Вся правда про тернопільску освіту

Неможливо уявити сучасне суспільство без інформації, без засобів її передачі, без об’єктивного погляду на події і факти нашого життя, що забезпечують професійні журналісти. Демократичне суспільство наділяє працівників засобів масової інформації великими правами, але журналісти несуть і велику відповідальність перед суспільством, яка має базуватися, насамперед, на їхній етичній поведінці та моральній свідомості – цього навчають ще з студентської лави майбутніх журналістів.

Усе це спало на думку після проведення начальником управління освіти і науки облдержадміністрації Іваном Запорожаном 23 травня 2011 року прес-конференції з приводу закінчення в області 2010/2011 навчального року. Через годину-другу після зустрічі з журналістами досить поважна центральна газета “Дзеркало тижня” розмістила на власному сайті матеріал “У Тернопільській області через брак коштів та зменшення кількості учнів закривають школи”, а десятки періодичних видань передрукували з посиланням на цю газету інформацію, називаючи її масовим закриттям шкіл у нашому краї.

Не вважаємо за необхідне в ситуації, що склалася, з’ясовувати стосунки з місцевим журналістом, з подачі якого з’явилося це повідомлення. Тим більше, що в нікого з дванадцяти його колег, присутніх на прес-конференції, не виникли подібні сумніви і необ’єктивна оцінка досягнень освітян області.

Тому ставимо собі за мету перш за все довести до широкого загалу правдиву інформацію про стан справ та справжні реалії освітянської галузі регіону. Спростовуючи тезу про “брак коштів”, зазначаємо, що в 2011 році на фінансування закладів освіти області передбачено 1 млрд. 345,5 млн. грн., що на 91,5 млн. більше, ніж у 2010 році. Щодо можливого вдосконалення в перспективі мережі загальноосвітніх шкіл, що подано як “масове закриття”, то хочемо заспокоїти громадськість і представників засобів масової інформації, зокрема і тих, які проживають за межами нашого краю, що на Тернопільщині здавна шанують традиції шкільництва Галичини, де поряд з Церквою в повазі та пошані була школа і в усі часи активно підтримувалася сільською громадою. До закриття будь-якого навчального закладу, особливо в сільській місцевості, підходимо обережно і виважено, пам’ятаючи, що школа визначає майбутнє села. У підтвердження цього наводимо конкретний факт: якщо в 1991/1992 н.р. у 872 школах області навчалося 163,8 тис. учнів, то в 2010/2011 н.р. відповідно в 879 закладах – 113,5 тис. осіб. Нині на Тернопільщині діє 91 загальноосвітня школа І ступеня з чисельністю до 10 учнів (для прикладу в сусідніх Закарпатській (40), Івано-Франківській і Рівненській – по 23, Чернівецькій (4) областях). Чи є потреба щось коментувати з цього приводу? Якщо і закривається або тимчасово призупиняється діяльність навчального закладу (в області це востаннє відбулося у вересні 2010, а не в 2011 році, як подається в ЗМІ), то тільки через відсутність дітей певної вікової категорії у конкретному населеному пункті. І це реальна дійсність, а не чиясь забаганка.

Вирвана з контексту виступу очільника освіти фраза “немає особливих перспектив і з підвезенням учнів, які перейдуть в інші школи”, так як сьогодні потрібно ще 56 шкільних автобусів, немає нічого спільного з матеріалами прес-релізу, який було вручено кожному журналісту до початку прес-конференції. Організованим перевезенням на Тернопільщині (шкільними, рейсовими, відомчими автобусами, іншими видами транспорту) охоплено майже 95 відс. школярів, що є одним з найкращих показників в Україні. А мова то йшла про забезпечення підвозу учнів лише автобусами, що передбачалися для області програмою “Шкільний автобус”, і їх потрібно ще 56.

Демографічна ситуація, як і міграційні процеси, – це об’єктивні фактори, які суттєво впливатимуть на певні структурні зміни в суспільстві, у тому числі й в освіті. Попри все, маємо гуртом: органи виконавчої влади і місцевого самоврядування усіх рівнів, територіальні громади, батьки, керівники підприємств, установ і організацій – спрямувати зусилля, кошти й увагу на підтримку школи, створення в ній сучасних умов для надання якісної освіти, гідних умов праці й зарплати вчителя, пошанування в суспільстві потреби знань.

Не такої “уваги” до себе заслужили освітяни Тернопільщини. Цікавить лише одне: кому це вигідно і хто за цим стоїть?