У Тернополі син відрікся від матері через церкву
15-річний Ваня в образі на матір за те, що звалила на нього турботу про молодшого братика.
Школяр Іван з Тернополя має намір позбавити свою маму батьківських прав. І у своєму рішенні він непохитний, хоча всі просять хлопця одуматися. Про матір та сина ніхто слова поганого сказати не може. Жили хоч і скромно, але тихо і мирно.
Чому підліток повстав проти найріднішої людини, з’ясовувала “КП”.
“Я ДАВНО МАВ ЦЕ ЗРОБИТИ”
У Тернопіль Лілія повернулася в кінці січня з Польщі, де півроку пробула на заробітках. Кімната в гуртожитку, де кілька років тулилася сім’я, була порожня. Про те, що тут жив 15-річний Іван та його 2-річний брат Мирослав, нагадували тільки дитячі речі. Виявляється, через тиждень після того, як жінка виїхала за кордон, синів за розпорядженням соціальних служб забрала міліція. Старший виявився у притулку, а молодшого віддали батькові.
Жити одна після довгої розлуки Лілія не захотіла і, підключивши громадськість та прокуратуру, відвоювала Мирослава. А ось Іван несподівано навідріз відмовився від матері. Зараз чиновники мерії оформляють позовну заяву про позбавлення Лілії батьківських прав на 15-річного сина. Пакет документів надійде до суду.
– Я давно повинен був це зробити, – каже в телефонній бесіді з “КП” Іван. – Я довго терпів, прощав їй все, що вона робила, але вже не витримую.
Як зізнався Іван, всі тертя виникали тільки через те, що він відмовлявся ходити на богослужіння в релігійну громаду, яку відвідувала мати. А так в сім’ї панував мир. До того ж Іван жив і навчався в школі-інтернаті і тільки по вихідних днях відвідував рідних.
Наполегливість матері привести його до церкви лякала і дратувала. Але навіть не це стало останньою краплею. Їдучи за кордон на заробітки, Лілія залишала Івана з маленьким братом, а яка з нього нянька?
Вперше на плечі Івана лягла турбота про тримісячну дитину. Другий раз йому довелося готувати, годувати, купати вже дворічного. Хлопцеві довелося забути про школу, зустрічах з друзями і повністю присвятити себе домашнім клопотам.
Той день, після якого мама зникла на півроку, Іван запам’ятав надовго.
– 20 серпня я прийшов додому пізно – підробляв різноробочим. Втомився, зголоднів, стукаю в кімнату, а мені ніхто не відкриває, – розповідає Іван. – Зайшов до сусідки, у якої ключ залишаємо, а у неї на ліжку лежить Мирослав. “Мама поїхала до Польщі. Ну, ти знаєш. Забирай малого і йди додому”. До 9 вересня я був з братом і в школу не ходив. Потім міліція разом з опікунською радою нас забрали до притулку. Вона (Іван намагається не називати Лілію мамою) подзвонила через місяць. Я їй сказав: “Забери мене з притулку”. У відповідь почув: “Не можу приїхати, є робота!” Яка вона після цього мати?! Їй наплювати, що з нами і де ми. У мене за всі ці роки так накипіло на душі. Адже якщо мати народжує дітей, то на неї покладаються певні обов’язки щодо їх виховання. Але вона, на мій погляд, погано виконує це. Я не хотів навіть їхати додому на вихідні з інтернату.
“ТРЕБА ШУКАТИ КЛЮЧ ДО СИНА”
Налаштований Іван найрішучішим чином. На примирення йти не хоче.
– У мене зараз дуже важкі часи. Я прошу Господа, щоб він мені допоміг, – голосить Лілія. – Мого сина півроку переконували, що мати погана. Коли я повернулася з Польщі, побачила в ньому великі зміни.
Жінка не вважає себе винною.
– Так склалося, що я одна виховую дітей, – пояснює Лілія. – Живемо ми на допомогу з соцзабезу і мої випадкові заробітки. З маленькою дитиною постійну роботу складно знайти. Допомагає, чим може, батько Мирослава. І я не спонтанно зірвалася і поїхала. Я попросила сусідку за дітьми доглянути. Ваня такий впертий. Я з ним намагалася поговорити, щоб одумався, але він мене не слухає. З одного боку, я його навіть розумію. Він хоче бути самостійним. Я не хочу на нього тиснути, у нього зараз вік непростий, мені треба шукати ключ до серця сина. З іншого боку, не хочу його відпускати і не хочу нікому віддавати.
У мене з ним стосунки були прекрасні. Ніколи не била його, ні в чому не відмовляла. Напевно, розбалували. Ріс Ваня без батька, а мені не хотілося, щоб він у чомусь був ущемлений. Ось і дочекалася.
“МАТИ ЗАБРАЛА У ДИТИНИ ДИТИНСТВО”
В області це не перший випадок, коли підлітки звертаються в управління у справах неповнолітніх з проханням позбавити батьків батьківських прав. Але в кожному випадку сім’ї були неблагополучні. У цьому випадку інспектори не можуть нічого поганого сказати про Лілію. Жінка не зловживає спиртним, не веде розгульний спосіб життя. Тільки надто релігійна.
– Ми не раз говорили з Іваном, адже рішення, яке він приймає, дуже непросте, але він налаштований рішуче, – підкреслює член опікунської ради Тернопільського міськвиконкому Людмила Петрусевич. – Мати, звичайно ж, не хоче, щоб її позбавляли батьківських прав. Але є підстави – вона неодноразово виїжджала до Польщі і залишала немовля на підлітка. Фактично мати забрала у дитини дитинство. Іван на опікунській раді нам розповів, що ніхто йому не допомагав доглядати за молодшим братом, все доводилося робити самому – і в магазин за продуктами бігати, готувати, прати, прибирати і так далі. Змушений був пропускати школу. Іван не захотів йти на примирення і давати зворотний хід своїй заяві не став.
Опікуном хлопця захотів стати двоюрідний брат Івана – 29-річний лікар. Його кандидатура вже затверджена. І в опікунській раді не сумніваються, що підліткові краще буде з ним, а не з матір’ю. У тому, що суд стане на сторону Івана, не сумнівається навіть сама Лілія.
– Мені здається, що мене можуть позбавити батьківських прав, незважаючи ні на що, – плаче вона.
ДОСТУКАТИСЯ ДО СЕРЦЯ НЕ ВДАЛОСЯ
Зараз з Іваном працюють психологи, вмовляють помиритися з матір’ю, але це не допомагає. Педагоги вважають, що хлопець виграє, якщо позбудеться матері. У нього з’явиться більше свободи, менше зобов’язань, можливість розпоряджатися готівкою. Його опікун буде отримувати матеріальну допомогу 2500-2600 гривень.
– Опікун проговорився, що планує ці гроші віддавати Івану, – каже Володимир Завіша, директор Центру соціальної реабілітації дітей, де зараз проживає підліток. – Хлопчик буде матеріально незалежний. У нього з’явиться шанс вступити до будь-якого навчального закладу поза конкурсом. Якщо він буде вчитися, то до 23 років отримуватиме підвищену стипендію.
Можливо, це зіграло роль у тому, що збирається зробити Іван. Він, до речі, дуже підкований в юридичних питаннях.
– Я йому не раз пояснював, що мати треба приймати такою, якою вона є, іншої не буде, – каже директор Струсівской школи-інтернату санаторного типу Василь Кирилюк. – Але так і не достукався до його серця. Залишається гадати, як його життя складеться надалі.
Коментарі вимкнені.