» знаний тернопільський волонтер Богдан Кіндій, який щороку цього дня приходить до Пам’ятника Небесній Сотні, щоб поставити свічку тим, хто не повернувся з Майдану.

Коли чує пісню «Пливе кача», Богдан Кіндій переглядає відео, зняте 20 лютого 2014 року у Києві. Події тих днів губляться, адже після одного із вибухів отримав контузію.

– Починали ми атаку від консерваторії. По лінії оборони на барикаді ми перші перелізли, і тоді відбувся перший вибух. Після нього мені «відрубало» пам’ять. Організм знав куди йти і що робити, а що було далі мені розказували наші тернопільські хлопці. Наприклад, те, що під стелою одному з них я врятував, як мінімум, очі, вчасно опустивши щит на його мотоциклетному шоломі. Багато спогадів я відновлював по відео. На одному з них зафіксований вибух, про який спеціалісти кажуть, що це не граната, а щось значно потужніше, бо пішло велике полум’я. Далі я прийшов до тями під мостиком, коли мене облив водомет. Стало важко дихати, горіло обличчя, але потрібно було втримати лінію оборони. Потім виявилось, що вони нас травили газом, назву якого досі не можуть встановити. За фактом, тепер я маю легеневу недостатність ІІ ступеня, – розповідає Богдан Кіндій.

Тоді на Майдані спрацьовував інстинкт не тільки самозбереження, а й допомоги ближньому.

– Зі сцени почали кричати: прикривайте медиків, бо по них стріляють снайпера. Я піднімався по сходах, бачу, медик біля мене, дівчинка. Я вже був без щита, тільки в бронику ІІ класу, який не захищає від куль. Я накрив її собою, і ми так побігли. Біля Жовтневого лежав хлопчина зі страшною травмою ноги, дівчина почала йому надавати першу допомогу, а ми за той час з хлопцями споруджували барикаду, щоб снайпер не бив по нас. Тільки через 2 роки я дізнався, що дівчину звати Аня, потім ми зустрічалися на Сході, вона пішла в Перший медичний добровольчий шпиталь імені Миколи Пирогова, – пригадує Богдан.

Вже у безпеці Богдан зателефонував матері і дружині, повідомив, що живий. Чоловік каже, саме того дня на голові дружини з’явився перший сивий волосок.

– Коли передивляюся відео, просто думаю: як вижив? Здається, наче Ангел-охоронець мене обгорнув крилами і кулі просто відлітали від мене. Раз поцілили в мене гумовими кулями. Важко це згадувати. Кров по Інститутській текла ріками, просто вулиця червона була, бачив і загиблих, – каже Б.Кіндій.

Додому повернувся не тільки з контузією, а й хімічними опіками та двостороннім запаленням легенів, яке довго лікував у Тернополі. Чоловік донині не може встановити, що травми отримав на Майдані.

– Два дядьки відкривають книжечку і кажуть: «Оце наша Біблія законів. І за цими законами всі ваші хімічні опіки, запалення, посттравматичний стресовий синдром не пов’язані з Майданом». Тобто я нанюхався клею, облився холодною водою в себе вдома на вулиці, покурив, розбігся, влупився головою, щоб зробити собі контузію. Виходить, так? Експертизу проводили без мене, – розповідає Богдан.

Після Майдану Богдан Кіндій працює волонтером Логістичного центру допомоги армії, часто їздить на Схід із волонтерською допомогою. Він досі зберігає вбрання з Майдану, на якому засохла чиясь кров, і не припиняє вірити: винних за смерть Небесної Сотні покарають, а зміни в країні – неминучі.

Адріана Білецька