«Як він тепер без неї…». Сьогодні у Тернополі поховають Віру Стецько

Сьогодні, 22 серпня, о 12 годині в Будинку жалоби, що на вул. Микулинецькій, тернополяни востаннє попрощаються із мистецтвознавцем, краєзнавцем, пінзелезнавцем, музейним працівником, громадсько діячкою, неймовірно гарною і доброю Жінкою Вірою Стецько, яка відійшла у засвіти на 61-му році життя недільного ранку 21 серпня.

“Не стало багатолітнього обличчя Тернополя, його душі, аури, світла, — пише у соцмережах Mykhajlo Masliy. — Вона боролася з невиліковною хворобою до останнього подиху. До свого відходу і зустрічі з Творцем була готовою у будь-який момент, знаючи те, що кожен з нас смертний. Найбільше тривожилася за Дмитра: «Як він буде сам-один… Без мене…». Стецьки: Віра і Дмитро — вона його звала Дмитрусь — упродовж останніх десятиліть були дивовижним мистецьким альянсом, вельми екзотичною високо інтелектуальною подружньою парою, на яку рівнялися, з якої брали приклад, яку любили, якою гордилися, яку шанували навіть ті, хто заздрив, хто не зміг пробачити їхнього таланту, а особливо щасливого та завжди усміхненого погляду.

Для багатьох вони були «не від того світу», а для тих, хто справді розумів і Віру, і Дмитра, обоє становили той елітний галицький моноліт, який ще довго височітиме над усіма іншими. За життєвою позицією, за їхнім розумом, мудрістю, духовністю, патріотизмом, незламністю… Віра яскраво доповнювала свого чоловіка, присвятила йому все життя. Вірна, віддана, розсудлива, розважлива, справедлива. Такою була і назавжди залишиться у вдячній пам’яті тих, хто добре знав її. А географія її друзів сягає багатьох країн та континентів. Її не можна було не любити.

Вірі пощастило з Дмитром, а йому — з нею. Хтозна, кому більше.

Складно жити і розуміти таку рідкісну і талановиту творчу натуру, як Дмитро. Віра змогла. Ба більше, вона робила все, щоб він міг працювати. Знала з ким живе, кого любить, гордилася своїм чоловіком щоденно і щохвилинно. Мільйони цього не мали і не мають, не знали і не знають подібного. І нехай собі: Стецьки робили своє.

Так природою і лемківськими генами, а може, небесними зірками (за гороскопом він Скорпіон) було закладено, щоб Дмитро Стецько завжди був в опалі до інших, до влади, до режимів, до звань, спілчанських об’єднань. Він — індивідуум, який залишається у своєму внутрішньому світі, до якого не підпускає нікого. У ньому сидить дух вічного бунтаря. А ще — вічна боротьба. Із самим собою, з полотном, яке ще недописане, творчими планами та ідеями, які не реалізовані. У ньому це жило, живе і буде жити. На щастя, він працював і далі плідно та успішно це робить не лише на державному рівні, а то й європейських і світових зразків. І є результат! Його самобутні високопрофесійні роботи є в найсерйозніших державних та приватних колекціях багатьох країн світу. Його ім’я заслужено занесено до найповажніших світових мистецьких енциклопедій.

 Ще вчора Стецько зізнавася: «Я найбільше відповідальний перед дружиною. Віра для мене — друг, порадник, перший критик і вічний цензор. За її поглядом можу знати, яку роботу зробив. Якщо вдала, вона обов’язково поцілує мене. Дуже боявся, коли ще був холостим, мати таку дружину, яка б мені заважала. Навіть і тут боровся зі своїм характером. Одружився 33-річним. Віра влаштовує мене на всі сто відсотків. Ось цей дитячий і юнацький образ коханої, який виношував, якраз у ній яскраво втілений. Мистецтво вимагає, щоб йому віддаватися повністю, без остатку. І Віра як творча натура мене в цьому постійно підтримувала і підтримує».

А нині думається: «А як він тепер без неї…».

На все воля Господня”, — кінець цитати.

Фото з відкритих джерел.