«Просив лише одного – щоб на наступній вечері були всі, хто вечеряє зараз», – Олег Покотило, професор, зав. кафедри харчової біотехнології ТНТУ

Різдвяних свят у моєму житті –  кільканадцять. Всі, які проходили в селі Староміщина Підволочиського району і коли при Святій вечері ще були батьки, а потім ми ходили до бабусь і дідусів. Пригадую, як одного року батько перед Різдвяною вечерею казав: «Хто з домашніх побачить першу зірку – а це знак, що можна починати вечеряти – у того збудиться будь-яке бажання продовж року». І я так і прилипав до вікна, і чого тільки не придумував. Вже пізніше, з роками, згадуючи батькові слова, просив лише одного – щоб на наступній вечері були всі, хто вечеряє зараз. Проте…

Таїнство всіляких обрядів, що супроводжували цілий день до і під час вечері, якась особлива магічна атмосфера приготування 12-страв, очікування чудесного народження Спасителя, спільна молитва, батьківське благословення з подякою і надією, найсмачніша за цілий рік Свята вечеря при свічках, славні колядки, театр-вертеп… Все це сформувало в мені велику вічну любов і подяку до батьків, особливе шанування наших українських національних і християнських звичаїв.

Велике враження справляла картина зоряного неба під час ходи до рідних на Вечерю. Йшли снігами, часом і при сильному морозі, але в ейфорії чудесного народження бачив,  як зливалось у святі Різдва небо і земля, і тоді ставав зрозумілий зміст коляди «Небо і Земля нині торжествують…». Якось пізніше написав: Найбільший Космос бачив на Різдво, Коли ішов малий з батьками Колядувати. Тоді ходило все село – Й здавалось Бог ходив також із нами. Ніхто не спить. Село неначе в казці… Димок із димарів лоскотить небо. І коляда. Прийшло Різдво по Божій ласці До всіх – в ньому життя потреба!»

Живе намисто Життя кожної людини обмежене у часі. Тільки народившись, ще не свідома суті законів життя, людина будучи ще дитиною зменшує невідоме їй число майбутніх днів. Це, мабуть, і є, як і було, і буде однією із тих найбільших таємниць життя. Так і живемо, народжуючись і народжуючи, сумуємо і радіємо-віримо, коли віддаємо останню честь відійшовшим і чекаючи свого останнього земного дня. Дякувати Богу, найщасливішими прожитими днями згідно ментальності мабуть всіх людей вважаються ті, коли у родині одночасно живуть чотири-п’ять поколінь-сімей, утворюючи, таким чином, живий ланцюг династії родини. І кожне покоління, живучи у своєму відповідному проміжку часу зберігає родинні і додає якісь свої, але притаманні для всієї родини звичаї, традиції, обряди… Звідки вони, чому вони є, чому їх вогонь хочеться підтримувати і далі ? Напевно, у майбутньому, вже у іншому світі родинні коліна все-таки знову зустрічаються і найбільше захочеться радіти за дотримання кожним з родини вірності обраного шляху, який передається ідейно і на прикладі від батька до сина. Кожного наступного разу, гортаючи родинно-сімейні альбоми з фотографіями рідних, знаходиш тих, хто завжди в нашому серці, але деякі вже в іншому вимірі. І тоді визріває особливе бажання знову з ними зустрітись і розпитати ще про їх життя, про життя їх батьків, дідів, прадідів, пра-пра… Напевно, знаючи як, для чого і кого вони жили, які були їх ідеали – можна і пояснити чому ми є такими нащадками …

Пригадуються найсвітліші моменти нашої родинної єдності – різдвяні чи великодні свята, храмові свята чи дні народження бабусь і дідусів. Ці зустрічі були і є живими оберегами духовної спадщини нашої родини. Це – найприкладніша школа живої передачі ментальності, Духу, традицій, які закладені у родині і даруються з покоління в покоління. Це свята обов’язкових зустрічей родини, на які ніхто нікого ніколи не запрошував – але всі з року в рік прибували обов’язково. Ми не просто смакували кутю або паску, а колядували – щедрували – молились, дякували Богу і просили в наступний рік знову всім здоров’я, щоб зустрітись. В ці вечори панувала між нами особлива, якась таємнича, наповнена Живим Духом атмосфера злагоди, любові, щастя…

В один з передріздвяних вечорів на день іменин Ганни я розпитував бабцю Ганну про її життя, життя її батьків, бабусь і дідусів. Мені завжди було цікаво знати, у кого ще на цій Землі є такі самі гени ( а їх у рідних – тисячі ), як у мене. Пригадую, як усі зацікавлено слухали і часами доповнювали бабцю, як відкривались нові імена, заповнювались невідомі роки, певні речі набували нового змісту. Як правило, оповіді були про якісь важливі події, дати у житті тих чи інших родичів. Коли заходила розмова про пра-прародичів – це ставало ще більш цікавішим. Вхопивши клаптик паперу, я почав складати генеалогічне дерево (родовід нашої родини), ледве встигаючи, перепитуючи і щоразу більше заглиблюючись в деталі життя рідних людей.. Вечір був вражаючим новою інформацією – задоволення від почутого було видимим на всіх родинних лицях. Всі наступні дні я ходив під враженнями того вечора… Виникали нові питання і я спішив за відповіддю. Але відповіді не стало… Бабця раптово перед Різдвом…. перейшла до Бога. Спочатку був розпач, потім непримиримість, а тепер необхідність зібрати докупи усі можливі ще перлини життя нашої родини, які пам’ятають. Саме пам’ять одних створює родинну пам’ять іншим про всіх наших.

