Знайомство зблизька зі студентом із Сирії, який навчається у тернопільському університеті

Шіяр Алі – студент 4 курсу факультету комп’ютерно-інформаційних систем і програмної інженерії ТНТУ ім. І. Пулюя. Приїхав у Тернопіль із Сирії – довелося бігти з країни через війну з Росією. За час навчання вивчив українську, багато мандрував нашою країною, а ще здійснив дитячу мрію – став програмістом. Нещодавно його наукові доробки були представлені на “Наукових пікніках”. “Погляд” зустрівся з іноземцем – нотатки з розмови пропонуємо до уваги читачів.

Про схожість України і Сирії

– Я – із міста Камишлі області Курдистан у Сирії, – тут і далі розповідає Шіяр Алі. — Моя країна розташована поруч з Іраком, Ізраїлем, Йорданом, Ліваном, Туреччиною, Йорданією. Кількість населення – як майже половина України — 18 мільйонів осіб.

На жаль, у Сирії вже впродовж шести років триває війна. Як і тут, в Україні, через Росію. Усе теж почалося зі звичайної революції. Президент Сирії з 2000 року Башар аль-Асад фактично успадкував цю посаду від свого батька Хафеза аль-Асада, який був главою держави 30 років. Вони створили в нас таке собі королівство. 

Паспорт громадянина Сирії я отримав лише у 2012 році – у свої 22 роки. Моїм рідним братам досі не дали жодного документа. Без паспорта, згідно з законодавством Сирії, не маємо права ані закордон їхати, ні займатися бізнесом на своє ім’я. Навіть, коли, приміром, приїжджаю в інше місто, не маю права ночувати в готелі. Поселяють, лише коли хтось із знайомих з документом поручиться за тебе. Так триває з 1965 року, відколи у багатих сирійців примусово відібрали паспорти. 

2004 року ми, курди, зібралися на революцію проти президента, через це до нас дуже погано ставляться. А в Сирії проживає орієнтовно 4 мільйони курдів. Більшості заборонено розмовляти курдською мовою, дозволено лише арабською.

У 2004 році мій старший брат Фархад був помер від тортур у тюрмі сирійського баасистським режиму…

2012 року Башар аль-Асад дозволив видачу паспортів курдам, аби меншина стала прихильнішою до нього. Але люди вже давно не вірять своєму президенту і навряд чи стануть на його бік коли-небудь.

“За українськими мірками сім’я у нас велика”

Тато не має паспорта, то весь свій бізнес переписав на друзів, у яких є відповідні документи. Його підприємство спеціалізується на реалізації тваринного м’яса. Ще займається видобутком піску для будівництва – це бізнес також записаний на інших людей.

За українськими мірками сім’я у нас велика – десятеро дітей. Два брати зараз з батьками в Сирії. Ще троє братів і чотири сестри виїхали у Швейцарію як біженці в кінці 2012-го – на початку 2013 років, коли стало зовсім небезпечно через війну.

Мама і тато – старші люди, не захотіли полишати батьківщину, навіть таку небезпечну. Їм вже важко звикати до нової мови, умов. Мама, приміром, розмовляє тільки курдською, в її віці важко освоїти іншу мову.

Полишаючи дім, ми з братами і сестрами сподівалися, що ситуація в Сирії незабаром налагодиться, максимум за рік чи два зможемо повернутися додому. Але минуло вже 5 років… Зрозумів, краще вже не буде. Якщо повернуся у Сирію, назад не виїду.

Бути студентом

У Сирії я вчився університеті Тішрін в місті Латакія. Одразу на двох факультетах – здобував фах будівельника-інженера та перекладача з англійської і арабської мов. Але змалечку хотів стати програмістом.

В Україну я потрапив через друзів-сирійців, які на час мого вступу до ВНЗ вже навчалися в Івано-Франківську і Харкові. Спочатку я приїхав у Харків, але там було дуже складно жити – занадто велике місто для мене. Через півроку забрав документи з вишу, сподіваючись вступити в Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу. Але спізнився з подачею документів. Тоді спробував у Тернопільський національний технічний університет, все вийшло.

Зараз я на четвертому курсі факультету комп’ютерно-інформаційних систем і програмної інженерії. На початку липня у нашій групі буде випускний. Далі, мабуть, залишуся в магістратурі ТНТУ, паралельно планую навчатися у Польщі за системою подвійного диплому. Навчання допомагають оплачувати батьки.

Улюблені місця у Тернополі – озеро, парки, кав’ярні. Це дуже спокійне і комфортне місто. Мені тут добре.

У вільний час люблю подорожувати Україною, вже багато де був – у Львові, Рівному, Рогатині, Кам’янці-Подільському. Особливо мене цікавить дизайн інтер’єру старих українських церков.

Ціни в порівнянні

Перед українською і сирійською революціями базові ціни в наших країнах були майже однакові. Але через війну все значно подорожчало. У Тернополі зараз все дорожче, ніж в нас, хоча відрив не надто значний.

Наукові проекти

Я почав працювати над науковими проектами минулого року. Якось викладач Олег Назаревич вперше показав нам борд, на якому можна писати програми. Після пари я попросив його розтлумачити детальніше, як все-таки це працює. Нові знання дуже зацікавили. Відтоді почав замовляти в інтернеті необхідні деталі для експериментів, вчитися писати програми.

Нещодавно з друзями демонстрували в університеті програмне забезпечення “Розумного будинку”, яким можна керувати завдяки смартфону.

Самотужки сконструював радар, який показує будь-які об’єкти в 90-сантиметровому радіусі, та систему паркування авто, яку показував на нещодавніх “Наукових пікніках” у Тернополі. Розробка дозволяє запаркувати машину, не пошкодивши її сторонніми об’єктами, – програма виводить небезпечні об’єкти в певному радіусі на монітор в салоні авто. Авжеж, це не ноу-хау, таке вже давно використовують. Але я придумав, як максимально здешевити це обладнання для користувачів і зробити так, щоб його можна було встановлювати на будь-яке авто. Вартість мого обладнання – всього 300 гривень.

Проект про паркування детально описаний в моїй дипломній роботі, захист якої запланований на 25 червня. Перед захистом не хвилююся, адже неодноразово виступав зі своїми проектами перед великою публікою у Тернополі. Можу вже з закритими очами все показувати і розповідати (усміхається – ред.).

У користуванні – шість мов

Я вивчив українську, бо вважаю, що кожен, хто хоче тут жити, має знати державну мову. Мені не комфортно розмовляти російською, хоч розумію її. Знаю ще англійську, трохи польську, рідні – арабська і курдська.

Перспективи

Робота програмістом доволі перспективна і зарплата висока навіть тут, в Україні. Двічі пробував влаштуватися на роботу за фахом, але поки що роботодавці відмовляють. Втім, не засмучуюсь і обов’язково пробуватиму ще!

Ірина Юрко.

Фото з приватної галереї Шіяра Алі.