Як звучав Тернопіль минулого століття

ІЗ ЧОГО ПОЧИНАЛОСЯ МУЗИЧНЕ ЖИТТЯ В ТЕРНОПОЛІ? ЧОМУ МАНДОЛІННІ ОРКЕСТРИ БУЛИ ПОПУЛЯРНИМИ У ХХ СТОЛІТТІ? ХОРИ ЯКИХ СІЛ ВІТАЛИ В ЧАС ВІЗИТУ ДО ТЕРНОПОЛЯ АРХІКНЯЗЯ РУДОЛЬФА ГАБСБУРГА? ПРО ЦЕ ТА ІНШЕ Я ПОСПІЛКУВАЛАСЯ З МИСТЕЦТВОЗНАВЦЕМ, ПРОФЕСОРОМ, ЧЛЕНОМ НАЦІОНАЛЬНОЇ СПІЛКИ КОМПОЗИТОРІВ УКРАЇНИ ОЛЕГОМ СМОЛЯКОМ.  ВІН НЕ ОДИН РІК ПРИСВЯТИВ ТОМУ, АБИ ВІДКРИТИ НЕВІДОМІ СТОРІНКИ МУЗИЧНОГО ЖИТТЯ НАШОГО КРАЮ, ВІДНОВИТИ ВИМУШЕНО ЗАБУТІ ІМЕНА, ПОПУЛЯРИЗУВАТИ ЇХ.

ОЛЕГ СМОЛЯК ЗАЗНАЧАЄ, що тернопільська міська культура сформувалася досить пізно, адже місто отримало статус культурно-мистецького центру найпізніше з-поміж інших на території Східної Галичини.

Найбільшими й найдавнішими такими центрами були Бережани й Бучач. В обох це пов’язано, передусім, із діяльністю навчальних закладів. Для прикладу, тернопільську гімназію відкрили в 1898 році, бережанську — в 1789-му, бучацьку василіанську — в 1754-му. У Бережанах навчалася ціла когорта видатних діячів: Маркіян Шашкевич, Ярослав Старух, Богдан Лепкий, Антін Чернецький, Михайло Рудницький. Що ж до Бучача, то саме ім’я Пінзеля, котрий творив тут, уже багато про що мовить. З тутешньої гімназії вийшли зачинателі українського національного відродження, зокрема: Володимир Гнатюк, Кирило Устиянович, Сильвестр Лепкий (батько Богдана, Миколи та Левка Лепких), Амвросій Крушельницький (батько Соломії, Ганни, Антона, Емілії, Осипи Крушельницьких).

АЛЕ ПОВЕРНІМОСЯ до Тернополя. Розповідь про музичне життя міста варто пов’язати з перебуванням тут Олександра Барвінського. Весь обшир його діяльності заслуговує окремого матеріалу, тож зазначу, що він організував філію товариства «Просвіта», разом з іншими громадськими діячами відкривав читальні в селах повіту, брав участь у читанні популярних лекцій. Відіграв важливу роль у заснуванні української «Бурси» (пізніше — Українська бурса ім. о. А. Качали). До речі, будинок, де вона діяла, зберігся донині (тепер тут розташований «Укрсоцбанк»), у лівому крилі приміщення Барвінський проживав із сім’єю протягом дев’ять років. Ця бурса поклала початок освітньо-культурних традицій міста. Важливу сторінку в розвиток мистецького життя вписала дружина Олександра Барвінського — Євгенія. Вона працювала в «Просвіті», «Руській Бесіді», керувала «Міщанським братством», а найважливіше — організувала перші в Тернополі чоловічі та жіночі хори. Серед хористок Євгенії Барвінської була й Соломія Крушельницька, котра часом заміняла диригентку на репетиціях.

ТРАДИЦІЇ, ЗАКЛАДЕНІ БАРВІНСЬКИМИ, підтримав Амвросій Крушельницький. Він був надзвичайно талановитою людиною. Навчався у Бучацькій василіанській гімназії, пізніше — у Львівській семінарії, брав уроки у відомого на той час культурно-громадського діяча, священика та композитора Івана Лаврівського, який зробив вагомий вклад у розвиток світської музики в Галичині. Амвросій Крушельницький керував хорами – світськими та церковними, інструментальними ансамблями (зокрема, мандолінним оркестром, до якого входили діти отця).

