“Солодкі спогади” про Бережанський склозавод

Ми , бережанці , до сьогодні згадуємо наш завод , як підприємство на якому працювало до 70 відсотків мешканців міста. А про якість бережанського скла – до тепер ходять легенди. Не один турист заходив у магазин і запитував чи неможна його купити. Але давайте з початку.

Пишу тільки про те , що памятаю я. У нас на заводі працювала бабуся. І тоді це було три зміни. Ми завжди спостерігали , як люди йшли на роботу по нашій вулиці , йшли групами по 5 -10 чоловік . Можна було звіряти по них годинники. Це був розквіт заводу і вже тоді усі знали завдяки кому . Пані Видойник Г.І. Чи потрібно нагадувати паньству , що килішки з заводу були у кожній бережанській хаті , але ніхто їх не купував , а якщо і купив то за копійки. На цьому краденому склі заробляли усі .. А особливо цінилися стаканчики з позолотою.

Далі почалися роки Незалежності. У 1993 році завод стає ВАТом. Все стало набагато гірше . Потрібно було шукати нові ринки збуту , нових постачальників сировини і навчати людей новим технологіям. І з цим усім Галина Іванівна успішно справилась. Але вже тоді зявились незадоволені , ті котрі немогли себе заставити не пити на роботі , не красти бо на заводі появилась приватна охорона , ну і ті хто не бажав навчатись. Якщо не помиляюсь і зміни було скорочено до двох. Мені пощастило папасти до Галини Іванівни у кабінет , я жебрав гроші на КВН у 1997 . Мені очі на лоба вилізли , коли я побачив пошту на її столі. Гори конвертів різної товщини та величинини , які вона навіть не читала , банально не було часу. Вона боролась за виживання заводу. Наскільки ця боротьба була вдалою судити не мені , а тим хто отримав свої акції. Завод працював і зарплату платили хоч і затримували , але тоді краще не було ніде. Затримки зарплати на півроку це була тодішня буденність, а декому її давали макаронами , зерном або радейками Маяк. Завод вижив , чи пережив ті часи і почав працювати , звичайно виробництво зменшилось , але і того вистачало для зарплати людям . СТАБІЛЬНОЇ ХОРОШОЇ зарплати.

Поповзли плітки , що є нові інвестори , які перетворять завод на шоколадку і гарантують великі прибутки та світле майбутнє. Єдине , що потрібно було, це на зборах акціонерів проголосувати і усунути пані Галину від керівництва. Далі були збори і всі акціонери , більшість простих робочих , проголосували за зміну керівництва. Проголосували за нову, молоду команду і завод очолив талановитий бережанський артист – барабанщик пан Гайдукевич В.О. Ну а далі пан Володимир і його команда взялися за роботу ….

Більше розповідати я нічого не буду . Я поїхав у далекі краї на заробітки і продовження історії ви спостерігали без мене.

Зараз завод це суцільна РУЇНА на яку навіть ворони срати не літають.

Скільки спроб було продати чи перезапустити завод , але жодної вдалої. Сумно , коли розумієш як ми помилилися

Діліться у коментарях своїми спогадами. .

P.S. Ви запитаєте , а що там з пані Галиною ?
Якщо не помиляюсь вона очолила, на декілька років , Славутський склозавод . До речі , він і сьогодні працює. Дуже сумно працює , але працює.

Світлина від Тараса Васькова.

Comments are closed.