Галицькість передається по жіночій лінії, тому важливим є саме заміжжя, а не одруження, — Назарій Заноз

Аби розуміти Галичину та її жителів – недостатньо знати про тріумвірат, що підкеровує всіма мешканцями та мешканками краю, ніби ґаздиня на кухні за півгодини до приходу гостей на празники.

​Бо Галичина всуціль зошита із різного роду тріад та тріумвіратів. Вона постала завдяки трьом князям-Ростиславичам: Рюрикові, Володареві та Василькові. Мала тоді три столиці: Перемишль, Звенигород та Теребовль, на зміну котрим згодом прийшли Львів, Тернопіль та Івано-Франківськ. Тут три основні інститути, на котрих тримається всеньке суспільно-політичне та духовне життя краю: сім’я, церква та город. Так само існує три місця, перебування в котрих виправдовує відсутність під час садіння чи копання бараболі: цюпа, цвинтар або інший город.

Галицьким чоловікам тричі в житті являється любов. Постає вона в іпостасях: матері, доньки та коханки, хоча жити таки не можуть, як з’ясовується уже після розлучення, саме без дружини. Галицька кухня – не кухня без трьох китів: зупи, мнєса та пляцків. Тож не дивно, що деякі батьки готові радше стерпіти розлучення своєї кровиночки, ніж взнати, шо воно вегетаріанець чи інший веган. Такого шляктрафлення навіть найбільшим ворогам тут не бажають зазнати.

Наводити приклади таких тріумвіратів, котрі визначають життя та побут Галичини, можна ще вкрай довго. Проте словесно-смаково-ритуальна тріада все ж домінує над усіма ними, бо вони є нічим іншим, як її бічними відгалуженнями, котрі міцно до неї прив’язані, ніби дитячі рукавички ґумкою до зимової куртки.

Тому все через цю тріаду вирішується, правда, у свій специфічний спосіб. Префікс «за-» дуже галицький, бо вказує, в який спосіб місцева людність намагається вирішити власні проблеми, пов’язані із словами, смаками-запахами та ритуалами. Галичани за-молюють свої гріхи, за-їдають та за-пивають негаразди та за-люблюють своїх рідних та близьких (а частіше – їхні мізки) так, що ті втікають в світ за очі.

Од того їжа тут виконує функцію заглушення післясмаку та є спробою зекономити на психотерапії. Вона мусить бути ситною та запашною, аби зайняти собою всі сфери чуття й не дозволяти думати про інше.

Од того віра спрямована не на те, аби вчасно стриматися й не увійти у спокусу, а вже перепросити за скоєне, понадіявшись, що можна відмотати все назад. При чому перепрошується у Вищих сил, і лиш у виключних випадках безпосередньо в тих, кого скривджено.

Любов ж зорієнтована на те, аби перетворити іншу людину на власну подобу. Реалізувати свої амбіції та залікувати травми через дітей та рідних, передаючи таким чином їх у спадок, мов сімейні прокляття. Такі форми любові часом й стають причиною втечі галичан на заробітки.

Вибір на користь префіксу «за-» не є випадковим. Либонь, се компенсація за те, що значно частіше люди тут «проти», нерідко не відаючи ще, про що йдеться, але вже глибоко в душі вони готові до сПРОТИву. Се пов’язано з тим, що за совітів їхньої думки ніхто не запитував, тож тепер будь-яка пропозиція влади сприймається у штики.

Крім того, префікс «за-» найкраще почувається в союзі із священним галицьким «між». В спілці вони утворюють сакральне слово «заміж», мов інь та янь. Бо се топос, де не лише тріумвірат набирає найбільшої сили, концентрує в руках усю владу, а й найсильніше проступають усі «між» і всі «за-». Ця idea fix кожної галицької родини.

Галицькість передається по жіночій лінії, тому важливим є саме заміжжя, а не одруження. Бо заміжжя – це змога передати усі форми галицької любові далі. Продовжити їхнє життя. Інстинкт самозбереження, вписаний в код ДНК галичан поруч із рецептами зупи, тертюхів гижків, цвіклів та пляцків. Аби диктатура тріумвірату могла тривати й надалі та при першій нагоді скликати галичан на празники, до бою за рідну землю та до бою з колорадськими жуками.

Назарій Заноз. 

Збруч

Comments are closed.