Надзвичайні місця Тернополя

Часом трапляється так, що набридає абсолютно все – хочеться чогось нового, цікавого, якогось адреналіну, врешті-решт. Тоді в голові з’являються думки про те, куди можна піти, щоб отримати ці нові відчуття і враження.

Сотня

Скільки б вам не було років, вас гостинно приймуть на “сотні” (“стометрівці”). Хоча можна просто поспостерігати за тим, як там спілкуються самі неформали – байкери, готи, скінхеди та інші угруповання. Між собою вони, схоже, не ворогують, відтак, сидячи на зручному парканчику в своїх певною мірою дивацьких вбраннях, що виділяють їх із натовпу, мирно спілкуються. Зовні їхні стосунки нагадують теплі, родинні. Тільки-но починається “сотенне життя” – з ним з’являється і маса нових вражень і знайомств.

Циганка

Саме на цьому пляжі відбуваються традиційні байкерські “зібрання”. Як всі вже, мабуть, помітили байкерів у Тернополі чимало, відповідно, значна частина з них може похизуватись “байками”, які справді заслуговують на звання витворів мистецтва. Особливо приємно було бачити байкерів на “циганці” на День незалежності, коли всю їхню колону прикрасили жовто-блакитними прапорцями. Якщо вам цікаво, чим вони там займаються, приходьте на “циганку” у вихідні дні десь після опівдня, звісно ж, тільки у так званий “байкерський сезон”, коли ще погодні умови не перешкоджають руху на мотоциклах.

Пам’ятник шарі

Що таке “шара”, я думаю, пояснювати нікому не треба. А от “Пам’ятником шарі” у Тернополі називають кулі при вході у драмтеатр (що їх неформали ще називають “яйцями”). Отже, навіщо йти до “пам’ятника”? Трапляються ситуації у житті, коли “шара”, або ж “халява”, нам просто необхідна, і тоді, з вірою в диво, не завадить підійти до гладенької кулі (аналогічно “шара”-“шар”-“куля”) і провести по ній долонькою, попередньо загадавши бажання, здійснення якого неможливе без “шари”. Знаю точно, що до “пам’ятника” найчастіше ходять студенти в період здачі сесії – отже, якусь магічну силу він таки має. Принаймні поспостерігати за тим, як хтось інший натирає мозолі на “шарі”, також цікаво.

Острівець кохання

Не той, що в парку імені Т. Шевченка, а той, що в “Топільче”. І носить він свою назву не умовно, а цілком заслужено. Для того, щоб переконатися в цьому, достатньо піти в парк, коли вже хоч трохи стемніло. І, швидше за все, ймовірно, що в лівому його крилі ви не знайдете жодної вільної лавочки, де б не вирувало кохання. Вправляються в ньому і підлітки, і “бездомні” студенти, і молоді подружні пари. Часто біля цих лавочок у своїх візочках мирно посопують немовлятка. Атмосфера справді густо насичена коханням. До слова, праве крило “Топільче” відведене для влаштування там посиденьок з пивом чи банальних пиятик.

Собачі бої

Хоча назагал вони заборонені, все ж відбуваються, і у межах Тернополя зокрема. Відвідувати їх можуть лише обрані особи – ті, хто виставляє свого “бійця”, або ті, хто має фінансовий інтерес, тобто може зробити чималу ставку на когось з учасників боїв. Якщо хочете подивитись, як б’ються пси – то вам влаштує “бій” місцева дітвора майже в кожному дворі буквально за копійки. Знайти справжнє видовище буде нелегко і, як я вже згадувала, недешево, але цілком реально.

Блакитна лагуна

Тут, неподалік від центру, збираються тернопільські гомосексуалісти. Зі зрозумілих причин не вказую, де саме воно розташоване – ті, кому воно потрібне, про нього знають. Контингент “лагуни” – чоловіки віком від тридцяти років, які можуть прийти зі своїми “друзями”, значно молодшими за них. Інколи приїжджають представники нетрадиційної орієнтації з інших міст і навіть з-за кордону. Тут можна завести нові цікаві знайомства, а можна знайти і своє справжнє нетрадиційне кохання. “Вогники” трапляються щодня, крім вихідних, після дев’ятої години вечора. Отже, шукайте – і знайдете!

Капище

Це місце для жертвоприношень та проведення різних язичницьких обрядів та ритуалів. У Тернополі “капище” розташоване в парку “Топільче” в зоні, де стоять дерев’яні ідоли. Мій знайомий розповів, що був свідком того, як під час проведення одного відьомського ритуалу, виконання танцю та нашіптування заклинань жрицями просто на очах змінювалась погода. Коли саме відбуваються зустрічі на “капищах”, достеменно невідомо, але цілком очевидно, що в дні древніх язичницьких свят там можна побачити чимало цікавого.

