Материк СРСР або Кінець червоної людини

Нещодавно прочитав «Час second-hand (кінець червоної людини)» Світлани Алексієвич, яка торік у жовтні отримала Нобелівську премією з літератури «за багатоголосу творчість — пам’ятник стражданню і мужності в наш час». Ця книжка змушує глянути на історію ХХ століття під іншим кутом зором, відвертіше.

«Час second-hand (кінець червоної людини)» — найновіша з доробку авторки, своєрідна збірка сповідей, енциклопедія «червоного життя», спроба наздогнати історію за допомогою «голосів, які зникають».

Авторка пише про homo soveticus — тип, який виник унаслідок спроб радянської системи переробити психологію людини. Його представники не зникли разом із СРСР, який пішов на дно, як легендарна Атлантида, — вони залишилися жити в цьому ж просторі, пережили складні 1990-ті. Хтось розчарувався в минулому, інші вважають, що теперішні часи ще гірші. Дехто не вписався в інтер’єр нового часу, не зміг забути молодість — налаштованість на вічність. Нова реальність по-іншому розподілила ролі. Всі вони травмовані радянською дійсністю, незалежно від ставлення до комуністичних ідеалів.

«Комунізм мав божевільний план — переробити «стару» людину, — зазначено у передмові до книжки. — І це здійснилося… може, лише це і здійснилося. За сімдесят із гаком років у лабораторії марксизму-ленінізму створили окремий людський тип — homo soveticus. Хтось вважає, що це трагічний персонаж, а хтось називає його «совком». Мені здається, я знаю цю людину, вона добре мені знайома, я з нею поруч, пліч-о-пліч, прожила чимало років. Вона — це я. Це мої знайомі, друзі, батьки».

Крізь призму людських переживань Світлана Алексієвич показує «чорну магію» «червоної ідеї», реставрує радянську свідомість, показує, як жив соціалізм у людській душі, коли людей залізною рукою заганяли в щастя. Речі, які раніше мали сакральне значення, із розпадом псевдоімперії стали музейними експонатами, непотребом. Разом із уламками СРСР пішло на дно життя, спрагле мрій, надій, сподівань. Нові реалії — як декорації з чужого життя.

Водночас люди, виховані режимом, утомилися від червоного — від закривавлених ідей комунізму, тюрем, таборів, втомилися боятися, жити, ніби метелики в цементі. Народ — це не плем’я, яке поклоняється своєму вождю. Це насамперед особистості, які чинять опір системі — великій рибині, яка поїдає мальків. Істина, яку важливо зрозуміти, особливо зараз, коли над нами нависає привид СРСР.

«Час секонд-хенд» — це мій діагноз нам, діагноз тому, що ми зробили за 20 років, нашому злочинному романтизмові та, як зараз вважаю, нашій мовчанці, нашій теперішній німоті й мовчанню еліти», — зазначає письменниця.

Почитайте книжки Світлани Алексієвич — озирніться в минуле. Пропоную кілька цитат із видання:
«Велика ідея потребує крові».

«Наше… радянське життя… це була спроба альтернативної цивілізації, якщо хочете. Якщо з пафосом…»

«Купили про всяк випадок квіти. Не будуть же стріляти в людей із квітами».

«Вичерпую із себе радянськість відрами».

«Який сенс змінювати уряд, якщо ми самі не змінюємося?»

«Натовп ніколи нічого не вирішує, вирішують особистості».

«Армія — це тюрма, в якій термін відбувають за конституцією».

«Командир просив: «Тільки не стріляйтеся. Людей списати легше, ніж патрони».

«Як запалає вода, як її погасити? — кажуть абхазці. Так вони кажуть про війну…»

«Війна — це коли жити хочеться».

«Загалом ми люди війни: або воювали, або готувалися до війни».

«У нього, якщо наймешся працювати — не вкрадеш, не поспиш. Фашист!»

«Росія змінювалася й ненавиділа себе за те, що змінювалася. «Непорушний Монгол», — писав про Росію Маркс».

«Ми вірили, що завтра — буквально завтра — почнеться свобода. Почнеться з нічого, з наших бажань».

«Свобода нашій людині — як мавпі окуляри. Ніхто не знає, що з нею робити».

«…Людська правда — це цвях, на який кожен вішає свого капелюха».

«Комуніст — це той, хто Маркса читав, а антикомуніст — це той, хто його зрозумів».

«Ми виросли в країні, де гроші, можна сказати, були відсутні».

«Тридцять сьомий рік… Двоє старих більшовиків у камері. Один каже: «Ні, не доживемо ми до комунізму, але наші діти…». Другий: «Бідні наші діти!».

«А зараз часу на почуття ні в кого немає — всі гроші заробляють».

«Ніхто не хотів гарно вмирати, всі хотіли гарно жити».

«Нас взяли не танками та ракетами, а зруйнували те, в чому ми були найсильнішими. Наш дух».

«Тільки радянська людина може зрозуміти радянську людину».

«Комунізм — як сухий закон: ідея гарна, але не працює».

«Війна — це болото, легко влізти й важко вилізти».

«Від усякого болю один у нас засіб — терплячість».

«Людина повинна за всіх часів обирати: свобода або добробут і гаразди в житті, свобода зі стражданням або щастя без свободи. І більшість людей іде другою дорогою».

Андрій ОМЕЛЬНИЦЬКИЙ, “Вільне життя”

Фото з вільних джерел