У Тернополі Юрій Андрухович з Karbido перетворили гравюри в пісні

В основі “Літографій” – альбому Юрія Андруховича та гурту Karbido – сім віршів Патріарха циклу “Літографії старого Станіслава”. Вони присвячені окремим епізодам історії Івано-Франківська (він же Станіславів), рідного міста письменника.

Про це Юрій Андрухович зрелаксовано розповідає на прес-конференції у тернопільській книгарні “Є”, що передує концертові в “Козі”. Поруч нього – колеги з Karbido – Томаш Сікора (саксофони, електроніка) та Ігор Гнидин (ударні). Крім того, у гурті бере участь Марек Отвіновський (бас, голос). Тож, пан Юрій відзначає, що сьогоднішній склад міжнародний, але рівноправно в ньому представлені українці та поляки – два на два.

“Літографії”, цебто гравюри на камені, – п’ятий альбом Юрія Андруховича з музикантами Karbido. Попередні, як пише в анотації, “означили шлях, на якому поетичні візії входять у неперервний діалог, а іноді й у безкомпромісну конфронтацію з музичними. Так виникає цілком особливий Третій Світ – простір, де поезію від музики вже не відокремити”.

Оця поезія, котра чується як органічно пісенна, такою спочатку не замислювалась. Юрій Андрухович пояснює:

– Ці тексти написані наприкінці вісімдесятих. Начебто я не міг тоді відчувати, передбачити, що колись буду це виконувати з такими винятково добрими музикантами такого рівня й такого класу. Тоді просто намагався вкладати в ці вірші щонайбільше того, що називають музикальністю. Музикальність поезії (а поезія може бути й антимузикальною, і це теж цікаво), як правило, складається з двох компонентів – ефектів ритмічних, тобто пошуку дуже несподіваних ритмічних структур; і компонентів звукових, фонетичних, тобто пошуку словесних, звукових перетинів, які дають музикальний ефект. Тому можна писати вірші таким чином, аби вони лилися, як своєрідна музика. І коли минуло багато років і, задається, то була осінь шістнадцятого року, ми зібрались, провели тиждень, працюючи – постали “Літографії”.

Так само, як тексти по-новому зазвучали в музиці, по-новому, через три десятиліття, зазвучали їхні сенси.

– “Літографії” – цикл, що через нього намагався зрозуміти рідне місто. Бо я це місто не любив і намагався з нього втекти якомога раніше: був дуже щасливий, коли вступив у Львові до поліграфічного, я вирішив: “Прощавай, Франківськ, більше сюди не повернуся”, але потім довелося повернутися, не маючи іншого міста. Треба було зрозуміти в чому його краса, які в нього є таємниці. І всі ці моменти, яких не знав чи ігнорував, приходили якось закономірно – я зустрічав тих людей – краєзнавців, істориків, архітекторів, – котрі ділились знахідками, розробками. Я читав їхні матеріали,  в мене спрацьовувало – що ось, це може стати віршем. У цьому циклі є вірші про події, іноді це тексти-картинки, що не мають подієвої прив’язки. Тож у цьому проектові стали в пригоді мої давні тексти, але ж не завжди так буде. Тож створення нових текстів є нагальною потребою.

Анна Золотнюк.

Фото Івана Поливоди.

загрузка...

Comments are closed.