Як правильно судитися з Ощадбанком

Кредитний і будівельний бум 2006-2008 років зробив багатьох українців власниками квартир, будинків і землі, куплених на позичені кошти. Однак криза та девальвація гривні перетворила більшість щасливих позичальників на банкрутів.

Населення бідніє, кредитні установи збагачуються за їхній рахунок, нараховуючи за виданими позиками фантастичні неустойки, а влада у ситуацію не втручається. Більше того, Верховна рада, демонструючи незвичайну для України погодженість дій, приймає агресивні і ворожі щодо населення закони.

Однак стан позичальника стає безвихідним тоді, коли у нього зникає воля до пошуку виходу. У період масового кредитування помилки робили не тільки позичальники, але й банки. Сьогодні неточності банків, зроблені при видачі або обслуговуванні кредиту, можуть стати рятівними для споживача.

Приклад – огріхи, допущені при валютному кредитуванні державним Ощадбанком.

10 травня 2007 року НБУ прийняв постанову №168 “Про затвердження правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту”. Пункт 3 документа зобов’язав установи вказувати у договорі всі витрати позичальника у валюті платежу.

Однак Ощадбанк, видаючи валютні позики в Одеській області – договори в інших областях автор не перевіряв, розрахунки сукупної вартості кредиту і графіки його погашення затверджував з позичальником у гривні.

Таким чином, хоча кредит видавався валютою, зобов’язання з його погашення фіксувалося в гривні. Звісно, ця помилка банку ним ігнорувалася, і позичальникові відкривали позичковий рахунок і рахунок для зарахування відсотків у валюті.

Коли ж виникла необхідність звертатися в суди у зв’язку з тим, що криза позбавила клієнтів можливості обслуговувати валютні кредити, ця проблема швидко виявилася, і банку довелося її вирішувати.

Рішення знайшлося доволі примітивне. Подаючи позови, Ощадбанк забирав з договору графік погашення, надаючи, таким чином, суду перекручену інформацію. Якщо при цьому позичальник не заявляв своїх заперечень, зустрічних вимог або визнавав позов, кінцеве рішення суду було на користь банку.

Беручи участь у спорі з банком, позичальник може використати власний екземпляр кредитного договору з графіком. Навіть якщо він загубив свій екземпляр, ухвалою суду про забезпечення доказів можна зобов’язати банк надати відсутні додатки.

Звісно, при наявності цих доказів вимоги банку автоматично стають такими, що не відповідають умовам договору і не підлягають задоволенню судом. При цьому важливо визначитися, що просити в суду, звертаючись із зустрічним позовом.

Можна говорити, що кредитний договір було укладено внаслідок помилки позичальника, що наступило через надання банком у графіку недостовірної інформації про суму і валюту платежу. Стаття 229 Цивільного кодексу в цьому випадку передбачає недійсність такого договору.

Можна вести мову про те, що договір укладений внаслідок обману позичальника банком. Правда, у цьому випадку треба доводити такий намір банку. Це нескладно зробити, відправивши кілька листів із запитом про роз’яснення порядку погашення і пропозицією прийняти виконання договору відповідно до узгодженого графіка.

Автор це вже зробив. У задоволенні пропозиції прийняти виконання так, як погоджено в графіку, банк відмовить. А що він відповість на запит, чому вимоги банку не відповідають умовам договору, не відомо – це автор ще не писав.

Однак не відповісти він не може, бо пункт 4.1.3 кредитного договору зобов’язує банк “забезпечити позичальника консультаційними послугами, необхідними для видачі кредиту і виконання умов договору”.

Відтак, намір банку обдурити клієнта підтверджується двома аргументами: більшими, ніж передбачає договір, фактичними витратами позичальника і письмовою відмовою установи прийняти належне виконання.

Стаття 230 Цивільного кодексу в цьому випадку передбачає недійсність такого договору і відшкодування збитку винною стороною в подвійному розмірі.

Як варіант можна вимагати розірвання кредитного договору, посилаючись або на норми закону “Про захист прав споживачів” у зв’язку з наданням недостовірної інформації про сукупну вартість кредиту, або на пункт 2 статті 651 Цивільного кодексу у зв’язку з істотним порушенням договору з боку банку.

Останнім варіантом формулювання вимог до банку може бути позов про примушення до вчинення певних дій, у якому заявляється вимога зобов’язати банк прийняти належне виконання договору в строки і в сумах, зазначених у графіку.

Ця вимога ґрунтується на нормах статей 6, 627 і 629 Цивільного кодексу – свобода договору та обов’язковість його для сторін. Для банку такий позов є найменш болісним, бо кредитна установа продовжує одержувати процентні доходи, хоча і в меншому розмірі, ніж розраховувала.

Якщо оцінити всі ці варіанти за трудомісткістю і перспективністю одержання очікуваного результату – позитивного рішення суду, то найважчим у доведенні і найменш перспективним є варіант з обманом, найбільш імовірним – з помилкою, ще перспективнішим – варіанти з розірванням угоди або примусом.