Варто сказати, що дуже важливу роль для становлення музичного життя Тернополя відіграли ближні села — Острів і Денисів. У останньому працював священик, культурно-громадський діяч диригент Йосип Вітошинський, в Острові музичні традиції заснував Михайло Антків (батько Богдана та Михайла Антківих). Зазначу, що в Денисові відкрили перший серед сіл Східної Галичини осередок «Просвіти», тут же першою на Тернопільщині почала діяти її читальня. І все це завдяки активній діяльності Йосипа Вітошинського. Він мав добру освіту: навчався у чернівецькій, самбірській і перемишльській (вчився музики у Л. Седляка та Ф. Лоренса) гімназіях та Львівській духовній семінарії, де брав уроки в Івана Лаврівського. Він керував хорами, навчав гри на духових інструментах. До речі, духовий оркестр, заснований ним, існує досі. В Острові Михайло Антків керував духовим, церковним і світським хорами, театральним гуртком і мандолінним оркестром. Він навчався у тернопільській гімназії, але змушений був зупинити навчання. Згодом передав керівництво хорами своєму синові — Богдану. Жоден мистецький вечір не обходився без острівського та денисівського хорів. Саме Йосип Вітошинський був головним диригентом зведеного хору (денисівського, настасівського та білівського), який вітав архікнязя Рудольфа Габсбурга в час його приїзду на етнографічну виставку в Тернополі.

ЩО Ж ДО ТЕРНОПІЛЬСЬКИХ ХОРІВ, то музичне товариство «Боян» тут було не надто активне. Заснували його в 1901 році, а ось у Бережанах воно діяло з 1892 року, там біля його витоків стояли Денис Січинський, Андрій Чайковський і Остап Нижанківський. Тернопільський «Боян» став відомим у 30-х роках завдяки керівникові, композитору, викладачеві гімназії Василеві Безкоровайному. У репертуарі хору були народні пісні, твори українських композиторів, хорові фрагменти з опер М. Лисенка, М. Аркаса та зарубіжних композиторів. «Боян» був постійним учасником шевченківських урочин та інших імпрез, організовував концерти відомих співаків і музикантів.

Мистецьке життя тридцятих років було сконцентроване в гімназії. Там діяв хор, яким керував Василь Безкоровайний, а відомий скрипаль, педагог, професор Юрій Крих диригував гімназійним оркестром. Щорічно «Боян» і гімназійний хор брали участь в мистецьких заходах, присвячених видатним постатям і ювілейним подіям. Попри те, що польська влада не толерувала проявів національного, а отже, відтак репертуар виступів перевіряли, святкові заходи не обходилися без патріотичних композицій: гімну, «Заповіту» Шевченка, творів М. Лисенка, Д. Січинського, С. Людкевича, О. Нижанківського, Д. Бортнянського, А. Вахнянина, М. Вербицького, Ю. Федьковича.

Велика за обсягом розповідь про хори не випадкова — чи не найпопулярнішим на початку та в середині минулого століття на Східній Галичині було хорове мистецтво. Виконували твори зазвичай без музичного супроводу. Зазначу, що в ті часи люди були дуже музикальні, мали добрий слух і широкі діапазони голосів, приміром, майже в кожному селі був бас порфундо, який надавав соковитого низького тембру звучання хору, тепер же таких голосів майже нема.

Що ж до інструментів, то майже в кожній сільській школі наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. були мандолінні оркестри. Річ у тім, що гру на цьому інструментові було легко опанувати. Також популярні були духові оркестри – вони діяли, приміром, в Острові, Теребовлі, Тернополі. Цікаво, що на великі свята дозволяли грати церковні пісні в перекладі для духових оркестрів. Світська музика нашого регіону — троїста, а це — скрипка, цимбали та бубон (або басоля, бас).

У часи німецької окупації музичне життя не припинялося. А ось після приходу радянської влади набрало інших форм. Але про це в наступній розповіді.

Анна Золотнюк, Вільне Життя