Майовка

Місце зустрічі традиційних відьом. З давніх-давен одним з обов’язків кожної відьми, котра себе поважала, було відвідування щотижневого шабашу. На нього вони збиралися на мітлах, вилітаючи з комина свого дому, попередньо змастивши тіло маззю, виготовленої із суміші трав та жиру покійників. Слово “майовка” походить від назви місяця, коли відбувається Великий шабаш – перша ніч травня. Зараз традиція проведення “майовок” дуже змінилась – ніякої мітли, комина і жиру покійників. Але щотижневий шабаш залишився обов’язковим. На “майовку” можуть потрапити лише відьми, яких у Тернополі, до речі, досить багато. Кожна група “майовки” складається з 12 осіб, включаючи жерця чи жрицю (“білі” відьми). “Чорні” ж відьми об’єднуються в “ковени” з 13 осіб на чолі з Верховними жерцями. Де і коли відбуваються “майовки” – знають лише відьми. Відомо тільки, що “групи” “білих” відьом намагаються за опосередкуванням своїх знань та вмінь допомогти людям, а ковени – навпаки, нашкодити. Вони ворогують між собою, тому кожна “майовка”, по суті, є стратегічним планом протистояння групи “ковену”.

Ось так поволі ми переходимо до місць для тих людей, яким бракує для повного щастя адреналіну. Можна, звичайно, покататися на “Чортовому колесі”, але в Тернополі є значно страшніші місця. Приміром, Микулинецьке кладовище. Якщо потрапити в потрібний час в потрібне місце, то там ви, в кращому випадку, наштовхнетесь ніс в ніс із привидом, яких, за переказами, тут повно. Але, наскільки відомо, це не найстрашніше. Вряди-годи там можна зустрітись із місцевими сатаністами, які інколи люблять “повідриватись” на Микулинецькому кладовищі.

Заяча тропа

Так в народі називають центральну алею в Топільче. Там “полюють зайці”. Це чоловіки, які в силу певного психічного відхилення отримують максимальне сексуальне задоволення від публічної демонстрації своїх принад. Ексгібіціоністи (так їх називають “по науці”) зазвичай одягають плащ на голе тіло, а коли “жертва” підходить ближче – різко його розстібають. Якоїсь фізичної шкоди вони завдати не можуть, але, як зізнаються очевидці, шок після “заячої тропи” залишається надовго.

Будинок із привидами

Це домівка, розташована на “Дружбі” у приватному секторі, десь в межах вулиць Волинської-Луганського. Який саме будинок, з’ясувати не вдалося (можливо, це і добре). Відомо, що збудований він на місці колишнього кладовища, а це, як відомо, не найкраще місце для житла. Як розповідають старожили даного масиву, тільки-но звели цю будівлю, вона відразу стала епіцентром усілякої нечисті – звідти чулись моторошні крики, виття, вночі там блимало світло (хоч електрика ще не була проведена), а довкола дому часто кружляв вихор. Власник будинку все ж ризикнув оселити свою сім’ю там. Та коли згадані вище страхіття не припинились, а всі речі жителів дому почали літати по кімнатах, меблі “танцювати”, мов живі, звідти всі втекли. Дім довго стояв пусткою, та з часом його купили. Подейкують, що там оселилась жіночка, яку духи не турбують, або вона просто знайшла з ними спільну мову…

Бермудський трикутник

Про нього я чула лише раз, але те, що чула, – доволі моторошне. Один чоловік, який в силу обставин вночі мусивходити через центр, помітив: коли вибрати правильну позицію, то можна побачити прозорі стінки, що з’єднують пам’ятники Франку, Шевченку та Пушкіну. Знаєте, є такі зошити із зображенням на останній сторінці, яке можна побачити, піднісши зошит до кінчика носа і повільно віддаляючи його. Ось цим особливим поглядом можна побачити після півночі цей “трикутник”. А в ньому – кишма кишить всякими привидами. Можливо, що вершинами “трикутника” є не пам’ятники, а щось інше, адже будівлі не дозволяють побачити це достеменно. Привиди в “трикутнику” людей, що ходять біля них, не чіпають, просто шмигають поруч, як білі кульки. Не знаю, скільки разів той чоловік спостерігав “Бермудський трикутник” і в якому стані, але якщо вам це цікаво – спробуйте “намацати” прозорі “стіни”.

Кримінальні ями

В Тернополі є місця, де найчастіше трапляються різноманітні трагічні події. За спостереженнями начальника бюро судмедекспертизи, дорожньо-транспортні пригоди найчастіше трапляються на вулиці Тарнавського. І ніякої містики – там просто жахливе освітлення вулиці. Топляться найчастіше в озері неподалік пивзаводу. Однак не варто проводити якісь паралелі з цією обставиною (з пивзаводом). Просто там є місце, де мілина несподівано обривається – за нею глибока яма від снаряда.

А от бандитським кварталом Тернополя по праву можна вважати “Бам” – там найчастіше грабують, нападають, ґвалтують. Причина та ж, що й спричиняє до аварій – погане освітлення вулиць.

Кінець цивілізації

Є в Тернополі старе-старе польське кладовище неподалік від Микулинецького (дехто вважає, що саме воно є найстрашнішим). Закінчується воно лісопосадкою, а за нею і є та панорама, котру називають “кінцем цивілізації”. Як мені розповіли, візуально це надзвичайно моторошне і таємниче місце, яке наштовхує на роздуми про вічне. Чомусь мені видалось, що “кінець цивілізації” – це найстрашніше…

Оля Терещук, Турклуб