 

Родина з сімей створюється Богом, як намисто майстром, де кожна перлина дорога і прекрасна, красива і цінна, і коли вони вкупі, разом тримаючись, то єднаються блиском кожного у гармонію великого світла цілого. Від того часу я збираю наше родинне намисто, бо перлини гаснуть, а їх світло передається від уст до сердець.

 

Знаєте, ще буває сумно, коли колядуємо «Сумний Святий Вечір в 47-ім році»… Родина пережила важкі часи голодомору. Також в нашій патріотичній родині були постійні переслідування совєтами, арешти, виселення. Адже мій прадід і його брат були січовими стрільцями, один стрийко (бабці брат) був булавним УПА (псевдо «Співак»), другий був арештований і висланий до Сибіру, батько керував районною організацію КУНу. В кінці 70-х поч. 80-х років Свята Вечеря проходила майже при закритих вікнах і як би в два етапи. При першому – були всі, а вже коли діти пішли спати, то залишалися дорослі і, крім колядування, були не прості національно національні розмови. Коли ми дорослішали, нас розказували правду, але все повинно було залишатися в колі родини.

 

Різдвяним святам дає оту душевність – гармонія в собі, новорічно-різдвяні атрибути, молитва, колядки, погода, стосунки з людьми тощо.  Багато речей навколо є символічними, знаковими, фоновими чи атрибутами. Як на мене, то найважливішим є цей час зустрічі всієї родини на традиційному місці у домі, де завжди збиралася вся родина. Ця спільна вечеря-молитва-колядування дає величезну життєдайну енергію на цілий рік. Це вкотре усвідомлення радості життя, Істини життя через народження Ісуса, як одного з вірних шляхів до Бога. І у всі наступні дні року ми – родина – невидимими, але міцними зв’язками тримаємось у тому енергетичному Дусі.

 

Улюблена колядка –  «Бог предвічний». З неї ми завжди починали колядувати, вона дуже урочиста, мовби переносить таїнство Різдва з безмежного Всесвіту до нашої домівки. І далі ми вже колядуємо інші. Також у нас є давня добра традиція в три голоси колядувати «Небо і земля».

 

Пригадую кумедну історію, коли я запитав: Як розуміти слова однієї коляди: «…Бога в плоті бачать…». Я міркував, що «в плоті» це як в огорожі. Всі довго сміялися і згадували.

 

З огляду на цілий рік і зимовий період, то в нас направду свят забагато. І часто-густо через це вони нівелюються в духовному значені, а більше наголошується на трапезно-споживацькому. Разом з тим, ми мудра і толерантна нація, яка поважає такі ж Різдвяні свята у Європі і світі. Що теж умовно зменшує кількість і якість робочих днів. Тому особисто я погодився б з узгодженням спільного святкування Різдва Христового все-таки 25 грудня напередодні Нового року. Це відповідає астрономічним, космічним законам хронології, однієї сторони, а з іншої – дасть нам змогу мати повноцінний робочий січень. Сподіваюсь ми – українці, прагнучи до європейської якості життя, з часом прийдемо до такої світової консолідації. А це буде і велика запорука миру в Україні!

 

За стільки років науково-педагогічної праці цих кілька днів не зменшують робочого освітянського тонусу, оскільки щодня, як правило, працюєш інформаційному науковому полі: перегляд пошти, огляд літератури, тощо. Щодо гостей, то всі близькі і рідні при Різдвяних зустрічах генерують одну частоту позитивних хвиль. Як наслідок, всі отримують чудовий заряд благодаті від спілкування і однозначно певного оновлення.

 

Я люблю і вмію смачно готувати. Було б гріхом без таких навичок очолювати кафедру харчової біотехнології. Це жарт, звичайно. Готувати люблю страви із м’яса або риби. На Різдвяні свята у нас класичні традиційні українські страви: кутя, вареники, голубці, грибочки, борщик, риба, пампушки, кисіль чи узвар і т.д., які готуємо разом.

 

На завершення дозвольте Вам защедрувати, як роблять у нас в Староміщині: Вінчую Вас святом Святим – Рождеством Христовим! Щоб Ви ці свята відсвяткували І нових свят дочекали. Щоб росли коноплі до стелі, А льон по коліна, І у Вас хрещених, Щоб голова не боліла. Від сто літ до сто літ Нехай пан Господь дарує Вам многая літ.