Безумовно, банк буде все заперечувати, але не особливо активно, бо складно доводити, що “сажа біла”. Проте у будь-якому випадку буде доцільно підсилити свою позицію правильно поставленими в суді питаннями до представника банку.

Наприклад, для позову про розірвання договору або примушення до прийняття кредиту за графіком питання можуть бути наступними.

1. Хто друкував кредитний договір і графік до нього: позичальник чи банк? Звісно, банк. Це питання необхідне для того, щоб позначити провину сторони у виникненні помилки і суперечки.

2. Чи є цей графік невід’ємною частиною договору? На це питання відповісти негативно представник банку не зможе, бо у договорі зазначено: всі додатки є невід’ємними частинами. Це питання необхідне як “місток” до наступного питання.

3. Якщо графік є невід’ємною частиною договору, чи є він так само обов’язковим для виконання сторонами, як і сам договір? Так ви змушуєте представника банку визнати, що графік є обов’язковим, але банком не виконується.

Для позову про недійсність договору внаслідок помилки питання до представника банку можуть бути такими.

1. Хто друкував кредитний договір і графік до нього: позичальник чи банк? Звісно, банк. Це питання необхідне для того, щоб позначити провину сторони у виникненні помилки й суперечки.

2. Ви згодні, що цей графік не відображає фактичні вимоги банку? Відповідь буде ствердна, бо банк заявляє вимоги у валюті, а графік – у гривні. Питання необхідне, щоб підкреслити незгоду банку із своїм же власним договором.

3. Якийсь інший графік сторонами затверджувався? Відповідь буде негативною, якщо клієнт не підписував інший графік, наприклад, при реструктуризації.

4. У цьому графіку зазначена ціна договору в гривні як сума всіх платежів за кредитом. Скажіть, ціна договору у валюті десь зазначена?

Відповідь буде – ні, бо банк розраховував ціну винятково у гривні. Питання потрібне для того, щоб підкреслити істотність помилки: ціна договору є істотною умовою відповідно до статті 632 Цивільного кодексу.

5. Скажіть, у договорі зазначена ціна, що не відповідає фактичним вимогам банку, у результаті обману? Звичайно ж, ні. Представник банку ніколи не визнає обман. Питання потрібне для того, щоб відфільтрувати характер правовідносин: якщо цифри не відповідають дійсності, але це не обман, виходить, це помилка.

Будь-які спроби опонента позичальника вселити суду думку, що цей графік є орієнтовним або довідковим, слід відбивати реплікою, що довідкова інформація міститься у довідниках, а договір є обов’язковим для виконання. Орієнтовним графік міг вважатися до підписання угоди, а після цього він став кінцевим.

Оскільки ціна питання немала, автор рекомендує перед зверненням до суду “запастися макулатурою”: відправити запити з копією договору і графіка до НБУ і Держкомітету з питань технічного регулювання і споживчої політики з пропозицією вказати їх незалежну думку про те, як варто розраховуватися за даним кредитом.

Це звернення повинно містити посилання на частину 2 пункту 7 статті 11 закону “Про захист прав споживачів”, де зазначено, що кредити на придбання житла є споживчими кредитами, і на пункт 8 статті 18 цього ж закону про те, що “нечіткі або двозначні положення договорів тлумачаться на користь споживача”.

Відповіді цих установ юридичної сили не мають – це лише думка, але позивач може використати їх як додатковий аргумент у суді. Доцільно також буде залучити зазначені державні органи третіми особами у судовий процес.

Звичайно ж, з боку Ощадбанку можуть бути спроби домовлятися із суддями про ухвалення останніми умисно неправосудних рішень, ігнорування графіка і стягнення з позичальника сум у валюті, які договором не передбачалися.

Пара таких рішень уже з’явилася. Перше прийняв суддя Малиновського районного суду Одеси Сегеда, друге – суддя Білгород-дністровського суду Гукаленко. Обидва рішення зараз переглядає Апеляційний суд Одеської області.

Є упевненість, що такі випадки будуть поодинокими, оскільки неправомірність вимог банку в цьому випадку надто явна, а ціна питання надто велика.

Звертатися з позовом до суду можна, навіть якщо клієнт раніше вже програв суд банку щодо цього ж кредиту. Просто в такому випадку слід порушити питання про розірвання кредитного договору з наданням розстрочки на повернення боргу, бо позичальник змушений розривати договір з вини банку.

Оскільки банк, звертаючись до суду, вимогу щодо розірвання договору не заявляє, отже, суд це питання не розглядав. У випадку позитивного рішення суду у клієнта виникне можливість переглянути попереднє рішення на користь банку у зв’язку з новими обставинами. Головне пам’ятати: дорогу подужає той, хто йде.

Описане в статті порушення характерне лише для Ощадбанку і тільки для угод, укладених після травня 2007 року. Однак воно не є єдиним виявленим порушенням – кредитні договори всіх банків писалися людьми, і позики видавалися людьми, а людині, як відомо, властиво помилятися.

Тож при уважному вивченні кредитної справи нерідко вдається знайти фактори, які забезпечують позичальникові або поручителеві певні вигоди.

Далі буде…

Андрій Степаненко, генеральний директор приватного підприємства “Гранд іншур”